БЕРЕЖІТЬСЯ «СИНДРОМУ МЕНЕДЖЕРА»

З 23-річною Дашею ми зустрілися в кризовому відділенні столичної психоневрологічної лікарні. Дівчину поклали сюди з важкою депресією, безсонням, апатією та втратою апетиту. При цьому життя Даші складалося цілком благополучно: люблячі батьки, затишна оселя, престижна посада в туристичній компанії. Як з’ясували медики, причиною такого важкого стану був... нестерпний страх втратити роботу. Майже рік Даша провела в постійному очікуванні звільнення. Це закінчилося нервовим зривом.

— У фірмі я завжди мала добру репутацію. Ні зауважень, ні критики на свою адресу не чула. Але торік начальник провів скорочення штатів, звільнив кількох менеджерів, а решті натякнув, що тепер регулярно аналізуватиме нашу роботу й позбуватиметься тих, хто показуватиме найгірші результати, — розповідає Даша. — Природно, це всіх «надихнуло», і ми почали працювати з подвоєною енергією. Але з часом я помітила, що мій трудовий ентузіазм поступово йде на спад, а замість нього наростає занепокоєння та страх виявитися не на висоті. Річ у тому, що після звільнення колег їхні обов’язки автоматично перейшли до мене, навантаження збільшилося, і справлятися стало набагато важче. Я дедалі більше часу проводила на роботі й дуже старалася, але все-таки постійно щось не встигала. Порадитися з колегами боялася: адже ми конкуренти! Розповісти начальству тим паче неможливо — відразу скоротять. Раніше завжди йшла з офісу вчасно, але останнім часом почала затримуватися, брати роботу додому. Іноді спала якихось чотири години на добу, та однаково результати залишали бажати кращого. А кілька місяців тому, коли шеф уперше розкритикував мене на загальних зборах, я відчула панічний жах. При одній думці, що можу втратити роботу, виступав холодний піт, починали тремтіти коліна.

Мені здавалося, я докладаю всіх зусиль для того, щоб показати себе з найкращого боку. Через роботу практично перестала спілкуватися з друзями. Відмовлялася навіть від коротких відпусток і відгулів. Але що жорсткішим ставав розпорядок дня, то швидше втомлювалася. З’явилася постійна сонливість, млявість. Пила міцну каву чашку за чашкою, але навіть це не допомагало: безперервно хотілося спати. Зрештою, мій стан почали всі помічати. Знайомі й колеги запитували: «Що з тобою, чому ти весь час спиш?» І я зрозуміла, що необхідно звернутися по допомогу до фахівців...

Знадобився тривалий курс реабілітації, що включає консультації психологів, психотерапевтів, медикаментозну й фізіотерапію, щоб дівчина заспокоїлася, позбулася нав’язливого страху. На думку медиків, випадок із Дашею типовий. Страх втратити роботу сьогодні відчувають мільйони службовців у всьому світі, незалежно від обраного фаху та кваліфікації. Навіть найдосвідченіші професіонали не застраховані від звільнення. Висока конкуренція на ринку праці, швидко змінювані вимоги до працівників, постійне впровадження нових технологій роблять вразливими абсолютно всіх. Саме тому, отримавши хороше місце, люди намагаються затвердитися на ньому, стати незамінними, здивувати роботодавців своїми діловими якостями. На Заході лікарі називають таку звичку виснажливо працювати «синдромом менеджера». Чим же він небезпечний? Ясна річ, можна декілька тижнів або навіть місяців працювати на межі сил, та якщо це триває занадто довго, неминуче починається емоційне й фізичне «перегоряння», втома. Людина вже не може так само інтенсивно працювати, і страх звільнення через це наростає. До речі, надлишкова трудова завзятість часто стає причиною інфаркту в чоловіків 35—45 років. А жінки заробляють неврози, депресії.

— Від подальшого розвитку «синдрому менеджера» Дашу врятувала несподівана поява сонливості. Це своєрідна реакція організму на надмірні навантаження, тривалий стрес, — вважає завідуючий Центром психотерапії та медичної психології Київської психоневрологічної лікарні № 1 Леонід Юнда. — У кожного з нас є своя межа міцності, яку не слід перевищувати, інакше психіка почне давати збої. Як же працювати, не перевантажуючись? По-перше, враховувати власні біоритми. У людей зазвичай два періоди максимальної активності: перший починається після дев’ятої ранку і триває до обіду, другий починається з третьої-четвертої дня й закінчується до вечора. Після дев’ятої вечора продуктивність праці різко знижується. Тож не варто скніти над роботою ввечері чи вночі — користі однаково не буде. Ніколи не жертвуйте сном навіть заради найважливіших справ! Дослідження показали, що в тих, хто спить до чотирьох годин на добу, працездатність падає принаймні вдвічі. Багато хто намагається стимулювати себе чаєм, кавою, нікотином. Але усі стимулятори мають так звану «парадоксальну реакцію»: якщо випивати більше чотирьох чашок міцної кави або чаю на день, то замість активізації з’являється почуття виснаження й сонливість. Це свідчить про перевтому нервової системи.

Якщо дається багато завдань відразу, треба робити все за планом: найважливіше і найскладніше — зранку, на свіжу голову, потім — легші завдання. Якщо не встигаєте чогось зробити — не панікуйте, зверніться по допомогу до колег, або перенесіть на інший час. Не бійтеся видатися комусь некомпетентним. Набагато важливіше зберегти здоров’я.

Якщо раптом з’являються труднощі на роботі, слід передусім проаналізувати причини цього явища. Можливо, ваших знань або вміння бракує, щоб справитися з завданнями. У такому випадку, займіться самоосвітою: простудіюйте необхідну літературу, проконсультуйтеся з фахівцями, попросіть послати вас на курси підвищення кваліфікації. Але, можливо, справа зовсім не у ваших особистих недоліках, а в поганій організації праці. Приміром, на фірмі немає необхідного устаткування, завдання нечітко сформульовані або змінюються щодня, залежно від примхів керівництва. На жаль, така ситуація досить типова: заради економії роботодавці часто змушують одного співробітника працювати за двох-трьох. При цьому спеціально тримають підлеглих у страху, лякаючи можливим скороченням штатів, аби змусити їх працювати інтенсивніше. Не піддавайтеся на цю хитрість! Слід тактовно звернути увагу колег і начальства на те, що вас непомірно навантажують роботою та попросити розподілити обов’язки раціональніше. Якщо реакцією на прохання стане звільнення, не переймайтеся жодної хвилини: чи варто залишатися в колективі, де вас не цінують і не бережуть ваше здоров’я?

Від втрати роботи нині не застрахований ніхто. Як поводитися, коли це все-таки сталося? Передусім, не перебільшуйте значимість цієї події. Звільнення — далеко не кінець вашої кар’єри, а лише черговий її виток. До речі, багато професіоналів домагаються значних результатів у своїй царині, змінюючи місце роботи мало не щороку.

— Причина стресу часто полягає навіть не у втраті посади, а в неадекватному ставленні до цієї події. В ієрархії цінностей сучасних людей, особливо молодих і амбіційних, престижна й добре оплачувана робота стоїть занадто високо, часом затьмарюючи навіть такі непорушні поняття, як сімейний добробут, здоров’я, дружба, кохання. Саме ставлення до звільнення — лакмусовий папірець багатьох проблем, — продовжує Леонід Юнда. — Передусім, сядьте і спокійно проаналізуйте «плюси» цієї ситуації: у вас з’явиться вільний час, приділите більше уваги сім’ї, відвідаєте старих друзів, поліпшите здоров’я, зрештою, просто відпочинете! А потім, із новими силами, можливо, знайдете більш цікаву й високооплачувану посаду.

І ще один нюанс: найлегше переживають різноманітні службові негаразди люди із широким колом спілкування. А ось ті, хто обмежує його лише товаришами по службі, дуже ризикують. Адже залишившись без роботи, така людина втрачає не тільки засоби для існування, а й усі особисті зв’язки й контакти. Забравши трудову книжку та прийшовши додому, вона раптом відчуває навколо себе вакуум. Тож звільнення для неї стає ще трагічнішим. Психологи рекомендують: хоч який хороший ваш робочий колектив, не обмежуйтеся ним. Обов’язково підтримуйте стосунки зі шкільними друзями, сусідами, родичами — тими, із ким можна просто потеревенити, розслабитися, повеселитися. Незалежно від вашої посади й матеріального статусу, вони будуть поруч, і це додасть упевненості.