...а у відповідь — тиша

Динамічний розвиток вітчизняного туризму неможливий без сильних професійних громадських організацій. Бодай тому, що на роботу туркомпанії впливають як мінімум два десятки міністерств і відомств, якщо не брати до уваги посольств і консульств зарубіжних держав. Отже, туристичному бізнесу потрібні професійні захисники його інтересів, причому на всіх рівнях, включно із наявністю урядового та парламентського лобі.

Досі туристичні чиновники не мають єдиної думки навіть щодо принципових питань. Досі не вщухають дискусії про те, чи потрібен поділ компаній на туроператорів і турагентів, чи потрібно ліцензувати діяльність агента-посередника, чи повинні всі оператори мати однаковий розмір фінансової відповідальності. А що ж туристична громадськість? На жаль, вона зайняла позицію пасивного споглядальника цього млявоплинного процесу.

У приватних бесідах багато туроператорів висловлюють невдоволення роботою наявних професійних громадських організацій, стверджуючи, що ті чи інші об’єднання утворюються під когось. Таке невдоволення виявляється насамперед в тому, що значна частина туркомпаній не входить до жодної туристичної громадської організації, вважаючи цю діяльність неефективною і навіть марною. Радикально налаштовані турбізнесмени й поготів доводять, що керівники громадських організацій нерідко спрямовують усі свої зусилля на вирішення вузькокорпоративних і навіть особистих проблем.

Справді, за суб’єктивними спостереженнями, громадські організації у сфері туризму, скажімо так, бійцівською вдачею не вирізняються. От, приміром, пригадується випадок, коли напередодні «високого» сезону «Укрзалізниця» ні сіло ні впало зненацька відмовилася продавати групові квитки на ужгородські поїзди, запропонувавши туроператорам орендувати вагони (а за це «задоволення» треба платити втроє дорожче, ніж при звичайній покупці квитків). Жодна (!) громадська організація не провела тоді не те що гучної акції протесту — жодної прес-конференції, не розіслала жодного прес-релізу. Все обурення туристичного ринку обмежилося кількома розрізненими коментарями директорів туристичних фірм, які організовують автобусні тури по Європі. А от відповідний коментар керівництва «Укрзалізниці» — мовляв, ми жодних порушень не допускаємо — демонструвався по кількох центральних телеканалах...

Підписання з Євросоюзом угоди про спрощення порядку видачі віз українським громадянам, ефективне лобіювання України як претендента на проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року, указ президента від 21 лютого 2007 року «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» — усе це відбулося не завдяки туристичним громадським організаціям, а за, повторюся, їхнього пасивного споглядання. Не було жодної помітної реакції наших туристичних громадських працівників і з приводу інших значущих подій — як-от різкого (і необґрунтованого!) подорожчання авіаційного палива чи відверто суперечливого законопроекту, який корегує нинішню редакцію Закону «Про туризм».

Жодна вітчизняна громадська організація у сфері туризму досі не має у своїй структурі прес-служби й відділу зв’язків зі ЗМІ. Це означає, що контакти цих організацій із журналістами є несистемними й мають швидше фрагментарний характер.

Сьогодні в туристичній сфері України працює не менше 200 професійних громадських організацій — починаючи від всеукраїнських і закінчуючи кластерними. Аби прояснити ситуацію, наприкінці минулого року автор цих рядків розіслав запити на адресу двох десятків провідних професійних туристичних громадських організацій України. Запропонував керівникам професійних об’єднань розповісти про свою роботу: що робили, які результати, що плануєте зробити, склад керівництва, бюджет організації?.. До слова, у ст.6 Закону України «Про об’єднання громадян» записано, що ці об’єднання діють гласно й зобов’язані регулярно оприлюднювати інформацію про джерела фінансування своєї діяльності.

Надійшла всього... одна відповідь. Ще два керівники громадських організацій авторові цих рядків зателефонували. Один з них зауважив, що редакційний запит схожий на прокурорський, а інший запропонував відвідати сайт організації — мовляв, там усе є. Зайшовши на цей сайт, я зрозумів, що відповідей на поставлені запитання там знайти неможливо.

До речі, про сайти. Більшість громадських організацій їх не мають. А якщо мають, грішать тим, що хронічно їх не оновлюють.

Безперечно, є й позитивні приклади, коли громадським організаціям вдавалося вирішити якісь наболілі питання. Наприклад, за активної позиції Спілки сприяння розвитку сільського (зеленого) туризму розроблено законопроект «Про сільський (зелений) туризм», який нині перебуває на розгляді в парламенті. Документ передбачає правові норми, реалізація яких дозволить надати дієву підтримку приватним садибам, котрі приймають туристів і прагнуть розвиватися. Не будемо давати тут оцінку законопроекту, а також розмірковувати, чи потрібен він узагалі. Важливий сам факт: громадська організація хоч щось робить для розвитку «свого» сегмента. Крім того, спілка активно організовує виставки-ярмарки та прес-тури, співпрацює зі ЗМІ, підтримує сайт.

Не можна не сказати бодай кілька слів і про Ту­ристичну асоціацію України. Її активісти — люди досвідчені, обізнані й по-справжньому професійні — також регулярно спілкуються з представниками ЗМІ, на всіх рівнях активно обстоюють інтереси тих, хто працює в найскладніших сегментах туризму — внутрішньому та в’їзному, організовують резонансні громадські слухання із найбільш наболілих питань.

Необхідно відзначити й роботу Всеукраїнської молодіжної хостел-асоціації, яка грамотно й системно просуває демократичні молодіжні готелі — хостели, а також ефективно вибудовує стосунки з державними, бізнесовими та неурядовими організаціями. Скажімо, вдалим був проект проведення виставки молодіжного туризму, одним з організаторів якої виступила асоціація. Цікаво, що кошти на проведення виставки знайшли не в стінах «рідного», здавалося б, Міністерства культури і туризму, а Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту.

Не можу не відзначити й профільне громадське об’єднання — Асоціацію журналістів «Туристичний прес-клуб України». Членами асоціації є журналісти провідних ЗМІ, які висвітлюють проблеми та перспективи розвитку вітчизняної індустрії гостинності. У 2007 році ця громадська організація реалізувала низку помітних проектів: провела II Фестиваль туристичної журналістики, III конкурс «Український туризм очима української преси», організувала понад десяток прес-турів по країні для вітчизняних та іноземних журналістів, а також кілька прес-конференцій з актуальних питань розвитку галузі.

Зрозуміло, що далеко не всі громадські організації створено з метою впливати на глобальні процеси. Деякі з них — звичайні консолідатори, котрі опікуються просуванням туристичного продукту й забезпеченням участі своїх членів у спеціалізованих виставках. Є, наприклад, у Хмельницькій області красиве селище Гриців. Цікаве воно тим, що багато селян успішно займаються новим бізнесом — зеленим туризмом. І для того щоб просувати свій бренд, отримувати методичну допомогу від вітчизняних та іноземних структур, селяни створили свою кластерну організацію — місцевого, так би мовити, масштабу. Звичайно, не можна розраховувати, що активісти цієї організації проводитимуть гучні прес-конференції й лобіюватимуть ухвалення злободенних законопроектів. Проте погодьтеся, навіть такі організації мають заявляти про себе — адже вони зрештою просувають вітчизняний туристичний продукт! Грицівські активісти й у цій сфері працюють успішно. Успішніше, до речі, ніж деякі всеукраїнські організації...