«Англійський хірург» і українські пацієнти

Нове тисячоліття Ігор Курілець зустрічав у статусі безробітного — відділення хірургії хребта і спинного мозку Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, яке він створив і кілька років очолював, було реорганізоване таким чином, що вся його команда опинилася на вулиці. Нейрохірурги і медичні сестри, яких звільнили через принциповість І.Курільця та його небажання прогинатися перед начальством, навіть уявити тоді не могли, що перед ними зачинять двері усіх державних і муніципальних лікарень: система взяла курс на знищення непокірного.

Майже два роки нейрохірург Курілець не мав змоги взяти до рук скальпель, — його не брали на роботу навіть у травмпункти, де бракувало хірургів. Сумнівалися в його кваліфікації? Навряд чи. Адже добре знали, що свого часу сам академік А.Ромоданов дав І.Курільцю рекомендацію для стажування в закордонних клініках. Молодий лікар використовував кожну слушну нагоду повчитися, — він пройшов тривале стажування у Великобританії, Франції, Бельгії та Угорщині. Але це був не медичний туризм, що його так люблять чиновники від медицини і медичної науки, а напружена праця в операційних, в університетських клініках та бібліотеках.

Те стажування певною мірою спровокувало революційну ситуацію у вітчизняній нейрохірургії: очільники цієї галузі і не хотіли, і не могли сприйняти десятки нових нейрохірургічних технологій, які намагався запровадити у своєму відділенні І.Курілець. Ігор Курілець разом зі своєю командою вперше в СНД провів спинальні інструментації за методом Котреля і Дюбуссе при переломах хребта, спондилолістезах та сколіозах. Операції пройшли успішно. На прийом записувалися пацієнти з усіх областей України, черга сформувалася майже на півроку наперед. Склалася обурлива, на погляд адміністрації лікарні, ситуація, коли авторитет керівника відділення затьмив навіть головного лікаря.

Нервово стежили за успіхами колеги і в Інституті нейрохірургії Академії медичних наук: далеко не всім подобалися незалежність нейрохірурга, його контакти із авторитетними зарубіжними колегами, запровадження європейських методик та стандартів лікування. Останньою краплею в чашу академічного терпіння впала звістка про те, що пацієнти, котрих із інституту виписували як безнадійних, були успішно прооперовані у відділенні Курільця.

Що залишалося безробітному нейрохірургові з такою кваліфікацією і з такою репутацією? Або емігрувати, або відкривати власну клініку. Спільно з однодумцями Ігор Петрович узявся за створення Міжнародного центру нейрохірургії. Кажуть, ідея належить давньому другові Курільця — відомому нейрохірургу з Великобританії Генрі Маршу. Здавалося, найстрашніше позаду і є реальна можливість створити таку клініку, про яку мріялося. На той час законодавство вже дозволяло відкривати приватні лікарні, але перед Курільцем знову опустили шлагбаум: невідомо, хто, як і коли виключив зі списку нейрохіругію. Мотив начебто гуманний — захистити життя і здоров’я пацієнтів, адже нейрохіругічні операції дуже небезпечні. Повернути нейрохірургію до списку ліцензованих допомогли фахівці Держкомпідприємництва та Антимонопольного комітету, які так і не зрозуміли логіки Міністерства охорони здоров’я, що наполягало на своєму...

На сьогодні фахівці Міжнародного центру нейрохірургії вже прооперували майже десять тисяч пацієнтів. Перша недержавна нейрохірургічна клініка має операційні не лише у Києві, а й у м. Стрий на Галичині. Нещодавно в західноукраїнській філії вперше в Україні була виконана операція з приводу нервово-паралітичного сколіозу у хворої з дитячим церебральним паралічем. Дівчинка, яка останній рік не могла навіть стати на ніжки, вже робить перші кроки. За словами фахівців, такі складні операції потребують не лише досвіду і вміння нейрохірургів, анестезіологів, власне — всієї операційної бригади, а й великої кількості сучасного обладнання. І в цьому Курілець змушений був стати першопрохідцем, — українська нейрохірургія не мала такого обладнання й інструментарію, якими давно користуються у клініках Євросоюзу.

Зарубіжні нейрохірурги й уявити собі не можуть, до яких наслідків призведе операція, якщо її проводити без навігаційної системи і потужних мікроскопів провідних фірм, без сучасних імплантатів і системи моніторування функцій спинного мозку під час операцій. У наших лікарнях легко без цього обходяться, а невдалі операції списують передусім на тяжкий стан пацієнта. Ігор Курілець поставив за мету створити центр, який би надавав медичну допомогу в такому обсязі і такої якості, як найкращі клініки Європи. Однак медичне обладнання не можна ввозити й експлуатувати, коли воно не має відповідного сертифіката і реєстрації. Цим, власне, повинні опікуватися державні структури, але міністерство любить купувати дороге обладнання, а Курільцеві потрібне було — високотехнологічне. Тож мусив витратити чимало часу і коштів на сертифікацію та реєстрацію медичного обладнання. Сьогодні операційні міжнародного центру справді обладнані так, як найкращі клініки Європи, хоча список бажаного ще досить довгий.

Навіть недоброзичливці із державних нейрохірургічних клінік визнають, що багато операцій, зокрема сколіози у дітей, травми хребта і спинного мозку, найкраще оперують у клініці Курільця. Останнім часом тут навчилися оперувати сколіози у людей літнього віку, також освоїли новітні операції Сук-Ленке (Корея — США) при складних викривленнях хребта, що для України ще зовсім нове. Проте, хоч у центрі навчилися виконувати найскладніші операції, тут досить прискіпливо проводять прийом пацієнтів, застосовуючи строгий відбір на оперативне втручання, оскільки вважають його останнім і крайнім заходом.

Останнє десятиліття в житті Ігоря Курільця було переповнене різними подіями. Після опублікування в «ДТ» статті «Скальпель в руках безробітного» (№10, 15.03.2003) до редакції звернулася знімальна група Бі-бі-сі з проханням прокоментувати події, які відбуваються довкола героя статті: там вирішили створити документальний фільм про українського нейрохірурга, котрий відважився кинути виклик системі. За кілька років документальний фільм «Англійський хірург» (The English Surgeon) побачили глядачі 80 країн світу. Кінострічка, яка розповідає про особливості української медицини, про перипетії життя українського нейрохірурга І.Курільця та його дружбу з Генрі Маршем, здобула прихильність не лише глядачів, а й професіоналів: у вересні 2010 року
Американська національна телевізійна академія присудила цьому фільму кінопремію «Еммі», яка вважається телевізійним аналогом «Оскара».

Серед міжнародних відзнак, отриманих Ігорем Курільцем, є золота медаль Центру європейських досліджень та гуманності імені Іоаніса Каподістріаса, яку вручають за особливий внесок у розвиток гуманізму.

(Очевидно, Європі видніше, хто є хто. В Україні навіть в останньому довіднику про нейрохірургію прізвища І.Курільця немає...)