«А се его злато»

Цей рік був ознаменований ювілеєм хрещення Русі. Говорити про хрещення цілої держави за один рік несерйозно, оскільки мало хто погодився із примхи суворого князя зрадити багатовікову релігію предків — язичництво. З такої нагоди хочеться пригадати, який відбиток залишив настільки революційний крок у нумізматиці.

У Х ст. в молодій Київській Русі переважало натуральне господарство. Це означає, що в ній виготовлялося майже все потрібне для нормального життя. А коли вже майже все є, то чи потрібні ринки й гроші? Виявляється, потрібні саме через це «майже». Адже заможній частині населення завжди бракує чогось заморського.

Проте торгівля йшла мляво. Потреби ринку успішно задовольняли завезені колись купцями римські денарії, візантійські міліарисії, західноєвропейські пфеніги та, головним чином, дирхеми Арабського халіфату, що стали найулюбленішою ВКВ у Європі та Азії. І раптом, як струмочок у повноводну річку, у монетну масу Русі вливається невеличка (судячи зі знахідок) кількість златників і срібняків вітчизняного карбування. Навіщо?

Справді, наприкінці Х ст. приплив «свіжої» монети зі Сходу різко скорочується. Тим часом іще дуже багато старих дирхемів було в обігу і зберігалося в скарбах. Виходить, не з метою підтримати торгівлю вирішив випустити свої монети князь Володимир Святославович Великий (він же Хреститель, він же Святий). Мета була явно політична, адже монета — важливий атрибут суверенної держави.

На монетних первістках Русі зображено князя з маленьким тризубцем біля лівого плеча. На зворотному боці — лик Ісуса. Аби не сплутати зображення через низький рівень карбування, легенди уточнюють, яке й де розміщено. Навколо голови Сина Божого, крім окресленого німба, вказано повне або скорочене його ім’я. На лицьовому боці златників можна розібрати: «ВЛАДИМИР, А СЕ ЕГО ЗЛАТО», на срібняках — «ВЛАДИМИР, А СЕ ЕГО СЕРЕБРО» чи просто «ВЛАДИМИР НА СТОЛЕ» (тобто на престолі, на троні).

Через якийсь час на сріблі перестають карбувати зображення Ісуса, а звільнене поле повністю займає тризубець. Новій легенді тісно на одному боці й вона закінчується на другій: «ВЛАДИМИР НА СТОЛЕ, А СЕ ЕГО СЕРЕБРО».

Оскільки Володимир починав карбувати монети майже одночасно з нав’язуванням русичам християнства, то замінити божественне зображення чимось другорядним (скажімо, візерунком) тоді не тільки б не насмілилися, а й не додумалися б. Виходить, тризубець рівнозначний Богу. Можливо, він символізує три персти (Трійцю?) або пікіруючого голуба (Дух Святий?). Та це лише гіпотези, причому далеко не всі. Ясно лише, що це ще не герб.

Виходить, замінюючи поганську релігію (багатобожжя) предків запозиченою у Візантії християнською і розміщуючи на одній монеті лики Ісуса і свій, Володимир немовби сповіщав підданим, що на небі єдиний Бог, як у державі єдиний князь.

Монети, виконані в традиції знову ж таки візантійського іконописного мистецтва, із допомогою легенд давньоруською мовою повідомляли світові про незалежність Русі, попри підпорядкування її церкви константинопольському патріарху.

Цікавий епізод. Різьбяр перших монетних штемпелів повинен був зобразити крупним планом обличчя Ісуса і князя. Із першим усе ясно: Ісуса ніхто не бачив. Але як карбувати зображення князя — верхню частину (!) тіла нині сущого князя?! Половину від живого-здорового князя?! Це не так легко було усвідомити тоді на Русі. І все-таки мудре рішення знайшли: у примітивній манері, без будь-яких пропорцій, на рівні княжих грудей додали дві вертикальні лінії, що символізують ноги, із надламом унизу. Тепер із начальством усе гаразд. Така композиційна знахідка зберігалася на монетах доти, доки не придумали зображувати князя, що сидить на троні.