Асексуали, або Про холодність і холодець

Сексопатологи трактують асексуальність як цілковиту відсутність статевого інтересу в дорослих людей. Згадаймо бодай із народного фольклору: повернувся чоловік із відрядження і заскочив дружину з коханцем. Страшна підозра спалахує в його уяві. Він кидається до холодильника — так і є: тарілки холодцю наче й не було!

Асексуалів серед нас дві основні групи. У першій з них, за народною ж класифікацією, — просто наволоч (можуть, але не хочуть), у другій — до того ж іще й імпотенти (не можуть).

Поговоримо ж про «просто наволоч».

«У ліжко!». Історія Влада

— Років до 23 сексуальні пригоди і перемоги значили для мене дуже багато — вони допомагали утвердитися у своїй компанії, але ще більше, мабуть, у власних очах. Це було щось на кшталт вправи на брусах — заліз—покачався—зістрибнув: ось який я герой! Оскільки в нашій родині світ дорослих і дітей майже не мав точок дотику, я вибудовував своє ставлення до жінок немовби з чистого аркуша. Але приймав це як належне. Мовляв, «восхитительный обман» — це в книжках, а в житті все грубіше й простіше. Вочевидь, за це мене життя потім і покарало.

Далі, як ви здогадалися, я одружився. А в шлюбі дуже часто хтось є донором, а хтось вампіром, хтось більше бере своє, а хтось більше страждає. Так-от, якщо цей сімейний лідер до того ж сексуально більш активний і його потреби вищі, то другій половині не позаздриш. У мене до дружини спочатку було дуже сильне, можна сказати, всепоглинаюче, беззастережне почуття. І я довірився їй, поступився ініціативою в сім’ї. Тим більше що в той час дуже багато сил у мене забирав бізнес. Та й змінювалося все в наших стосунках якось поступово, непомітно. Але що більше вона починала командувати, то менше я жадав її як жінку. І от настав день, коли мені майже буквально скомандували: «У ліжко!».

Після цих слів мені треба було піти відразу ж, навіть не збираючи речей. Але я морально не був до цього готовий. Потім, чесно кажучи, звик до домашнього комфорту, затишку — після холостяцького побуту я це оцінив. Соромно згадувати, як не лягав, зволікав, сподівався, що вона засне. Уранці дружина влаштовувала істерики. Принижувала, мстилася за нелюбов. Потім почала шпигувати. Влаштовувала сцени ревнощів, геть безпідставні, іноді на людях. І щось увесь час вимагала в ліжку. Типу хутенько зроби це — і вільний, можеш зустрітися з друзями. І я, як стійкий олов’яний солдатик, іноді знемагаючи, виконував. І ці два почуття, приниження і провини, — за те, що розлюбив, — не полишали мене всі останні роки шлюбу.

Якось після щойно завершеного акту кохання, сталося дещо: я несподівано поцілував себе в плече. У дружини очі на лоба полізли. Зараз розумію: певне, цей рух видав моє внутрішнє відчуття недокоханості, можливо, бажання якось пожаліти себе. Але тоді я злякався: невже дах їде?

Якось у мене виникли проблеми з легенями, і ми поїхали з дружи­ною до поліклініки. Вона зайшла пер­шою, про щось поговорила з док­тором. Той виписав ліки, після чого зробив мені укол у стегно. І повідомив, що укол — це на прохання дружини, для підвищення... статевого потягу! Я все зрозумів: завтра вона якраз везла мене до будинку відпочинку. Ну що їй було, пояснювати, що я давно не бачу в ній бажаної жін­ки? Через якийсь час я дізнався, що дружина бореться з моєю «холодністю» вже з допомогою екстрасенса. А коли діло дійшло до психіатра, котрий очікував мене в моїй власній квартирі, я зрозумів: уже час...

Як я вирвався з цього пекла — одному Богу відомо. Тепер я розумію, що шлюб, подібний моєму, не просто помилка. Це лихо. Це як аварія на дорозі, після якої залишаєшся калікою на все життя. І я зрозумів: я не можу більше допустити не тільки нового шлюбу, а й узагалі потягу до жінки...

У числі основних причин асексуальності сексопатологи називають травматичні спогади про пережите сексуальне насильство. Зазвичай вони стосуються дитинст­ва — але, як бачимо, не тільки. І асексуал усіляко уникає ситуацій, що можуть викликати такого роду флеш-беки.

Крім того, у 30-річного Влада, на жаль, наявна й недостатньо сформована статева ідентичність. Це коли людина в юності не засвоїла належною мірою стереотипів рольової поведінки статей чи, ще гірше, засвоїла їх у спотвореній інтерпретації.

У цьому разі асексуал відтворює стосунки батьків у власній родині або свої взаємини з одним із батьків протилежної статі — нерідко авторитарним і емоційно холодним. Як результат — занижена рольова самооцінка. Приміром, чоловік почувається непевно у взаєминах із партнеркою, несвідомо намагається поступитися ініціативою, перейти в залежне становище.

Не володіти і не належати. Кредо асексуала

Ця чума XXI століття, як уже називають асексуальність, прийшла до нас кілька років тому із Заходу. З’явилася вона, звісно, як певна життєва філософія, котра набуває і в Україні, і в Росії дедалі більше прибічників. Оскільки прихованих, неусвідомлених, тобто поки не надто «ідейних» асексуалів серед нас напевне чимало. У Росії — вже значно більше принаймні від тих семи тисяч, котрі заявили про себе за останній рік у рунеті.

При цьому є серед них не просто індиферентні «несексуали», а ті, кого я назвав би антисексуалами — тобто люди, котрі ненавидять секс. Ті, для кого головне таїнство кохання стало остогидлою повинністю, поєднаною із психологічним насильством, а за певних обставин — і з загрозою для життя.

Отже, суспільна думка збурена недарма. Тому що, крім асексуалів, у нас чимало тих, кого я назвав би квазісексуалами — котрі дуже навіть «можуть і хочуть», але відмовляються від пошуку сексуального партнера, воліючи вирішувати проблему без сторонньої допомоги. Серед мільярда братів за розумом, які щомісяця заходять на порносайти, слід гадати, таких чимало. Додамо до цієї групи ризику ще й тих, кого можна обізвати недосексуалами — чия сексуальна активність із різних причин значно нижча за вікову фізіологічну норму.

Але що ж то філософія, у чому головне кредо асексуалів? Послухай­мо ще одного героя, 38-річного Михайла.

— Напевно, це просто філософія індивідуалізму. Скажімо, особисто мені діла немає до того, як потрібно (на чиюсь думку) жити. Я живу, дослухаючись до своєї індивідуальної біологічної програми, чого й іншим бажаю.

Проблема тут, щоправда, в тому, що такі, як я, для суспільної думки — мов більмо на оці. «Наволоч», одне слово, — що ще гірше за гомосексуаліста. Я не ображаюся: розумію, що суспільство зацікавлене в людях сексуально стурбованих. Це нові шлюби, народжуваність, а з нею — нові робочі руки, платники податків, гарматне м’ясо на випадок локальних конфліктів... Сім’я, побудована на сексі, — як відомо, запорука стабільності. До того ж сексуали зі зрозумілих причин менше лізуть у політику.

А взагалі сексуальний потяг — це важлива ниточка, за котру дуже зручно смикати, маніпулюючи людиною, її лояльністю. Наприклад, позбавляючи її сексу в армії чи колонії, а потім за «зразкову поведінку» надаючи звільнення або побачення. Або заплющуючи очі на вуличну проституцію та порнографію в пресі, але натомість жорстко регулюючи вуличну ж політику і друковану свободу слова.

Ви вважаєте, що суспільство в нас уже терпимо ставиться до сексуальних меншин? Тоді спробуйте викласти подібні погляди в будь-якому, навіть приватному, друкованому виданні — чоловічому чи жіночому, не кажучи вже про призначені для сімейного читання. «Неформат! — заявлять вам. — Ми пропагуємо виключно здоровий спосіб життя і сімейні цінності».

Але хто сказав, що гуманізм і права людини, які не претендують на інтереси і права інших людей, мають право на життя, тільки якщо вони відповідають мейнстриму?

Я іноді буваю навіть зворушений, чуючи, як обивателя умовляють не нехтувати секс. Мовляв: це необхідно для здоров’я. Мовляв, оргазм лікує мігрень у кожного п’ятого — ну а якщо немає мігрені? Чи є мігрень, але з оргазмом заковика? Ще переконують: секс — один із способів боротьби із зайвою вагою та психологічним напруженням. Можливо. Але зате в інших випадках ти не залежиш від наявності партнера чи його настрою...

Мабуть, погоджуся в іншому: сексуальність допомагає людині відчути повноту життя і підтримувати себе в тонусі — фізичному, психологічному, — особливо в зрілому віці. Ще для сексуалів вона визначає глибину почуття, духовної близькості людей. У цьому сенсі секс — так, особлива, неповторна форма спілкування.

Але якщо для когось це не так важливо? Якщо в когось є інші можливості? Чи якщо цей хтось, приміром, не має гідного партнера — і не хоче розмінюватися? І реалізує свій потенціал, енергію, переключаючись на бізнес або кар’єру, творчість, сімейний побут, дачу, авто, дітей, віртуальне спілкування чи ком­п’ютерні ігри... Бо все це теж можуть бути неповторні, незабутні емо­ції. А потім цей хтось виявляє, що цілком здатен обходитися без сексу.

Можна слідом за Фрейдом назвати це сублімацією, переключенням сексуального потягу на інші сфери, наприклад творчість. Але яка з них тут більш високого порядку, яка для конкретного індивіда більш нормальна, природна, — це ще велике запитання. Тож не кваптеся жаліти асексуала...

— Для асексуала уявляти тілесні стосунки з жінкою майже так само огидно, як і з чоловіком, — продовжує Михайло. — Особливо, якщо ініціатива походить від дами. Навіть еротичні картинки в журналі викликають легку відразу — своєю агресією, незграбними спробами зачепити за слабке місце, зіграти на тваринних інстинктах.

А, між іншим, лише абстрагувавшись від хтивості, починаєш бачити й цінувати в жінці істинну красу. Ні, не лише духовну, внутрішню — зовнішню теж. Іноді цокає каблучками перед тобою така — і мимоволі думаєш: Боже мій, що за чудесне, чарівне створіння! Хочеться просто бездумно йти і йти за нею. Милуватися мимохідь кинутим поглядом, мимолітною усмішкою, недбало зав’язаним хвостиком. Бути поруч. Але — не володіти. І не належати.

А ще починаєш цінувати красу і гармонію в жінці незалежно від віку. Відшукуєш цю красу в будь-якому періоді її життя, навіть у геть похилі роки. І знову відкриваєш світ людей, які тебе оточують. Взагалі, гадаю, що серед асексуалів значно більше людей глибоких, які тонко відчувають, краще розуміють жінку. Бо ми не схильні вбачати в ній насамперед об’єкт пристрасті.

Асексуал бачить і цінує в людині суть, її мізки не затуманені первісними інстинктами. Він не купується на блискучу обгортку; кокетст­во, косметику, ганчір’я — усім цим його не проймеш. І розводити на гро­ші його теж безглуздо. Завдяки цьо­му я, приміром, уникнув не лише багатьох розчарувань, а й невиправданих витрат. У результаті чого навіть зміг відмовитися від постійної роботи і цілком задовольняюся нині епізодичними заробітками...

Ідеалізація потенційного партнера, стверджує сучасна сексопатологія, — ще одна з поширених причин асексуальності. Такий романтичний (платонічний) шанувальник, який іноді до сивого волосся очікує на свою принца (принцесу), трансформує свою потребу в сексуальних враженнях в інші, нелюбовні переживання.

Також причинами асексуальності можуть слугувати зниження в крові рівня тестостерону — основного чоловічого гормону, який зумовлює статеву поведінку, а ще — етнокультурні, релігійні, сімейні норми й традиції середовища асексуала, згідно з якими людина мусить утримуватися від сексу.

Третя роль. Історія Михайла

— Якби я й хотів би з кимось зійтися, то тільки із асексуалкою, подібною до мене. Як казала московська письменниця Тетяна Бек молодому поетові, з котрим спілкувалася двадцять років: «Ми трахаємося з тобою головами». У мене теж була така подружка, моя однолітка. Ми товаришували: ходили з нею по камерних театрах і виставках, потроху випивали в альтанках саду «Ермітаж» і на лавочках у Срібному бору, блукали вуличками старої Москви. Пам’ятаю, як із захопленням відчув те саме, п’янке почуття свободи, котре буває лише в ранній юності.

І мені було начхати, що вона не любить готувати чи що в квартирі не так уже й прибрано. Мені навіть подобалося, що вона не зациклена на якійсь павутинці під стелею. Я підгрібав до неї в Бескудниково, ми теревенили, пили чай, я грався з її пацюком Феліксом. Щовечора по годині розмовляли по телефону. Але я з тугою думав: ну от переступи її, цю невидиму межу, — і тут почнеться...

І чому на світі лише дві статі? Адже з мужиком навіть такого тандема не вийшло б. Як-не-як за своєю орієнтацією я гетеросексуал, і романтичний флер для мене важливий. Гадаю, значно важливіший, ніж для сексуала. Я хотів було залишитися з подружкою на «ви», тим самим давши зрозуміти про бажану для мене дистанцію, але яке там... Усе закінчилося дуже погано: вона витримала такі стосунки лише рік. Потім їй закортіло більшого — наприклад, щоб я ходив із нею по друзях-подругах. Вона почала наполягати, ображатися... А може, її просто зачіпало, що я не виявляю до неї чоловічого інтересу.

Потім я зустрівся з однією своєю давньою пасією. Хоч і в напівжартівливій формі, але відразу натякнув: тепер, мовляв, я — проти сексу і наркотиків. Бачу — не вірить, думає: набиваю собі ціну. Вона явно не забула, як кілька років тому запитала мене: «А ти завжди був такий гіперсексуальний?». На що я цілком щиро відповідав: «А хіба я гіперсексуальний? Я думав, я нормальний...».

Після цього я розшукав свою колишню співробітницю, з якою колись досить близько товаришували, запросив посидіти в ресторані. Прохопився, що давно розлучений, живу сам. Відчуваю — щось не те, якесь напруження в розмові, тон уже не той, колишній. Пішов її проводжати. Що ближче до дому, тим більше вона слухає у пів-вуха, відповідає невлад. Розумію, що нервує. Біля самісінького будинку вимовляє дерев’яним голосом: «Ну, на чашку чаю я тебе не запрошую?». Певна річ, що я поквапився підтакнути. Назавтра зателефонував подякувати за вечір — і зустрів підкреслено холодний прийом. Так більше й не спілкуємося.

А востаннє, познайомившись із жінкою через Інтернет, відразу зізнався їй у своїй нетрадиційній орієнтації. Благо, то було листування по «милу». І жінка трапилася, схоже, добра, хороша: у Мережі вона шукала собачу няньку на час своєї відпустки. Але у відповідь на мою відвертість вона раптом по-злому дорікнула мені, що я маю намір вирішувати свої проблеми за її рахунок. Хоча хіба не для цього люди й шукають одне одного?

Втім, завдяки їй я зрозумів: зізнатися дамі, що як жінка ти мене не цікавиш, — означає увігнати людину в ступор. Це все одно що заявити: я хочу з тобою спілкуватися — але знай, що ти мені не подобаєшся. І до того ж дві статеві ролі у стосунках між людьми відомі — але третя? Як тут поводитися? Тим більше що ця третя роль якась дивна: чоловік запрошує в театри, дарує квіти й іноді навіть привозить продукти — але нічого не вимагає натомість. Можна розгубитися...

Люди як панди

Отже, асексуальність. Чи патологія це? Стосовно популяції в цілому — зрозуміло, так, бо становить реальну загрозу виживанню виду, ну а стосовно окремої людини? І що, коли таких виявляється не такий уже й великий відсоток — може, це теж норма? Скажімо, природний наслідок урбанізації?

Відомо про асексуальність панд і деяких інших диких тварин, які навідріз відмовляються злягатися в неволі. А що коли матінка-природа — в умовах звуження життєвого простору в мегаполісах — і тут потурбувалася й почала регулювати нашу з вами чисельність? Адже не випадково в групі ризику «чуми XXI століття» — переважно міські інтелектуали 20—45 років...