А ДО ЧОГО ТУТ ТАТО?

Звідки беруться діти? Вічне питання. Усі ніби знають, як на нього відповідати, але не знають, що сказати в кожному конкретному випадку. Однак відповідь загалом складається з двох частин. Перша нескладна: мама, її живіт і можливі способи вибратися з цього самого живота. Друга частина складніша. А до чого тут тато?

Та й справді, чималі здібності потрібні для того, щоб без вульгарності і використання ненормативної лексики охарактеризувати роль батька в народженні дитини. Та що особливо цікаво: ми як щось очевидне сприймаємо той факт, що вже сам тато про свою роль поінформований і що йому робити знає.

І тут доводиться зі смутком констатувати: переважно роль батька зовсім не з головних, так, епізод. Автор статті як лікар-педіатр щодня має можливість переглядати так звану паспортну частину історій хвороби. У графі «місце роботи і вік батьків» часто-густо читаєш: «21 рік, студент» або «24 роки, тимчасово не працюю». І починаєш мимоволі уявляти собі таку ситуацію: якийсь студент у 21 рік вирішив завести собі акваріумних рибок. Спочатку юнак підрахує, скільки на це треба грошей. Потім подумає, який купити акваріум і де його поставити, порадиться, яких запустити туди рибок, визначиться з питанням: хто, коли і чим їх годуватиме.

Рибки — просто чудо! Вони, хоч як це жорстоко звучить, навіть умирають мовчки... Однак той самий студент, коли йому набридло цілуватися в під’їздах і орендувати квартири в приятелів, вирішує створити сім’ю. Його уява малює чудові перспективи тепла, затишку, а також ніким і нічим не обмеженого статевого життя. А через якийсь час виявляється, що від цього самого життя трапляються діти. А ще місяців через дев’ять з’ясовується: ліжечко ставити немає де, грошей, затишку, спочинку немає, а статевого життя уже не дуже й хочеться. Однак справу зроблено.

Виникає нагальна потреба перегляду наших традиційних уявлень про роль батька. Адже стає очевидним, що батьківство має дві грані: біологічну і соціальну. Нам завжди здавалося складним пояснити дітям біологічну роль батька. Горезвісні шкільні маточки й тичинки дитячу цікавість не задовольняють, але преса, телебачення і розповіді друзів заповнюють усі прогалини освіти. Що ж стосується соціальних функцій майбутнього тата, то їх ніхто, ніде і нікому не пояснює. Усі чомусь переконані в очевидності цих знань.

Біологічна нездатність стати батьком є конкретною хворобою. Дуже часто лікарі можуть допомогти. А соціальна незрілість? Як бути з нею? Хто допоможе? Ніхто, не дочекаєтеся: порятунок потопаючих у слизьких руках тих, хто сам мало не втонув. Тому рятуймо себе самі.

Отже, можливість виконання біологічної функції (результативного статевого акту) ми розуміємо. Ще потрібні знання, знання конкретні — не жіночі соплі й емоції, не голосіння на зразок «маленький, гарненький, нещасний, бідолашненький», а чітка інформація. Справжній чоловік просто зобов’язаний знати про те, що для дитини добре і що погано.

Повірте, ваша кохана жінка (мати вашої народженої чи майбутньої дитини) лише робить вигляд, що знає, як маля годувати і вдягати, купати і лікувати, що купити, де поставити ліжечко, коли гуляти, скільки спати тощо. Так, материнський інстинкт у кілька разів сильніший від батьківського. Так, вам не дано відчути, як це, коли там усередині ніжкою дриг, яка це неземна легкість, яке блаженство, коли після декількох годин болю воно закричить, а отже, стала мамою, стала справжньою Жінкою. Як це годувати груддю... Однак складність біологічної ролі зовсім не свідчить про більше знання й більше вміння орієнтуватися у функціях соціальних.

Ще раз підкреслюю: знань про те, що з дитиною робити, у нових тата й мами — абсолютно однаково, тобто практично немає. Кому приймати рішення? Хто правий — жіночі почуття, емоції, інстинкти чи чоловічі розважливість, логіка, здоровий глузд?

Можливість того, що неправильне рішення прийме чоловік, у багато разів менша. Та головне в іншому: тільки б самі чоловіки це, по-перше, зрозуміли, а по-друге, захотіли вирішувати.

Звісно, завжди будуть питання спірні, коли без спеціальних знань, без допомоги спеціаліста (лікаря, педагога) правильне рішення прийняти важко, майже неможливо. Та більшість питань, «за роздумом зрілим», цілком і благополучно розв’язуються. Розкажемо про ці проблеми коротенько.

Контрацепція. Це не жіноча справа. Це справа сім’ї. Ви знаєте, як працює двигун внутрішнього згоряння? Свіча, кільця, клапани, циліндри... А як працює організм вашої дружини? Матка, труби, яєчники, цикл, овуляція, «критичні дні»... Може, варто поцікавитися? Чому весь цивілізований світ ковтає таблетки, а наші «найрозумніші» кричать: «Гормони! Нізащо!». Може, ви, дорослий і розсудливий чолов’яга, зможете зрозуміти, а потім і пояснити дружині, що п’ять років ковтати протизаплідні таблетки менш шкідливо, ніж раз на п’ять років робити аборт. Ви — чоловік, майбутній батько, кровно зацікавлені і зобов’язані зробити все для того, щоб ваша дитина не «завелася», не «випадково вийшла», а була свідомо зачата двома дорослими людьми, що люблять один одного. Зачата саме тоді, коли і пора року, і здоров’я батьків, і матеріальний стан оптимальні для вагітності, пологів, догляду за новонародженим.

Медицина. Ви вже познайомилися з гінекологом? Ви знаєте, де будете народжувати? А про дитячого лікаря не забули? Може, до пологів піти порадитися? Чи ви дочекаєтеся хвороб, а потім шукатимете педіатра? Дружина — на передовій (у пологовому будинку). А кому, як не вам, чоловікові, забезпечувати тили?

Діти коштують дорого. Повноцінні догляд і виховання влетять у копієчку. Ця копієчка на всі 100% на вашій чоловічій совісті. Чоловік, який поважає себе, спочатку повинен із боргами розрахуватися, а потім уже дітей заводити.

Родичі. Завжди пам’ятати — це ваша дитина! Будь-яка допомога бабусь і дідусів є бажаною, але в жодному випадку не обов’язковою. І тільки ви — мама й тато — маєте право приймати рішення. Заздалегідь, до пологів, до появи в помешканні малюка, ви, чоловік, зобов’язані провести дипломатичні переговори, розставити всі крапки над «i», узгодити зі старшим поколінням принципи взаємовідносин.

Стереотипи — «мати й дитя», жіноча робота, чоловіча робота — долаються легко. Треба лише захотіти, і в самого чоловіка дуже швидко з’являється впевненість у власних силах, переконаність, що він краще за будь-кого знає, що потрібно його дитині! Та найстрашніше в тому, що вони, мужики, дуже часто не хочуть. Не хочуть брати на себе відповідальність, не хочуть бути мужиками. Усе — на плечі жінок: самі винні, догралися зі своєю емансипацією.

І вони, жінки, самі, не сподіваючись ні на кого, приймають рішення і намагаються реалізувати їх на практиці. Самі вирішують, які з виписаних лікарем таблеток давати, а які не давати, скільки кофтинок одягнути в липні, скільки крапель сечі закапати в ніс.

Як лікар упевнено заявляю: із точки зору ООН емансипація — добре, а з точки зору педіатрії — погано. Цілком очевидно, що продовження роду, із будь-якої точки зору — біологічної, соціальної, економічної, є одним із найголовніших призначень людини. І якщо здоров’я дозволяє вам мати дітей, то це — щастя. Але повноцінним це щастя буде лише тоді, коли щасливими будуть ваші діти. Банально? Цілком можливо, але чомусь не для всіх очевидно. Не маючи роботи, житла і здоров’я, народжувати дітей? А що, такого не буває?

Просто страшно... Чи багато наших співвітчизників можуть похвалитися здоров’ям, високооплачуваною роботою і гарним житлом? Та як хочеться дитинки! Заглянути у вічі, знати, що це — твоє, плоть від плоті, найкрасивіша, найрозумніша, найулюбленіша. А як вони пахнуть! Підійде, обійме. «Я люблю тебе, татусю...». Що ж за сім’я без дітей?

Ви це відчуваєте? Ви своє життя вже не мислите без цього? Не можете байдуже і без легкої заздрості дивитися на малюка ваших друзів? Ви знаєте, що робити?

«За це можна все віддати». Ви готові віддати все? Так! Так! Так! От і чудово. Ви переросли біологічне батьківство. Ви можете, ви гідні бути татом-людиною.