Американка: портрет у робочому інтер’єрі

Традиційно американські жінки працювали лише до або замість заміжжя. Усе змінилося в середині минулого століття, коли мільйони заміжніх американок вирішили, що можуть знайти застосування своїм силам і талантам не тільки в ролі домогосподарок і матерів сімейств, а й поза домом. До такого рішення їх підштовхнули зміни в економіці країни, що зумовили потребу у великій кількості нових працівників, насамперед тих, які на соціологічному жаргоні мають назву «низькорівневі білі комірці»: службовці по роботі з інформацією (секретарі, реєстратори, приймальниці, друкарки) і людьми (медсестри, асистентки лікарів, дантистів, соціальні працівники).

Американські домогосподарки виявились ідеально пристосованими для такого роду діяльності — адже все своє життя вони освоювали мистецтво терпляче перелопачувати великі обсяги невдячної роботи і покірливо грати другорядні ролі у стосунках із чоловіками. А оскільки їхні чоловіки залишалися основними годувальниками в сім’ї, такі працівниці не гребували малооплачуваними, тимчасовими та нестабільними посадами.

Найбільш мирна американська революція

Цей «вихід у світ» американської домогосподарки був серйозним досягненням, проте справжню революцію у галузі суспільної праці здійснили підрослі доньки друкарок і медсестер. Почали вони зі здобуття освіти: в те ж саме десятиліття, коли мами масово вийшли на роботу, доньки масово вступили до ВНЗ, причому особливо зосередились на одержанні «суто чоловічих спеціальностей», таких як адвокат, лікар або інженер. Показова в цьому відношенні історія з так званою «Айві лігою» — елітарним клубом особливо престижних приватних вищих шкіл, котрі тривалий час навчали тільки чоловіків. Коли віяння часу спонукали їх відчинити свої двері для представниць прекрасної статі, айві-лізькі професори побоювалися, що це може не сподобатися випускникам минулих років, які були фінансовими донорами своїх альма-матер і входили до органів управління ними з правом вето. Ці побоювання виявилися марними, насамперед тому, що випускники Йєля і Дартмунда самі бажали, щоб їхні доньки навчалися в тих самих ВНЗ.

Унаслідок цього за останнє тридцятиріччя минулого століття американки потіснили чоловіків практично в усіх галузях ринку праці. Найзначніше збільшення частки жінок, що призвело до їхньої кількісної переваги, сталося в таких професіях, як страхові агенти, адміністратори середньої освіти, журналісти, урядові чиновники та бартендери. Серед фармакологів, адміністраторів вищої школи, ветеринарів, адвокатів, лікарів, архітекторів, дантистів, священнослужителів, поліцейських, техніків з обслуговування телефонних мереж, інженерів і металургів частка жінок, хоч і не досягла ще рівня чоловіків, але значно збільшилася і продовжує зростати. До групи професій, у яких представництво жінок залишається приблизно на сталому рівні, належать не лише секретарі, асистенти дантистів, медсестри, бібліотекарі та вчителі молодших класів (тут жінки, як і раніше, традиційно становлять більшість), а й програмісти (у цій відносно новій галузі число жінок стабільно залишається на рівні чверті від загального числа). Цікаво, що є й таке коло фахів, із яких чоловіки витісняють жінок: телефонні оператори, офіціанти та кухарі, причому серед останніх чоловіків уже більше, ніж жінок.

Заслуговують на увагу метаморфози, що відбулися з професією бортпровідника. Коли цивільна авіація була справою новою та небезпечною, авіакомпанії наймали медсестер супроводжувати кожний політ. Їхня роль, проте, швидко звелася до обслуговування пасажирів, і незабаром виробився «стандарт стюардеси», відповідати якому було не легше, ніж виграти конкурс краси. Але навіть отримавши роботу, стюардеса знаходилася під дамокловим мечем звільнення, причому найтяжчими порушеннями вважалися одруження, зайва вага та досягнення 32-річного віку. Ці вимоги було скасовано лише після створення Комісії з рівних можливостей у працевлаштуванні (EEOC), котра спочатку заборонила зазначати в оголошеннях про робочі вакансії расу, релігію і національність бажаних кандидатів, а потім додала до цих заборон і зазначення статі та віку. Внаслідок цього до 2000 року серед американських бортпровідників було вже не менше 24% чоловіків.

Ефект скляної стелі

Незважаючи на те, що американки давно є повноправними учасницями ринку праці (зокрема до кінця ХХ століття на їхню частку припадало понад 47% усіх робочих місць), вони ще значно відстають від чоловіків за рівнем прибутків і зарплат. Так, на кожну тисячу доларів, зароблених 2000 року середнім чоловіком, припадало 733 долари, зароблені середньою жінкою. Навіть якщо взяти для порівняння лише працівників із вищою освітою, зайнятих повний робочий день, які належать до вікової групи 35—45 років, середня зарплата чоловіків становить 57 тисяч, а жінок — лише 41 тисячу доларів на рік. Головна причина такого розриву полягає в тому, що набагато менше жінок сягає вищих посадових і, відповідно, зарплатних щаблів: тільки 35% із них заробляють понад 50 тисяч на рік (серед чоловіків таких — 61%). Виходить, що навіть освічені та віддані роботі жінки рано чи пізно впираються у горезвісну «скляну стелю».

І дійсно, на сьогодні з 1000 найбільших американських компаній, список яких щорічно публікує журнал Fortune, жінки перебувають біля керма всього в шістнадцяти. Серед них Карлтон Фіоріна, яка очолює компанію Hewlett-Packard (11-е місце в списку), Мері Семмонс (Rite Aid, 128-е місце), Енн Малкаі (Xerox, 130-е), Патріша Руссо (Lucent Technologies, 243-е), Ендреа Юнг (Avon Products, 275-е)... Ще кілька знаменитих жінок очолюють великі підрозділи, що входять до бізнес-конгломератів. Прикладом можуть слугувати жінки-лідери зі світу кінематографу, такі як Стейсі Снайдер із Universal Pictures і Шеррі Ленсінг із Paramount. Значно показніше (принаймні, у відсотковому відношенні) виглядають жінки серед вищої ланки американської вищої школи. Жінки-ректори управляють такими університетами, як Прінстон, Дьюк, Пенсільванський і Чиказький...

Яку б галузь діяльності ми не взяли, від нейрохірургії до інвестиційного фінансування, кількість представлених у ній жінок знаходиться в оберненій пропорції з висотою кар’єрної драбини. Так, приміром, серед армії новачків, які щорічно поповнюють лави службовців найбільшої бухгалтерської фірми Deloitte & Touche, жінки становлять не менше половини, причому одержують таку ж стартову зарплату, як і їхні колеги-чоловіки. Проте з часом представниці прекрасної статі починають «відсіватися», і далеко не завжди причиною їхнього звільнення є бажання присвятити себе домашній роботі та догляду за дітьми. Передусім їх жене безперспективність, адже щороку на кожну «підвищену» у цій компанії жінку припадає п’ять «підвищених» чоловіків.

Американки, обтяжені сім’єю з маленькими дітьми, мають додаткові претензії до роботодавців, головні з яких — негнучкий робочий графік, відсутність корпоративних дитячих садків, недостатня тривалість оплачуваної післяродової відпустки та перевантаження, що унеможливлює будь-яку діяльність, крім роботи... Все це разом спонукує багатьох жінок думати про інші засоби заробітку, зокрема настільки радикальні, як відкриття власного бізнесу. На сьогодні кожна одинадцята американка є власницею компанії.

Жіноче обличчя американського бізнесу

Показовим є приклад моєї колишньої співробітниці Кейтлін Макферен. Після закінчення коледжу за фахом бізнес-менеджер вона протягом року працювала асистентом у маркетинговому агентстві, а потім звільнилась і відкрила власну галерею з продажу рам і картин — на щастя, цей вид бізнесу знайомий їй із дитинства: мати Кейтлін, Шаніз Уорден, вела бухгалтерію в одній із таких галерей, і Кейтлін не раз підробляла там під час літніх канікул. Останнім часом справи роботодавця Шаніз ішли все гірше, і він був змушений звільнити всіх працівників, включаючи й бухгалтера. Оформивши документи на допомогу по безробіттю, яку в Америці можна одержувати лише протягом півроку, Шаніз закінчила курси, де безробітним, які бажають перекваліфікуватися на бізнесменів, допомагають обрати підхожу для них сферу діяльності та вчать складати бізнес-план. Отримавши потім низьковідсотковий займ, вона разом із донькою викупила галерею у свого колишнього роботодавця. Роль «самих собі хазяйок» улаштовує не лише обох початкуючих бізнес-леді, а й чоловіка Кейтлін, особливо з огляду на те, що в найближчому майбутньому подружжя Макферен збирається заводити дітей.

Нині бізнес усіх розмірів, де власницями є жінки, — найбільш швидкозростаючий сектор американської економіки. За десятиліття від 1975 до 1985 року частка таких бізнес-структур збільшилася з однієї двадцятої до чверті від загальної кількості, й це зростання триває. За даними на 2004 рік, жінки володіють половиною чи більше акцій вже в 48% усіх приватних американських компаній, і щодня на жіночі імена реєструється в середньому 424 нові підприємства. За останні сім років кількість компаній, що належать жінкам, збільшилася на 24% (у порівнянні з середнім зростанням у 12%), а їхній прибуток виріс на 5,6% (у порівнянні з середнім зростанням у 4,8%). Немає жодної галузі економіки, в якій не були б представлені бізнес-леді. Найбільша їх частка припадає на сферу послуг, а найбільше зростання їх представництва спостерігається у будівництві, оптовій торгівлі, сільському господарстві, транспорті та промисловому виробництві.

Цікаво, що «жіночий» бізнес відрізняється від «чоловічого» за стилем. Зокрема бізнес-леді частіше пропонують своїм працівникам гнучкий графік і неповний робочий день, а також із більшою охотою оплачують їхнє навчання. Жінки-роботодавці діляться зі своїми працівниками прибутком на більш ранніх стадіях, ніж роботодавці-чоловіки, а їхній бізнес більшою мірою оснащений комп’ютерними технологіями, ніж аналогічний чоловічий. Проте поки що жіночий бізнес — це переважно маленькі «домашні» фірми, котрі функціонують без залучення найманих робітників, і більше половини їхніх власниць одержують менше 25 тисяч доларів на рік.

Ноу-хау американських мільйонерок

У списку з чотирьохсот найбагатших жителів Америки, що укладається щорічно журналом Forbes, концентрація жінок дещо вища, ніж у списку керівників тисячі найзначніших компаній журналу Fortune. І хоча більшість найбагатших американок одержали свої мільярди у спадщину, є серед них і такі, що створили себе самі. Так, наприклад, Маргарет Уітмен розбагатіла, заснувавши електронний аукціон eBay; Тереза Пен досягла успіху за допомогою створеної нею компанії із виробництва оптоволоконних компонент E-Tek Dynamics; Дана Дубінські є співзасновником PalmPilot; Доріс Фішер разом із чоловіком відкрила мережу магазинів Gap; акторка та телеведуча Опра Уінфрі побудувала телеімперію, а скандально відома в усьому світі Марта Стюарт заробила мільярди, навчаючи американців обох статей мистецтва домоведення...

Втім, типові американські мільйонерки, яких уже чимало, не такі багаті, як представниці списку «чотирьохсот». Їхній колективний портрет змалював професор Томас Стенлі у книзі «Моя сусідка мільйонерка», що вийшла друком нещодавно. Як з’ясувалося, їхній середній вік становить 49 років, а обсяг багатства коливається від 1 до 25 мільйонів доларів. На противагу стереотипу, розповсюдженому не лише у нас, вони зовсім не є «агресивними одиначками», що проміняли сімейні радощі на успіхи в бізнесі. Тільки менше 5% з них ніколи не були одружені, а ще 18% нині розлучені. Для половини із заміжніх 77% нинішній шлюб — не перший, причому багато хто скаржиться на те, що їхні колишні чоловіки поводилися з ними погано. Переважна більшість (81%) має дітей. Більшість із тих, у кого є діти, почали займатися бізнесом лише після того, як малі пішли до школи. Середній вік, у якому вони стали власницями свого бізнесу, — 36 років.

Працюють вони в середньому 49 годин на тиждень. Тільки одна десята з них працює понад 69 годин на тиждень. Вони відповідально ставляться до свого здоров’я, зокрема виділяють на заняття у спортзалі в середньому 3,5 години на тиждень. Понад половина з них (60%) мають вищу освіту. Ще 26% мають незакінчену вищу освіту. Половина з тих, хто має вищу освіту, сплачували за неї самі (реально це означає, що вони брали кредит, а потім повернули його). Лише 19% навчалися в приватній школі. Зате 54% оплачують приватну школу для своїх онуків (не дітей! — коли їхні діти навчались у школі, вони ще не були мільйонерками).

Щорічно мільйонерки віддають на благодійність 7% свого прибутку (у порівнянні з середнім американським рівнем у 2%). Цікаво, що найбільшу частку (10% прибутку) на благодійність віддають чорношкірі мільйонерки (є й такі). Менше третини (27%) мільйонерок вважають, що мають підвищений інтелект, хоча в середньому вони навчалися краще, ніж мільйонери-чоловіки (їхня середня шкільна оцінка становить 3,4 бала за 4-бальною системою; для порівняння, середня оцінка мільйонерів-чоловіків — 2,9 бала). При цьому більшість (77%) вважає, що головний урок, який вони винесли зі своєї освіти, — це те, що праця важливіша за здібності. До 21 року (повноліття в Штатах) лише 20% із них знали, чим вони збираються займатися. Водночас більшість (69%) стверджує, що почала активно займати лідерські позиції ще в дитинстві.

Найчастіше називана причина, що спонукала американських мільйонерок зайнятися бізнесом, — це прагнення до незалежності. Майже всі з них свідчать, що справа, якою вони займаються, найвищою мірою їх задовольняє. Переважна більшість (84%) стверджує, що відкрила свою справу, аби реалізувати себе, свої здібності, прагнення та вміння, а 74% із них розраховували (і не помилилися у своїх розрахунках) на те, що власний бізнес допоможе їм набути впевненості в собі.