АДМІРАЛ ДЕ ТРАВЕРСЕ — ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ

В історії портових міст північного Причорномор’я початку XIX століття двом французам належить особливе місце. Герцог де Рішельє і маркіз де Траверсе заклали міцний фундамент у розвиток Миколаєва, Севастополя, Херсона й Одеси, багато в чому передбачивши їхнє славне майбутнє. Арман Емманюель дю Плессі герцог де Фронсак де Рішельє відомий як градоначальник і будівничий Одеси, генерал-губернатор Новоросії. Ім’я адмірала Жана-Батіста Прево де Сансак де Траверсе нашим сучасникам відоме значно менше. До останнього часу в публікаціях про нього можна знайти багато неточностей і різного роду спотворень.

Виходець із стародавньої аристократичної сім’ї, Жан-Батіст де Траверсе народився 24 липня 1754 року на Мартініці. Того ж року народилися два принци, із чиїми долями буде тісно переплетене його життя: майбутній король Франції Людовік XVI і майбутній імператор Росії Павло Петрович, монархи зі схожою долею, які трагічно загинули. Маркіз також перебував на службі у Людовіка XV (саме він і військовий міністр Франції підписали 1773 року диплом молодому мічману), Катерини II, Олександра I та Миколи I.

Вирушити в далеку Росію де Траверсе змусила революція у Франції, котра прийшла на зміну багаторічній війні з Англією. У цій війні ним було здобуто ряд перемог у морських боях, узято кілька фортець. Маркіз особливо відзначився в ході Американської війни за незалежність. Він зіграв ключову роль у морській битві під Чесапіком 1781 р., яка разом із перемогою під Йорктауном принесла північноамериканським колоніям Англії свободу. У Бостоні, на своєму кораблі, Траверсе приймав майбутнього президента США генерала Джорджа Вашингтона. Маркіз був нагороджений високими відзнаками: у Франції — Хрестом святого Людовіка (1782 р.), у Сполучених Штатах — орденом Цинцінната (1783 р.). Виявлений Траверсе талант стратега і тактична кмітливість дали сучасникам право вважати його одним із найвидатніших офіцерів флоту Франції. Здавалося, перед ним відкрилися перспективи блискучої кар’єри...

Усе змінилося з початком революції 1789—1791 рр. «Червоний» терор змусив багатьох представників знаті шукати притулку за кордоном. Саме в ті роки емігрував до Росії герцог Рішельє, котрий протягом 10 років був губернатором Новоросійського краю. Рятуючи життя дружини та дитини, маркіз де Траверсе залишив родовий замок, і 1790 р. вивіз сім’ю до Швейцарії. Наступного року за рекомендацією співвітчизників — принца Нассау-Зігена і міністра морського флоту Франції Шарля де Кастра — його запросила на російську службу Катерина II.

Дізнавшись, що офіцер флоту Людовіка XVI їде в Росію, князь Віктор Кочубей сповістив про цей факт з Женеви графу Федору Ростопчіну, котрий очолював імперську колегію закордонних справ. Той, у свою чергу, писав відомому англофілу, російському послу в Лондоні, графу Семену Воронцову: «Я узнал… что принц Нассау пригласил на нашу службу французского адмирала по имени маркиз де Траверсе. Я этим очень расстроен. Наш флот стараниями кавалера Ноулса и особенно усилиями адмирала Грейга стал совершенно английским… какой-то француз может всё испортить». Розпочалися інтриги. Але ніхто не наважився суперечити імператриці. Своєю появою в Росії француз, природжений ворог Великобританії, плутав карти англофілам.

На час приїзду в Миколаїв 1802 р. 48-річний адмірал (в імперії він став офіційно Іваном Івановичем) вже отримав визнання. Першим його призначенням було командування вітрильною ескадрою веслувальної Балтійської флотилії, що складалася із семи фрегатів, шести шебек і одного галіота. Павло I, котрий приділяв флоту велику увагу, 30 вересня 1797 р. зробив де Траверсе віце-адміралом і призначив комендантом Роченсальма (Котка). Це був важливий стратегічний пункт оборони не тільки Санкт-Петербурга, а й усієї Фінської затоки.

Цар Олександр I одним із перших своїх указів присвоює де Траверсе адміральський чин. 21 травня 1802 р. адміралтейств-колегія оголошує про його призначення на посаду Головного командира Чорноморського флоту. Найближчі сім років життя маркіза будуть віддані різній військовій, господарській, адміністративній і культурній діяльності на берегах Чорного моря.

До Миколаєва де Траверсе із сім’єю добрався лише в липні. Крім адміралтейства, у місті були чотири громадські споруди, близько п’ятдесяти приватних кам’яниць, шістсот дерев’яних оштукатурених будинків і сотня хат. Торгову частину становили тридцять хлібних складів і стільки ж винних льохів, кілька купецьких крамниць. Віруючих обслуговували одна православна церква, одна католицька і мечеть. Місто відчувало постійний брак питної води. Коли ця місцевість відійшла до Росії, силу-силенну криниць було засипано турками.

«Положение Николаева сильно изменилось к лучшему в 1802 г., — писав перший історик Миколаєва Григорій Ге, — когда главным командиром Черноморского флота был назначен маркиз де Траверсе». Перший губернатор Миколаєва зупинив нестримне розкрадання околишніх земель. Він домігся видання указу, що дозволив йому відмежувати на користь міста пустуючі землі, чиї власники не виконували умов, якими було обставлено набуття права власності. Місцеве населення, украй незадоволене цими номінальними господарями, палко вітало дії губернатора.

Маркіз де Траверсе, використовуючи своє право прямого звернення до імператора, без посередництва міністрів, направив Олександру I прохання про розширення міської території. Коли Херсон отримав статус міста, йому було відведено 40 тисяч десятин землі, Миколаїв же не отримав ані десятини — усі землі навколо нього були визнані або адміралтейськими, або казенними. Князь Григорій Потьомкін не дуже піклувався про права заснованого ним міста. Новий імператорський указ виправив це становище.

У віданні Миколаївського адміралтейства перебували флот і порти Чорного моря від Ізмаїла до Тамані, а також порти Азовського моря. Миколаїв, крім того, був адміністративним центром Херсонської губернії, і, починаючи з 1802 р., Головний командир Чорноморського флоту виконував також обов’язки губернатора. Але Траверсе вважав такий порядок розмежування владних повноважень не зручним і став домагатися його зміни. Після його звернення до імператора губернська адміністрація 20 березня 1805 р. була переведена в Херсон і тепер підпорядковувалася губернатору Новоросії герцогу де Рішельє.

Однак Миколаїв перебував поза юрисдикцією останнього; і військова, і цивільна влада тут здійснювалася командиром Чорноморського флоту. Зміни в статусі міста, досягнуті стараннями Траверсе, мали важливі наслідки для його майбутнього розвитку. Становище Миколаєва як військового порту і бази будівництва флоту суттєво зміцнилося. Цей момент можна вважати його другим народженням. Траверсе прагнув зробити місто єдиним організмом. Населення його являло собою суміш різних націй і народностей, чиї характери і звичаї не мали нічого спільного. Поляки, греки, серби, хорвати, болгари, євреї, молдавани жили пліч-о-пліч із усе ще численними південнобужськими татарами і українцями, як нащадками корінних мешканців Новоросії. Всі громади мали самоврядування. «В сборном разнохарактерном населении… в котором каждый человек уже стремился только к устройству своих личных интересов во что бы то ни стало», маркіз де Траверсе «постоянно словом и делом поднимал в обществе нравственные его силы, втягивал людей в заботу об общих интересах, вызывал чувство гражданственности и уважения к закону» — писав Григорій Ге.

Маркіз де Траверсе сприяв формуванню в Миколаєві самостійних органів управління. Ефективна міська поліція була необхідна, щоб тримати в рамках законності строкате і постійно зростаюче населення; фіскальні служби під безпосереднім наглядом губернатора навели лад у міському бюджеті. Турбуючись про духовне життя міста, губернатор заснував Депо карт — гідрографічну службу. При Депо карт маркіз організував кабінет старожитностей, друкарню та літографію, відкрив бібліотеку. Кабінет старожитностей, куди звозили всі археологічні знахідки, виявлені на землях Морського відомства, став першим музеєм у Миколаєві, й першим державним на півдні України. Засновується перший герб Миколаєва, що включав у свою емблему атрибути святого Миколи Мирлікійського. Для підготовки військових моряків 1804 р. відкрито училище флотських юнг, куди приймали дітей матросів, солдатів і різночинців. Окремою темою може служити участь маркіза, котрий уже обійняв посаду морського міністра, у долі гардемарина Володимира Даля, майбутнього упорядника «Толкового словаря живого великорусского языка». Завдяки йому неприємний інцидент, пов’язаний із захопленням адмірала Грейга молодою міщанкою і уїдливою епіграмою, написаною з цього приводу майбутнім видатним лексикографом і письменником, був залагоджений.

Веслувальний флот, приписаний до Миколаєва, складався з 80 палубних канонерських човнів. Провівши перший огляд, Траверсе знайшов їх у вкрай жалюгідному стані; інспекція порту також не додала йому оптимізму. Стапелі були недавно побудовані (споруджені 1799 р. і вдало розташовані біля судноплавного гирла Інгула), але роботи в порту давно не вели, і для їхнього поновлення були потрібні чималі кошти, а також поповнення запасів дерева, коноплі й інших матеріалів. Доки для будівництва та ремонту суден, склади і магазини було надійно захищено укріпленнями адміралтейства та берегових батарей.

Чорноморський флот складався з Миколаївської та Севастопольської ескадр. Однак 1802 р. йому бракувало шести лінійних кораблів, семи фрегатів і трьох авізо. Ще 1798 р. вони під командуванням адмірала Федора Ушакова вирушили до Стамбула, де з’єдналися з турецькою ескадрою; звідти російсько-турецький флот вирушив у Середземне море на завоювання Іонічних островів, захоплених військами Наполеона. Ескадра під командуванням адмірала Ушакова, а потім Миколи Сенявіна, базувалася на острові Корфу. У розпорядженні де Траверсе перебували лише чотири (можливо, п’ять) лінійних кораблів, кілька фрегатів і корветів, близько вісімдесяти канонерських човнів й інші малі судна — бриги й авізо.

Вступивши в командування, він розпочав тривалу поїздку для огляду чорноморських берегів і портів. Провівши інспекцію трьох найважливіших портів — Миколаєва, де знаходилася база веслувальної ескадри, Херсона з його верфями, і Севастополя, де була головна стоянка військових кораблів, — адмірал де Траверсе приступив до підготовки проекту докорінної реорганізації всього морського господарства. Складену за підсумками поїздки записку він відправив у Санкт-Петербурзьке адміралтейство. Не чекаючи відповіді зі столиці, адмірал велів без зволікання розпочати першочергові роботи з будівництва приморських і сухопутних оборонних споруд Севастополя. Він вказав на основні потреби Чорноморського флоту і звернувся з проханням про виділення додаткових коштів зі скарбниці. Санкт-Петербург пересилав Миколаївському адміралтейству чималі суми, проте місто було лише перевалочним пунктом, в основному ці гроші йшли на утримання російського гарнізону на Корфу.

Увесь час після свого приїзду в Миколаїв Головним командиром Чорноморського флоту й аж до підписання Тільзітського миру між наполеонівською Францією та Росією 1807 р. адмірал де Траверсе був вимушений мати справу з постійними проблемами, які стосувалися утримання і постачання експедиційних сил в Іонічному морі. 1804 р. було вирішено вдвічі збільшити гарнізон на Корфу. Адмірал де Траверсе отримав наказ переправити на острів більше двох тисяч солдатів (мушкетерський і козачий полки разом із кіньми) і велику кількість гармат і боєприпасів. 1805 р. було проведено ще одну експедицію: корабель «Святой Павел» узяв на борт у Севастополі тисячу солдатів і доставив їх на Корфу. За своєчасні та вмілі дії із забезпечення діяльності російського гарнізону та флоту на Іонічних островах Головний командир Чорноморського флоту 1804 р. був нагороджений орденом Олександра Невського.

Командний склад Чорноморського флоту формувався значною мірою з іноземців, котрі, як правило, служили бездоганно. Англієць, контр-адмірал Прізман, виконував посаду начальника Миколаївського порту. Начальником Херсонського порту був німець, віце-адмірал фон Моллер. Голландець, генерал Хартінг, очолював інженерні війська на Чорному морі та на Кавказі. Ще один німець, генерал Мейден, командував портовою артилерією. Шотландець, генерал Феншоу був губернатором Кафи (Феодосія). Граф Октав де Кенсонна командував полком у Грузії. У сухопутних військах служило чимало французів, серед яких граф Ернест д’Омон, граф Луї Александр Андре де Ланжерон, герцог де Рішельє і троє його племінників.

Через дев’ять місяців, після того як маркіз де Траверсе переїхав у Миколаїв, інший француз — герцог де Рішельє — був призначений військовим і цивільним губернатором Одеси. Рішельє зізнавався, що не раз, не встигнувши закінчити один лист до Траверсе, він брався за наступний. В одному з перших листів він писав: «Мені доручено спостерігати за роботами з будівництва Одеського порту, але моя обізнаність у місцевих справах така мала, що будь-яка порада такої людини, як ви, буде для мене дорогоцінною. Мені запропонували план будівництв, але перш ніж щось вирішувати, я хотів би, щоб ви все побачили на власні очі: я був би вам нескінченно зобов’язаний і, крім того, ця маленька подорож принесла б нам задоволення особистого знайомства».

Маркіз, зацікавлений у будівництві Одеського порту, не скупився на поради і побажання. Так почалася підкріплена взаємовиручкою дружба двох французів. Повернувшись з Одеси, Траверсе відправив Рішельє шлюпку і чотирьох матросів, щоб одеський губернатор мав можливість стежити за роботами в порту. Розділені усього сорока льє, два уродженці Франції трудилися над створенням у Новоросії військових і торгових портів. Герцог Рішельє в березні 1805 р. був призначений новоросійським губернатором, але продовжував займатися в основному Одесою. Після реставрації династії Бурбонів у Франції він став міністром в уряді Людовіка XVIII. Невгамовні одесити, створюючи пізніше міфи про своє місто сказали, що він їхав зі словами: «Якщо в уряді Франції потрібна людина з Одеси, треба їхати».

Проблем при будівництві нових міст було безліч, і якщо де Рішельє мало зачіпали справи Миколаївського адміралтейства, то де Траверсе постійно доводилося вникати в турботи, що стосуються будівництва Одеського порту. Герцог разом із командиром гарнізону, англійським генералом Коблі, прагне перетворити Одесу на найбільший торговий порт на Чорному морі. Тут можна було бачити прапори всіх націй. Багато іноземних торгових суден плавали і під російським прапором.

З 1803 р. контроль над пересуванням торгових суден переходить з Одеси до Миколаєва. Патенти на право проходу видаються тільки в Миколаївському адміралтействі. Тим самим на адмірала де Траверсе накладаються нові обов’язки: нагляд за всіма чорноморськими комерційними комунікаціями. В адміністративному плані торгова діяльність Одеси тепер залежить від Миколаєва. Надання прапора іноземним торговим судам було поєднано з вирішенням низки дуже делікатних проблем. Одеський губернатор неодноразово супроводжував клопотання проханням проявити «розуміння». Наприклад, 1808 р. Рішельє не тільки просив дати російський прапор французьким негоціантам і приписати до їхнього судна офіцера і матросів, а й санкціонувати удаваний продаж їхнього судна, на що вони «змушені» піти з огляду на обставини, що виникли. Слід зазначити, що з подібних й інших приводів стосунки між співвітчизниками не завжди мали рівний характер.

На плечі адмірала де Траверсе лягла боротьба з розвідувальною діяльністю, котру особливо активно вели французи й англійці. За поданням Траверсе Севастополь 1804 р. імператорським указом був оголошений закритим портом. Тут дозволялася стоянка лише кораблів російського ВМФ. Торгові судна могли заходити в Севастополь тільки для термінового ремонту або ж рятуючись від негоди.

За 60 верст на південний схід розташований Херсон. Цей великий порт, закладений 1778 р., є колискою Чорноморського флоту. По Дніпру сюди доставляли деревину з північних лісів. Там же знаходилася і головна верф. На чудово налагодженому канатному заводі вироблялися снасті чудової якості. У місті, відповідно до повідомлення французького негоціанта Антуана де Сен-Жозефа, мешкало 25 тисяч жителів. Тут розміщалися резиденції англійського, австрійського консула і французького комісара. У Херсоні розташовуються чималий сухопутний і морський гарнізон. Але цей порт мав великий недолік: зарослі очеретом дніпровські лимани були розсадником малярії.

У Криму знаходилася третя база Чорноморського флоту — Севастополь. Порт і місто, закладені, коли Крим відійшов до Росії, розташовувалися амфітеатром на пагорбах, що оточували гавань. Севастополь самим своїм місцем розташування був призначений стати одним із найкращих портів у Європі. 1799 р. у його бухтах стояло 15 військових кораблів. Але адмірал де Траверсе залишився незадоволений облаштуванням порту і відсутністю верфей; тут ще не був побудований жоден корабель — отже, починати треба з доків. На зміну союзу з Туреччиною прийшла війна, і адмірал де Траверсе не шкодував сил на будівництво боєздатного флоту. Бюджет, який він мав у своєму розпорядженні для будівництва та ремонту кораблів, портових робіт, спорудження укріплень, складався лише із семи мільйонів срібних карбованців. Фінансове становище краю було далеко не благополучним, дефіцит бюджету залишався високим.

Та будівництво кораблів велося. З 1806-го по 1808 р. шість лінійних кораблів, із котрих два 110-гарматних, будувалися на херсонській верфі; два потужні фрегати були спущені на воду. 1809 р. на верфях у Миколаєві заклали два лінійні кораблі («Александр» і «Елизавета») і один фрегат, а корвет «Або» спущений у Буг. Будувалися і транспорти, потреба в яких була особливо великою: вони призначалися для обслуговування комунікацій із Грузією та Іонічними островами. У Севастополі закінчували спорудження арсеналу; першим судном, поставленим тут на стапелі, став корвет «Крым».

В усіх трьох головних чорноморських портах кипіла робота, і їхній вигляд дуже змінився. Миколаїв став найбільшим арсеналом на Чорному морі. 1809 р. тодішній міністр морського флоту Росії Чичагов писав адміралу: «Мне доставило чрезвычайное удовольствие известие о том, что Севастополь в состоянии обороняться. Это впервые». Знаменита реляція пана де Кастельно знайомить сучасників зі змінами: «Господин адмирал построил два больших пирса, тот, что со стороны Николаева, длиной более пятисот футов ….».

Після зустрічі імператорів Франції та Росії в Тільзіті Наполеон став шукати спосіб звернутися до Траверсе з пропозицією повернутися на батьківщину і обійняти високу посаду у французьких військово-морських силах. Відтоді як 21 жовтня 1805 р. франко-іспанський флот під командуванням адмірала Вільньова біля мису Трафальгар був знищений ескадрою адмірала Гораціо Нельсона, Наполеон шукав людину, котра могла б відплатити англійцям за цю нищівну поразку. Він звернеться до Декре, військово-морського міністра Франції: «Допоможіть мені отримати цього Траверсе, котрий у росіян командує на Чорному морі; це людина, яка зможе помститися за мене англійцям на морі». Консул Франції в Одесі передав Траверсе пропозицію Наполеона: «Пане маркіз, вам потрібно лише продиктувати умови вашого повернення, імператор Наполеон готовий наділити вас найвищими повноваженнями». Траверсе пропозицію відхилив: «Росія нині моя батьківщина, вона допомогла мені в тяжкий час, я назавжди збережу їй вдячність».

Різноманітна цивільна і військова діяльність адмірала де Траверсе на посаді командувача Чорноморським флотом і військового губернатора Миколаєва і Севастополя була гідно оцінена. 1809 р. Олександр I призначив Траверсе виконувати обов’язки морського міністра замість Павла Чичагова. 1811 р. адмірал де Траверсе офіційно обіймає цю посаду (більш як 18 років маркіз очолює флот найбільшої держави у світі) і стає членом Державної ради.

За організацію численних експедицій, у тому числі Фаддея Беллінсгаузена і Михайла Лазарєва, що відкрила Антарктиду, морський міністр був нагороджений вищим орденом Російської імперії — святого Андрія Первозванного. На честь адмірала названо острови біля Антарктиди. Цікаво, що флот імперії в ті часи виконував значною мірою дослідницькі функції; у першій третині XIX століття Росія становила серйозну конкуренцію «володарці морів» — Великобританії. З ім’ям маркіза де Траверсе пов’язане «золоте століття» географічних відкриттів. Під його керівництвом працювали такі знамениті в усьому світі мореплавці, як адмірали Петро Анжу, Фаддей Беллінсгаузен, Фердінанд Врангель, Іван Крузенштерн, Михайло Лазарєв, Федір Літке, контр-адмірали Іван Завадовський і Гліб Шишмарьов, капітан 1-го рангу Отто Коцебу...

На Атлантичному узбережжі Франції в портовому місті Рошфор ім’я де Траверсе носить одна з вулиць. У Парижі плідно працює «Асоціація пам’яті адмірала де Траверсе».

Територія Новоросійського краю, яким управляли на початку XIX століття герцог де Рішельє і маркіз де Траверсе, майже удвічі перевищувала територію Франції. Імператор Олександр I у своєму щоденнику зазначав, що революція принесла багато горя. «...Але позитивним варто вважати те, що вона дала йому трьох видатних французів — Рішельє, Траверсе, Ланжерона». Всі троє залишили помітний слід в історії півдня сучасної України. Ланжерону було значно легше; тяжче першовідкривачам, якими і були його співвітчизники. «Повага важливіша за популярність, шанування важливіше від гучного імені, честь важливіша за славу» — ці слова Нікола де Шафмор цілком можна віднести і до адмірала Жана-Батіста де Траверсе.