Аутизм: крайній випадок чоловічого розуму?

Одна з вічних тем — розповіді про те, що «у жінок мозок інший», або навпаки. Повідомлення про новітні наукові відкриття в цій галузі нерідко грішать на схильність авторів робити далекосяжні висновки й намагатися використовувати біологію для пояснення соціального статус-кво.

Нову концепцію чоловічого й жіночого мозку запропонував недавно британський психолог Саймон Берон-Коен, який ось уже 20 років працює з дітьми, хворими на аутизм. Як відомо, аутизм належить до хвороб із явно вираженою статевою перевагою. За даними західних медиків, серед тих, кому ставлять такий діагноз (у тому числі найслабшу його форму, названу синдромом Аспергера), представників чоловічої статі вдесятеро більше, ніж жіночої. Одна з найхарактерніших прикмет пацієнта, котрий страждає на аутизм, — занижена здатність розуміти інших людей; йому важко, а то й неможливо поставити себе на місце іншого.

Дуже характерний у цьому сенсі класичний експеримент, що проводиться з маленькими дітьми. Дитині показують двох ляльок на ім’я Саллі та Енн, у кожної з яких є власна шкатулка для скарбів. Потім кажуть, що Саллі дали кришталеву кульку, яку вона поклала у свою шкатулку і вийшла з кімнати. Доки Саллі не було, Енн узяла кульку Саллі й сховала у свою шкатулку. Запитання: в якій шкатулці Саллі шукатиме свою кульку, коли повернеться? Нормальна дитина, починаючи вже з чотирирічного віку, відповідає, що у своїй — там, де вона її залишила. З цим завданням успішно справляються і діти із синдромом Дауна. Але дитина-аутист відповість, що Саллі шукатиме кульку в шкатулці Енн — адже вона й справді там лежить...

Із іншого боку, у пацієнтів із синдромом Аспергера спостерігається підвищена схильність до систематизації, і нерідко вони демонструють високі результати в тестах із визначення коефіцієнта інтелекту. Обидва ці спостереження послужили відправною точкою для побудови теорії Берона-Коена, відповідно до якої, аутизм — це крайній випадок «чоловічого розуму».

Якщо намагатися визначити крайній випадок «жіночого розуму», то для прикладу можна взяти старшу сестру автора теорії. Дівчинка від народження страждала на тяжке психічне захворювання. Із дитинства вона була прикута до інвалідного візка, дуже погано міркувала і практично не могла розмовляти. Але коли хтось входив у її кімнату, її обличчя світлішало — вона завжди була відкрита до контакту з людьми й відчувала їхні емоції. Інакше кажучи, на тлі низького коефіцієнта інтелекту й відсутності здібностей до систематизації у неї була вкрай виражена емпатія — здатність співпереживати та співчувати іншим.

Берон-Коен розробив систему тестів, які виявляють коефіцієнти систематизації (SQ) і емпатії (EQ) індивідуума за шкалою від нуля до 80. З’ясувалося, середні показники коефіцієнта емпатії перебувають в інтервалі від 33 до 52 балів, причому для більшості жінок цей показник становить приблизно 47, а для чоловіків — приблизно 42. Середні результати пацієнтів із синдромом Аспергера та зі слабким рівнем аутизму — близько 20.

Середні показники коефіцієнта систематизації — в інтервалі від 0 до 39. При цьому більшість жінок показують результат майже 24, а більшість чоловіків — близько 30. У групі тих, хто показує найвищий результат (від 51 до 80), майже немає жінок, а серед чоловіків із цієї групи переважна більшість (три до одного) тією чи іншою мірою страждають на синдром Аспергера.

Узагалі, запитання «систематизаційного» тесту виявляють не реальні здібності індивідуума, а швидше рівень його інтересу до систематизації. До них належить, приміром, пропозиція оцінити за чотирибальною шкалою (від «цілком згоден» до «цілком незгоден») такі твердження: «Коли я читаю газету, мене приваблює організована цифрова інформація, така, як футбольні турнірні таблиці чи біржові зведення» або «Коли я бачу тварину, я хочу знати, до якої групи вона належить». Інакше кажучи, вони перевіряють не те, наскільки людина вміє розв’язувати абстрактні завдання або запам’ятовувати результати спортивних ігор, а лише чи входять такі заняття у коло її захоплень.

До очевидних переваг теорії Берона-Коена належить те, що з неї важко зробити висновок про запрограмовану непридатність або, навпаки, особливу придатність людини до тієї чи іншої діяльності на основі її статі. Так, з цієї теорії випливає, що середня жінка має вищий рівень емпатії, ніж середній чоловік, а «середній чоловік» має вищий рівень інтересу до систематизації. Але, по-перше, ці аспекти людського виміру не суперечать одне одному. Тобто немає жодних «протипоказань» до того, щоб мати високі коефіцієнти емпатії і систематизації одночасно. По-друге, «розумова стать» у системі «емпатія — систематизація» і біологічна стать людини не обов’язково повинні збігатися. Зрештою, на аутизм хворіють і дівчатка, а з іншого боку — бувають і чоловіки, котрі демонструють тонку чутливість, аж до метафоричного вміння читати чужі думки...

Теорія Берона-Коена ще занадто нова, аби отримати статус незаперечної істини. Він виклав її в книжці «Істотна різниця. Правда про чоловічий і жіночий мозок», до якої як додаток навів тести з визначення коефіцієнтів емпатії і систематизації. До незаперечних досягнень його досліджень можна зарахувати розроблений ним у співавторстві з учнем компакт-диск для допомоги хворим на аутизм у навчанні мистецтва читання облич. Вибравши будь-яку з 412 базових людських емоцій, наприклад «радість», «сум» або «гнів», можна відразу побачити, як їх передають професійні актори, і в такий спосіб розвивати емпатію — цілком систематично...