Біблійний фінал. викрадений на Буковині раритет залишиться у Києві. Чи надовго?

Поважних гостей, які ще у січні 2007 року завітали до адміністративного приміщення Центрального державного історичного архіву України в Києві, зустрічали мало не усі працівники наукової установи. Воно й не дивно: нечасто випадає нагода на власні очі побачити свідка тих далеких часів, коли Шекспір ще не написав свого «Гамлета», Сервантес — «Дон Кіхота», Кромвель не понаговорював компліментів Хмельницькому, а Мазепа не повстав за Україну. Річчю, що викликала небачений серед звиклих до тиші та спокою архівістів ажіотаж, виявилася оббита синім оксамитом скринька. Точніше те, що у ній знаходилося. Раритет, до якого, майже напевно, торкалася рука друкаря Івана Федорова й гіпотетично — некоронованого короля Руси-України князя Костянтина-Василя Острозького. Перший (!) повний друкований текст усіх книг Св. Письма церковнослов’янською мовою. Після підписання дирекцією архіву та представниками слідчого управління СБУ акта прийому-передачі до договору про державне зберігання примірника так званої Острозької Біблії 1581 року видання, у детективній історії, пов’язаній з цим буковинським примірником відомої книги, здавалося б, можна було поставити крапку. Проте є усі підстави припускати, що говорити про завершення життєвої одіссеї інкунабули у стінах архіву щонайменше передчасно.

Шлях Біблії

Шлях викраденої 1998 року на Буковині Острозької Біблії від спецсховища речових доказів — спочатку слідчого відділу управління СБУ в Чернівецькій області, а відтак — камери речових доказів головного слідчого управ­ління СБУ в Києві — і аж до фондів Центрального державного історичного архіву України в Києві розтягнувся на довгих шість років. За час, що минув від­коли у 2001 році співробітники СБУ знайшли викрадений раритет, один фігурант справи навіть встиг вийти на волю за президентською амністією, а інший — відсидіти строк, проте Біблія все ніяк не могла віднайти свого нового господаря. Про фігурантів цієї резонансної історії, хід її розслідування та обставини чудесного віднайдення книги правоохоронцями «ДТ» розповідало читачам. Востаннє — у матеріалі «Біблійна історія з небіблій­ним сюжетом» (див. № 22 (601) від 10 — 16 червня 2006).

Хоча, як запевнив старший слід­чий в особливо важливих справах — криміналіст слідчого від­ділу УСБУ в Чернівецькій облас­ті, підполковник юстиції Владислав Мусялик, спецслужба готова була передати Біблію за призначенням майже відразу піс­ля вироку Першотравневого райсуду (м. Чернівці) від 20 травня 2004 року в кримінальній справі №1098, у частині майнових стягнень якого окремим пунктом було зазначено: «речовий доказ — Острозьку Біблію 1581 року видання Івана Федо­рова — конфіскувати в дохід дер­жави». З огляду на свідчення експертів про те, що цей раритет є важливим джерелом вивчення історії старо­друку в Україні й належить до скарбниці української культури та духовності, представники СБУ не реалізували Біблію через структури тоді ще не ліквідованого спецдержпідприємства «Укрспец’юст», як це часто траплялося з конфіскованим у право­порушників в дохід держави майном, а звернулися до голови Між­відомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, щоб з’ясувати її подальшу долю. З огляду на те, що вироком суду викрадену на теренах Буко­вини старообрядницьку Біблію конфіскували у дохід держави, а в системі державних архівів з майже 40 відомих в Україні примірників Острозької Біблії — за єдиним винятком Центрального державного історичного архіву України у Львові — на відміну від бібліотек та музеїв, таких раритетів просто немає, члени Між­відомчої ради ще 2 серпня 2005 року ухвалили рішення №4 про передачу врятованого працівниками СБУ раритету на дер­жавне зберігання до Централь­ного державного історичного архіву в Києві. Проте тоді мало хто здогадувався, що від цього рішен­ня і до моменту урочистої передачі Острозької Біблії архіву мине ще понад рік із гаком.

Нічий стародрук

Затримка з передачею книги сприяла поширенню найнеймовірніших чуток. З одного боку, представників громадськості лякала можливість назавжди втратити раритет для Буковини, з іншого — на стародрук було чимало інших претендентів. Свої права на віднайдений стародрук несподівано пред’явив один із чернівецьких старовірів Юрій Савчен­ко, який наполягав на тому, що раритет має бути повернутий особисто йому. За словами заявника, ще перед тим, як Біблія потрапила до музею, з якого її було згодом вкрадено, старовинну книгу попередньо викрали з домоволодіння його бабусі Степаниди Ігнатової, яка мешкала в Білій Криниці. Настоятель Білокриницької старообрядницької громади отець Сергій Бобков переконаний, що в родичів Юрія Савченка справді могли вкрасти стародавню Біблію, але наразі йдеться про інший, мож­ливо, другий, а то й третій екземпляр острозького раритету, яких у Білокриницькій митрополії могло бути кілька (!). Адже бібліотека Білої Криниці, де понад століття знаходився центр світового старообрядництва, містила сотні унікальних книг. У тому числі такий поліграфічний раритет, як «Апостол» Івана Фе­дорова. Довший час — поки її цьо­го статусу не позбавили надруко­вані кирилицею майже на 80 років раніше «Октоїх» та «Часословець» Швайпольта Фіоля — саме ця книга вважалася першою друкованою книгою старослов’ян­ською мовою. Коли у 40-х роках радянські прикордонники громили монастир, більша частина книгозбірні пропала, хоча дещо люди все ж таки встиг­ли розібрати по домах. У 80-х роках — вже наприкінці існування Радянсь­кого Союзу — багато збережених таким чином книжок вивезли до Інституту російської літератури (Пушкінського дому) Російської академії наук. Проте, як з’ясувалося вже після смерті ченця Діоміда, свій «Апостол» у Білій Криниці все-таки зберегли. Але зараз про інше...

Листування громадянина Юрія Савченка з цього приводу з прокуратурою Чернівецької області лише заплутало справу. На підтвердження обгрунтованості своїх підозр щодо можливого зникнення Біблії вже з рук правоохоронців, пан Савченко наводив різночитаннями у відповідях посадовців прокуратури на його звернення. Адже в одному випадку заступник прокурора області Микола Савін справді стверджував, що Острозьку Біблію, яка була речовим доказом у кримінальній справі, ще у грудні 2005 року передали до «кімнати зберігання речових доказів Головного слідчого управління СБ України» в Києві, а в іншому листі, до речі, підписаному вже прокурором області Михайлом Косютою і датованому січнем 2006 року запевняли, що вона досі зберігається... «у камері речових доказів слідчого відділу управління СБУ в Чернівецькій області».

Невизначеність долі віднайденої Біблії неабияк хвилювала громаду буковинських старообрядців, якій до створення у 1988 році Музею культури старообрядництва у Білій Криниці належав стародрук. Спеціальна делегація старовірів навіть навідувалася до СБУ, прокуратури та краєзнавчого музею з вимогою довести, що Біблія не зникла, а насправді ще перебуває у руках держави. Продемонстрована співробітниками СБУ громаді старообрядців книга, яка нікуди не зникла, зняла напругу лише частково. Адже актуальним для них залишалося питання повернення громаді основного для старовірів всього світу канонічного тексту Святого Письма.

Все – до столиці

Певну ясність у плутану біблійну історію з далеко небіблійним сюжетом вніс тодішній голова Державного комітету архівів України Геннадій Боряк. Ще влітку 2006 року у відповідь на телефонне звернення чиновник повідомив: «з огляду на рішення вищого керівництва держави, яке дійшло висновку, що згаданий екземпляр краще буде передати до Державного музею книги і друкарства України Києво-Печерської лаври, де його зможуть оглядати відвідувачі, виконання рішення ради, яка працює при Кабміні, призупинилося. Питання ще буде вирішуватися».

Неофіційно ж подейкували, що стародрук вирішили використовувати ледь не у потребах секре­таріату президента України. З огляду на ту обставину, що свою першу присягу як президент — ще під час помаранчевої революції — Віктор Ющенко складав у Верховній Раді України саме на примірнику старовинної Острозької Біблії — зрозуміти особливе ставлення глави держави до унікального видання нескладно. Що завадило реалізувати ці плани, якщо вони справді існували, залишається лише здогадуватися. Можливо, команда «відбій» надійшла через надмірний громадський резонанс подібної до цієї чернівецької історії. Адже саме на 2005–2006 роки припадає пік іншого архівного скандалу, незавершеного, до речі, й досі. Наразі йдеться про безпрецедентні кра­діжки документів у Центральному державному історичному архіві України у Львові.

Хай там як, але вже через півроку після розмови журналіста про Острозьку Біблію з Геннадієм Боряком рішення Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей майже дворічної давнини виконали і вже 11 січня 2007 року стародрук посів почесне місце у фондах Центрального державного історичного архіву України в Києві. На сайті сховища документів навіть з’явилося офіційне повідомлення про незвичайну подію: «Центральний державний історичний архів України м. Києва на виконання рішення Міжвідомчої ради з питань вивезення, вве­зення та повернення культурних цінностей прийняв від Слід­чого управління СБУ на державне зберігання примірник Острозької Біблії 1581 року видання, друкар Іван Федоров». 11 лютого 2008-го на офіційному сайті СБУ також з’явилася інформація про те, що служба «передала до Цент­рального державного історичного архіву України викрадений з одного з музеїв України та віднайдений співробітниками спецслужби примірник стародруку — Острозьку Біблію».

При нагоді зауважимо, що Острозька Біблія виявилася не єдиним гідним уваги Національ­ного архівного фонду України уло­вом, яким його поповнили спів­робітники спецслужби. Вже 10 жовтня того ж року, на виконан­ня рішення Міжвідомчої ради з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, слідче управління СБУ в Чернівецькій області передало до ЦДІА України, м. Київ, три старо­вірницькі стародруки: Канонник (1792), Часовник (1835) та Псал­тир (друга половина ХІХ ст.), також вилучені у злодіїв.

Чи повернеться раритет додому?

Проте події, які розгорнулися вже після передачі Острозької Біблії до київського архіву, вкотре підтвердили істинність твердження про те, що після злочину — перефразовуючи популярний радянський кінофільм — життя часто тільки починається. Відтак справжньою несподіванкою стала інформація про те, що старооб­рядницька громада Буко­вини збирається домагатися повернення віднайденої Біблії як­що не у руки громади (хоча після ухвален­ня на державному рівні питання про реституцію церковного майна тут не відкидають і такого розвитку подій), то принаймні до створюваного в селі Біла Криниця музейного комплексу. Адже якщо Біблію було викрадено з музею, то логічно було б повернути її саме йому. До відновлення діяльнос­ті музею історії старообрядницт­ва, громада не проти, щоб раритет тимчасово зберігався у Чернівецькому краєзнавчому музеї.

Як запевнив настоятель Білокриницької старообрядницької громади отець Сергій Бобков, під час перебування у Білій Криниці президента України він особисто проінформував його про проблему, а представник їхньої общини в Києві — виходець з Білої Криниці Сергій Дєєв вже мав з цього приводу зустріч із главою секретаріату президента України Вік­тором Балогою. У цій зустрічі також нібито взяв участь голова Чернівецької ОДА Володимир Ку­ліш. (Це саме Сергій Дєєв був автором проекту щодо можливого залучення до реставрації центру світового старообрядництва, яким була Біла Криниця, коштів американських старовірів. З цією метою наприкінці 80-х — до 1000-літ­тя хрещення Русі — він навіть організував спеціальну виставку старообрядницьких старожитностей, яка демонструвалася у бібліо­теці Конгресу США. Серед експо­натів виставки була та сама Острозька Біблія — з печатками «Митрополия Бе­лая Криница» на кількох сторінках, яку незабаром викрали.)

Губернатор краю підтвердив інформацію отця Сергія не лише щодо факту такої зустрічі, а й повідомив про те, що глава президентської канцелярії погодився сприяти Буковині у вирішенні цього питання. Проте для того, щоб дати справі хід, не вистачає офіційного документа, який би засвідчував нинішнє місцезнаходження стародруку. За словами Во­лодимира Куліша, він уже звернувся з відповідним листом до СБУ, проте офіційної відповіді щодо того, де нині перебуває Острозька Біблія, поки що не отримав. Сподіваємося, що ця публікація допоможе губернатору у його пошуках.

Повернення у Білу Криницю старовинної Острозької Біблії справді стало би гарним подарунком до ювілею розташованої тут унікальної пам’ятки архітектури національного значення — Успенського собору, століття якого уро­чис­то відзначатимуть уже у жовтні 2008 року. До цього часу влада Глибоцького району також обіцяє завершити облаштування на території села новозбудованого музейного комплексу старообрядців.