БЕРЕЗЕНЬ. АБЕРДІН

Мій сусід по експресу «Абердін — Інвернесс» усю дорогу читає книжку «The Scottish Nation. 1700—2000» місцевого історика Тома Девайна. Наукова книжка перетворилася на справжній бестселер? Нічого дивного, принаймні у Шотландії, де в кожній книгарні можна знайти відразу кілька грубезних томів з національної історії. І більшість — у м’яких обкладинках, для зручного читання... Інша річ — що історик з Абердіну поставив перед собою невдячне завдання створити образ шотландської нації у британський період її історії.

Як інші автори виходять з цієї ситуації? Присвячують більшу частину своїх книжок романтичному періодові шотландського середньовіччя, а часи англо-шотландського союзу описують якось похапцем, зупиняючись, зокрема, на культурних досягненнях. Хтось практично ставить крапку на моменті розпуску шотландського парламенту і повертається до історичного опису вже у ХХ сторіччі, коли було створено Шотландську національну партію. А хтось діє ще категоричніше: я бачив книжку під промовистою назвою «The Scottish Empire». А хіба така була? Як з’ясувалося, автор її побачив у діях шотландців під прапором Британської імперії, еге ж!

Отож можна тільки порадіти за професора Девайна, який усвідомив, що реально його народ сформувався і постав як сучасна політична нація саме в останні три сторіччя. І його майбутнє залежить якраз від усвідомлення досвіду цих сторіч. Середньовіччя залишилося в руїнах старих фортець, у словах старих пісень, які тепер не кожен шотландець зрозуміє... Середньовіччя залишилося туристам. Або — якщо практичніше — туристичній індустрії Шотландії. А сама країна залишилася шотландцям — така, яка вже є.

Я подумав, що цей досвід і нас стосується у першу чергу. Після незалежності ми також пішли шляхом романтизації середньовічної історії — тільки на місці шотландських королів у нас ясновельможні гетьмани. Однак правда полягає в тому, що сучасна українська нація сформувалася не в часи своєї відносної незалежності і навіть не в часи Речі Посполитої. Вона виникла саме в часи Російської і Австро-Угорської імперій. І доки ми не перестанемо без комплексів ставитися до цієї своєї спадщини, до самого факту українського національного існування в контексті імперій — ми навряд чи виявимося здатними осмислити себе як сучасну політичну націю, націю із власною волею до розвитку.

Як шотландці були зовсім не тільки жертвами імперії, а й активними учасниками розвитку її організму (і не менш активними емігрантами, котрі створювали новий світ, який так вплине на майбутнє всіх імперій), так і українці були не стільки колонізованим, скільки «другим» народом. І книжку «Українська імперія» також можна написати, а її героями стануть не тільки хрестоматійні жертви будівництва Петербурга чи голодомору, а й наше зрусифіковане дворянство — аж до директорів радянських заводів, які й досі впевнені, що бути директором в імперії краще, ніж президентом у провінції. Звичайно, найлегше відмахнутися, сказати щось про «яничарство». Однак це теж українська нація. Навіть так можна сказати: це і є українська нація, яка гопака не танцює, а дивиться по телевізору, коли не показують Пугачову або американський бойовик. Замість того, щоб без особливих емоцій або з перебільшеними емоціями говорити про трагедію, краще якнайшвидше усвідомити, якими ми є і якими можемо бути. Адже оптимістом варто залишатися навіть у найбезвихідніших історичних — і особистих — ситуаціях. Професор з Абердіну присвятив свою книжку синові, який помер зовсім молодим. І в цьому виданні, написаному й виданому шотландцями для шотландців — але, звичайно, англійською мовою, — є всього чотири слова стародавньою гельською... Однак це слова присвяти.