БЕЗПРИТУЛЬНІ МРІЮТЬ ПРО МАМУR

13 квiтня, 2001, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 15, 13 квiтня-20 квiтня 2001р.
Відправити
Відправити

Коли три роки тому ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) ініціював створення в нашій країні названих родин, баг...

Ірині Масловій завдяки соціальній допомозі щастить нагодувати своїх і чужих дітей
Ірині Масловій завдяки соціальній допомозі щастить нагодувати своїх і чужих дітей
Невідомо як вижили б узимку одинока Марія Голубець з онукою, якби не програма зимової підтримки
Ірині Масловій завдяки соціальній допомозі щастить нагодувати своїх і чужих дітей

Коли три роки тому ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) ініціював створення в нашій країні названих родин, багато хто сприйняв це як реальний, дуже ефективний вихід із надскладної ситуації, яку ми самі породили і в якій остаточно заплуталися.

І справді. Перші малолітні жебраки на вулицях викликали в суспільства шок. Поки ми ойкали й охали, обмежуючись то роздаванням їм гарячих бульйонів із гуманітарними джинсами й черевиками, то «круглими столами», хвороба прогресувала. Сьогодні в Україні катастрофічно багато дітей, котрі, відірвавшись від домівки, виявилися нікому не потрібними. З 90 тисяч хлопчиків та дівчаток, які втратили батьківську опіку, лише 10 відсотків можуть сказати, що їхні батьки померли. Решта — 90 відсотків — «нічиї». Це ті, у кого батько й мати формально є, але дітей вони не доглядають: або самі їх покинули, або в судовому порядку позбавлені батьківських прав. Для таких дітей навіть придумали спеціальний термін — «соціальні сироти». Вони поповнюють дитячі будинки, школи-інтернати, притулки, горища й підвали. І сьогодні ми жахаємося: ці діти не ходять до школи, б’ються, грабують і вбивають, «шестерять» у дорослих бандах, торгують на ринках, займаються проституцією, курять, колються, заражаються і заражають...

Ви скажете: «У нас є притулки». Так, є. Але, по-перше, їх мало. По-друге, це лише перша, «швидка допомога», яка зобов’язана знайдену в підвалі дитину відмити, нагодувати, підлікувати й відправити далі. Куди? До батьків-п’яниць не можна. У переповнені школи-інтернати? Але це — свого роду катівні, з яких виходить абсолютно не пристосована до життя молодь. Вони не знають, як поводитися з грішми, як купувати собі одяг, взуття, продукти, ліки. Вони розгублюються, коли доводиться мати справу з побутовими приладами, не вміють поводитися з незнайомими людьми, спілкуватися з однолітками. У частини випускників шкіл-інтернатів немає житла, фаху, роботи. Немає нікого, хто допоміг би їм хоч порадою. Жили вони на всьому готовому, звикли до спонсорських подачок. А дійсність часом повертається до них таким жорстоким боком, що одні змушені йти в кримінал, інші накладають на себе руки.

Велосипед
уже винайдено

А вихід простий: дитині потрібна не армія чиновників, а просто батьки. І якщо немає поруч рідних, то бодай названі, котрі дадуть їм найголовніше — щиру любов і турботу. Як засвідчив багаторічний закордонний досвід, це «пігулка» чарівна, вона діє безвідмовно.

Названі батько й мати чужу дитину не всиновлюють, не мають прав на її майно, а просто ставлять на ноги у критичній життєвій ситуації. Така опіка може тривати від кількох місяців до кількох років. Від держави названі батьки одержують гроші на утримання дітей і допомогу психологів, медиків, педагогів, юристів, соціальних працівників. Тож велосипед уже винайдено. Треба лише пристосувати його до наших шляхів.

Прогресивну ідею взяли в роботу фахівці Українського інституту соціальних досліджень. За порівняно короткий час вони зробили неймовірно багато: від наукових досліджень, формування громадської думки через засоби масової інформації до консультацій, тренінгів, видання книжок і посібників на допомогу названим батькам і соціальним працівникам, економічних розрахунків і практичної реалізації ідеї. А головне — відпрацювали соціальні технології. Сьогодні в Україні створено вже 40 названих родин, у них «відігрівається» 51 дитина.

До речі, про фінанси. Підраховано, що з державного гаманця на утримання однієї дитини в названій сім’ї піде вдвічі менше грошей, ніж на утримання в школі-інтернаті.

Названі батьки одержують від 100 до 280 гривень на дитину щомісяця. Торік це були кошти Європейської дитячої благодійної організації (ЄДБО).

Експеримент
на регіональному рівні

Названі сім’ї створено як експеримент відповідно до двох постанов Кабінету міністрів України. Необхідно набратися досвіду, на його основі відпрацювати всі механізми, внести пропозиції з удосконалення законодавства. Для проведення експерименту взяли Київ, Одеську, Харківську, Запорізьку, Львівську області та Республіку Крим.

Цікаво, що на включенні Львова до списку перших наполягали самі представники ЄДБО, обіцяючи фінансову та тренінгову підтримку. В області планувалося створити п’ять таких родин. Минуло півтора року. Жодна дитина не знайшла названих батьків. Представництво ЄДБО у Львівській області не провело рекламної кампанії, не зав’язало потрібних контактів з місцевими органами влади, не проводило добору батьків і дітей. За словами Віктора Подолинного, менеджера проекту по Львівській області, з допомогою обласного центру соціальних служб для молоді підготовлено тільки шість соціальних працівників: по три у Трускавці та Львові. «Для обслуговування названих сімей?» — уточнила я. «Для кризових сімей», — відповів Віктор Подолинний.

Виходить, що у Львові благополучно провалили важливий експеримент із переведення дітей зі шкіл-інтернатів у названі родини? Розмовляючи зі мною, директор представництва ЄДБО в Україні Джоанна Баскотт зазначила, що фінансування шкіл-інтернатів — обов’язок обласної держадміністрації, а видатки на утримання названих сімей перекладаються на бюджет районів. Чи не в цьому причина того, що, не виявивши потрібної наполегливості у відносинах із місцевою владою, Львівська філія ЄДБО несподівано зробила крок убік?

Зимова підтримка

У Львові представники ЄДБО чомусь переключилися на інше — зимову підтримку бідних родин із дітьми. Через розроблену ними систему ваучерів спеціально відібрані родини отримують продукти на суму 100 гривень щомісяця. Львівська філія ЄДБО переказує в магазини з найнижчими цінами гроші, а тата, мами, бабусі-дідусі приходять туди й безкоштовно беруть цукор, олію, крупи, ковбасу тощо. Загалом близько 30 найменувань, крім, ясна річ, спиртних напоїв і сигарет.

За два роки таким чином допомогли багатьом як у Львові, так і в області. Нині 1000 сімей із Борислава, Червонограда, Стрийського району області, Шевченківського та Франківського районів Львова мають таку підтримку.

— Ми хотіли добитися того, щоб батьки з голодаючих родин не віддавали своїх дітей в інтернат, — пояснює Віктор Подолинний. — Мріяли, щоб хоч частина дітей повернулася додому.

І справді, 23 хлопчиків і дівчаток, як видно зі звіту ЄДБО, переселилися зі шкіл-інтернатів у рідні сім’ї. Та чи надовго? Ось, приміром, дівчинка Н. Її мама щойно вийшла з лікарні, де лікувалася від алкоголізму. Де гарантія, що через певний час цю дитину знову не занедбають?

Я була вдома у львівської шестикласниці Уляни. Вона живе зі старенькою бабусею, дідусем і матір’ю. Дід, мама й сама Уляна — хронічно хворі. Дівчинка двічі лікувалася в Моршині та Трускавці — у неї серйозні проблеми з печінкою. Хороше харчування для дитини дуже важливе. Але вся сім’я «висить» лише на бабусиній пенсії. Безумовно, продукти на 100 гривень щомісяця для них порятунок. Та скільки дістається дитині? Хто тут більше у виграші — дорослі чи діти? З другого боку, що буде з цими родинами й дітьми, якщо завтра ЄДБО припинить фінансування? До того ж завдання не в тому, щоб більш-менш справедливо розподілити чергову західну «подачку», а в тому, щоб навчити такі сім’ї, зокрема й підростаюче покоління, виживати самотужки, особисто щось робити!

Вдома в Уляни дуже бідна обстановка. Мова тут не про меблі. Діти з убогих родин не лише голодують. Вони не одержують достатньо харчу духовного. Їм закриті шляхи до розвитку здібностей, до вищої освіти, отже й до забезпеченого майбутнього. Ніякі тимчасові заходи, ніякі продуктові набори не замінять дитині того, що їй у комплексі може дати названа родина, якщо, на лихо, рідна сім’я сама не захоче змінитися.

Віктор Подолинний показав мені придуману ними схему планованого виведення дітей з інтернатів. На мій погляд, вона складна. Та й це тільки проект, нова ідея. Як малореальний на сьогодні й задум опікуватися вагітними дівчатками, перед котрими замаячила перспектива стати матерями-одиначками. Ні, і те, й те по-своєму добре. Але в іншій країні, з іншою економікою та розвиненою мережею соціальних послуг. А нам поки що слід виходити на державне, передусім на законодавче розв’язання проблем, а не діяти «партизанськими методами».

...У деяких інтернатах Львівської області на харчування дітей виділяють дивовижно малі суми... У багатьох немає зимового одягу, взуття. Немає навіть найелементарнішого — власної зубної щітки, пасти, бруска мила. Цим дітям нікуди йти. У них немає захисників. Вони чекають нашої з вами допомоги.

Невідомо як вижили б узимку одинока Марія Голубець з онукою, якби не програма зимової підтримки
Невідомо як вижили б узимку одинока Марія Голубець з онукою, якби не програма зимової підтримки

То чому ж на Львівщині зривається експеримент зі створення фостерних (названих) сімей? Наш львівський кореспондент Людмила НОСАРЄВА попросила прокоментувати ситуацію посадових осіб, які безпосередньо причетні до цього проекту.

Джоанна БАСКОТТ, директор представництва Європейської дитячої благодійної організації (ЄДБО) в Україні:

Складається враження, що лише з вини ЄДБО на Львівщині зривається реалізація проекту створення названих сімей, хоча саме ми пролобіювали участь області в цьому експерименті. ЄДБО зацікавлена, щоб в Україні успішно діяв не тільки інститут названих сімей, а й (за прикладом країн, де ми працюємо вже десять років) інші сучасні інституції системи опіки над дітьми. Фостеринг — лише один із компонентів цієї загальної системи, ідея якої в тому, щоб кожна дитина зростала й виховувалась у власній родині (якщо це можливо) чи бодай у родинному колі. У Великобританії свого часу також був період великих інтернатів, що відчужують дітей від сім’ї, і дитячих будинків. Змінивши систему опіки, ми пішли шляхом створення невеликих дитячих будинків сімейного типу, названих родин і т.п. Згодом цей досвід через ЄДБО було передано Румунії, а потім іншим країнам пострадянського простору. Україна сьогодні також зацікавлена в реформуванні своєї системи опіки. Тому кілька років тому ЮНІСЕФ, Український інститут соціальних досліджень і Університет Де Монфорт розробили спільний проект «Трансформація державної системи опіки над дітьми в Україні». Його основа — підтримка соціально незахищених дітей та родин. ЄДБО запропонувала і свою допомогу в реалізації цієї великої програми, адже наша організація створена саме для того, щоб розвивати та впроваджувати нові служби опіки над дітьми. На Львівщині ми планували й здійснюємо комплексну допомогу дітям і родинам на базі цього проекту. Фостеринг — лише його мала частина. Львівська адміністрація взяла на себе відповідальність за розгортання проекту, а ми запропонували підтримку — як фінансову, так і в проведенні тренінгів, конференцій, в оплаті праці тренерів з Інституту соціальних досліджень України тощо. Позаяк ми вже почали створювати соціальні служби, було вирішено, що вони працюватимуть і з названими сім’ями. Звісно, процес створення фостерних родин проходить не так швидко, як нам хотілося б. Але ми вважаємо: перш ніж об’єднати чужих батьків і чужих дітей, потрібно створити необхідну інфраструктуру, служби підтримки, переконатися, що після пілотного проекту (через шість місяців) ці сім’ї не розпадуться, ними вже опікуватимуться державні структури на місцях, буде виділено відповідне фінансування. Ми хочемо, щоб наші проекти мали продовження.

Відповідно до постанови Кабміну України, до 1 січня 2000 року мали з’явитися 25 названих сімей. Насправді виявилося, що бракує коштів і практично нема кому займатися фостерними родинами. ЄДБО змогло залучити додаткові кошти, і в Україні створили 17 названих сімей, куди переселилися 24 дитини-сироти. Профінансували і тренінг для батьків та дітей, оздоровили їх торік улітку. Крім того, організували участь фахівців в українських і міжнародних конференціях із питань названих родин тощо. На нашу думку, створювати інститут названих сімей не слід авральними темпами. У Львівській області ми хотіли підійти до цього процесу послідовно, підготувавши спочатку всю необхідну базу, розгорнувши інфраструктуру, і лише потім розпочати створення нових сімей. Адже це непросте питання не лише в матеріальному, а й у психологічному плані. Тому зараз, можливо, слід дивитися не так на результати, як на організацію самого процесу. Ми створюємо структури, які залишаться в Україні надовго. Але наші фахівці — лише консультанти, хоч ми працюємо в тісному контакті із Львівською облдержадміністрацією, її управліннями, Інститутом соціальних досліджень тощо. Реально на Львівщині п’ять названих сімей можна створити до кінця поточного року. До слова, нашим досвідом фостерингу зацікавилися в Київській області, і нині там активно розгортають наш проект.

А паралельно, у рамках загальнонаціонального проекту опіки над дітьми, працюємо й на інших напрямах надання допомоги дітям та їхнім батькам із малозабезпечених, соціально незахищених сімей. Так, з 1 березня по 31 жовтня 2000 року за підтримки Гуманітарного офісу Європейської комісії та Мальтійської служби допомоги тисяча малозабезпечених родин із Франківського й Шевченківського районів Львова, міст Борислава й Червонограда, а також із кількох сіл Стрийського району (загалом — понад п’ять тисяч чоловік) одержали допомогу продуктами харчування, медикаментами тощо. Ми хотіли поліпшити харчування дітей, які живуть у родинах із дуже низькими доходами і потерпають від хронічних захворювань та недоїдання. Вартість проекту 215 тисяч євро. Проект був таким успішним (чимало сімей завдяки цій допомозі стали на ноги), що Європейська комісія (фінансування й загальне керівництво) вирішила продовжити його з 1 листопада 2000 року по 31 липня 2001-го. Безпосередні виконавці — ЄДБО й Головне управління молодіжної політики, спорту і туризму Львівської облдержадміністрації. Проект реалізується у Франківському та Шевченківському районах Львова, місті Червонограді й охоплює 400 сімей. З родинами працюють 15 соціальних працівників, проводячи консультації і надаючи реальну допомогу. Усе це задля того, аби багатодітні сім’ї з низькими доходами могли виховувати своїх дітей самі, а не віддавати їх у казенні школи-інтернати. Ми вважаємо: таку допомогу потрібно надавати вже сьогодні, зараз, паралельно працюючи над довгостроковими проектами серйозного реформування системи опіки над дітьми в Україні. Так, найближчим часом відкриють перший на Львівщині (у Старосамбірському районі) дитячий будинок сімейного типу, на організацію якого пішло чимало коштів, зусиль і часу. На стадії реалізації також багатосторонній проект щодо безпосередньої роботи в теперішніх школах-інтернатах, поліпшення в них ситуації. В тому, що інститут названих сімей буде створено в Україні, ми також не сумніваємося. Адже це, як не глянь, вигідно державі. Так, за статистикою, на утримання однієї дитини в школі-інтернаті (враховуючи зарплату, технічне забезпечення тощо) держава витрачає 600 грн., у фостерних (названих) родинах — 280 грн., у дитячих будинках сімейного типу (таких в Україні створено близько ста) — 120 грн.

Ігор ДЕРЖКО, заступник глави Львівської облдержадміністрації:

— Ми тісно співпрацювали з ЄДБО, іншими британськими організаціями зі створення дитячих будинків сімейного типу. З їхньою допомогою в Старосамбірському районі купили й відремонтували будинок. Добирали майбутніх батьків дуже серйозно. Відібрали родину, де є п’ятеро своїх дітей і буде ще п’ятеро названих. Це нова для нас справа, тому допомога досвідчених консультантів просто необхідна. Крім того, два роки вони фінансуватимуть цей проект, а потім сім’ю візьме на утримання районна адміністрація. Другий напрямок, за яким ми співпрацюємо з ЄДБО, — створення названих родин. Донедавна проводили велику підготовчу роботу, зустрічі, засідання, конференції, організовували тренінги й т.п. Нині розроблено конкретний проект, і ми практично розпочинаємо його реалізацію з ЄДБО й іншими британськими організаціями. Фостеринг фінансуватимуть наші закордонні партнери протягом шести місяців, а далі сім’ї перейдуть на утримання місцевих адміністрацій. Затримка в реалізації проекту виникла передусім через відсутність коштів.

Ярослав КАШУБА, начальник Головного управління молодіжної допомоги, спорту й туризму Львівської облдержадміністрації:

Ми співпрацюємо з ЄДБО за кількома напрямами, пов’язаними з реформуванням національної системи опіки над дітьми. Щодо фостерингу. Позаду велика підготовча робота, а нещодавно з ініціативи ЄДБО провели триденний семінар, на який були запрошені всі задіяні в проекті сторони: представники охорони здоров’я, освіти, соціальних служб, державні — обласні та місцеві структури тощо. На сьогодні ще не досить відпрацьовано законодавчу базу, є проблеми у фінансуванні (потрібно все так організувати, щоб нові сім’ї не залишилися без матеріальної підтримки), проводиться суворий відбір родин і добір до них дітей, щоб потім не виникли труднощі, яких можна уникнути вже сьогодні. Одне слово, проблему названих сімей починаємо розв’язувати серйозно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК