А ДЕ МІЙ ТАТО?

Дорослі зустрічаються і прощаються, одружуються й розлучаються. Для дорослих розрив відносин із партнером не проходить без сліду, для дітей же це серйозна психологічна травма. Адже крихітці важко зрозуміти, що колись мама і тато взагалі не знали один одного, були геть чужими людьми. Для нього батьки, їхня сім’я — то цілий світ. Нехай у чомусь недосконалий, іноді несправедливий і незрозумілий, але такий звичний і затишний. Тому коли доходить до розлучення, у свідомості дитини відбувається крах Всесвіту.

…Андрійко погано пам’ятав свого батька. Коли він думав про нього, то перед очима виникав лише якийсь невиразний образ — малюку було усього два з половиною роки, коли батьки розлучилися. Події розвивалися за стандартним, але від цього не менш драматичним сценарієм. Після народження Андрійка його тато Валера став приходити дедалі пізніше, як правило, напідпитку, докоряючи дружині Наталі кожним шматком хліба чи підгузником для дитини. Оливи у вогонь підливала й бабуся. «Подумаєш, який скарб твій чоловік, — говорила вона дочці. — Он Світлана із сусіднього під’їзду не стала такого довго терпіти. Не встиг підсохнути в паспорті штамп про розлучення, як знайшла нового чоловіка. Той і її любить, і в маляті душі не чує: бавиться з ним, іграшки дарує, на риболовлю із собою бере. А про Андрія не хвилюйся. Ще моя бабуся казала: дитині буде добре там, де добре її матері». Загалом, помучившись ще трохи («А раптом отямиться?»), Наталя подала на розлучення. Спочатку усе дійсно складалося добре. Молода жінка немов прокинулася після довгого і жахливого сну: повеселіла, почала наводити затишок у квартирі (раніш від смутку ні до чого руки не доходили), зайнялася нарешті собою.

Проблеми почалися, коли Андрійку виповнилося три роки і він пішов у дитсадок. «А де мій тато?» — поставив він якось сакраментальне запитання. Наталка спробувала уникнути відповіді, промимривши щось про тривале відрядження. Однак малюк усе зрозумів. Відтоді він почав уперто шукати тата, за якого приймав то маминого співробітника, котрий зайшов на хвилинку, то зустрітого у кафе приятеля, то чоловіка, який просто усміхнувся йому в метро. Дивлячись на нього, Наталка зовсім виболіла душею і ладна була вийти заміж за будь-кого, хто буде добре ставитися до Андрійка, про кохання вона вже й не мріяла. Однак не склалося.

Минали роки, хлопчик ріс. До семи років він, здавалося, «перехворів» бажанням мати батька. Тепер Андрій, навпаки, почав дуже агресивно ставитися до всіх маминих знайомих чоловічої статі. Чому? За коментарем ми звернулися до сімейного психолога Галини ПТАШУК.

— Давайте розберемося у всьому. Я глибоко переконана, що маленькій дитині (байдуже, хлопчику чи дівчинці) потрібна повноцінна сім’я: мама й тато. Особливо тоді, коли вона починає усвідомлювати своє «я», визначати своє місце в суспільстві і сім’ї. Відсутність у сім’ї тата особливо вразливі малята можуть сприймати як власну ваду, виправити яку не в їхніх силах, як, скажімо, вирости чи відучитись шепелявити. А це веде до формування стійкого комплексу меншовартості.

У такій ситуації маляті дуже важлива увага не лише мами, а й усіх родичів чоловічої статі. Тоді, у відповідь на хвалькуваті розповіді друга про те, як той «ходив із татом грати на автоматах», він скаже: «То й що? А ми з дідусем учора грали у футбол». З такою дитиною доведеться частіше спілкуватися: ходити в театри, цирк, зоопарк, на виставки, разом читати книжки чи готувати вечерю, обговорювати події дня і складати плани. Словом, робити все, щоб якнайменше залишати крихітку наодинці із сумними думками.

— Як пояснити дитині, чому батьки розлучаються?

— Повідомити дитині про розлучення необхідно, причому відразу ж після того, як батьки прийняли остаточне рішення. Зовсім маленькому можна сказати приблизно таке: «Бачиш, як ми з татом увесь час лаємося і сваримося? Адже ти теж не зміг би жити в одній квартирі з Петьком Кузьменком, із яким ви вічно б’єтеся в садку. Ось і ми з татом вирішили пожити окремо». Головне, щоб малюк зрозумів: хоча батьки і розлучаються, вони залишаються його татом і мамою і, як раніше, будуть піклуватися про нього і проводити разом вільний час.

— А як розповісти про батька, котрого малюк зовсім не пам’ятає?

— Краще сказати менше, аніж сказати погане. У дитини не може бути поганого батька. Звісно, не варто і складати відверті казки. Якщо стосунки розірвано повністю і в дитини немає можливості спілкуватися з родичами по лінії батька, то можна сказати, що той у відрядженні і повернеться дуже не скоро. Згодом дитина все дізнається і зрозуміє. Але навіть якщо вона почує від когось усю непривабливу правду (наприклад, батько у в’язниці), треба намагатися пом’якшити удар. Сказати, що тато хороший, просто він схибив. Неповага до батька, хоч би яким він був насправді, згодом може перейти і на матір: як вона могла жити з таким?

— Після розлучення багато мам не хочуть, щоб дитина навіть бачилася з батьком і його родичами.

— Таке зустрічається не так вже рідко. Навіть у найліберальнішої мами в підсвідомості стоїть думка: а раптом бабуся з дідусем налаштують дитину проти мене? Однак тут треба поглянути на ситуацію з іншого боку. Кілька років тому я консультувала одну сім’ю. Тато з мамою розлучилися, роз’їхалися, а донька, котра колись душі не чула в татусі, бабусі й дідусі, віднедавна з великою нехіттю приходить до них у гості. Виявилося, що тут постаралася мама.

«Ви упевнені, — звернулася я до неї, — що дівчинці ніколи в житті не знадобиться підтримка тата, бабусі і дідуся? Ви впевнені, що вона скаже вам спасибі за те, що втратила їх? Ви впевнені, що дівчинці вистачить лише вас і вашої любові?»

Мама зуміла перебороти себе і перестала налаштовувати дівчинку проти родичів. Сьогодні дівчинка без проблем спілкується і з батьком, у котрого вже інша сім’я, і з його батьками. Вона із задоволенням вовтузиться зі зведеним братиком, якому виповнилося півроку, улітку з бабусею і дідусем їздила до моря.

Взагалі повністю розірвати кревні узи практично неможливо, їх можна лише послабити. Маля не може любити чи не любити, нудьгувати або забувати своїх близьких, керуючись рішенням суду. Тому, попри образи й ворожість, колишні чоловік і жінка повинні домовитися про організацію спілкування з дитиною — вона потребує любові обох батьків. Стосується це й інших родичів — бабусь, дідусів, тіток, дядьків тощо — із боку колишнього чоловіка чи дружини.

При цьому спілкування з тим із батьків, який не живе разом із дитиною, не повинно занадто вибивати останнього зі звичного ритму життя. Одна з моїх підопічних звернулася до мене з таким запитанням: «Як бути, якщо після спілкування з батьком дитина кілька днів ходить ворожа, вередує, погано спить? Заборонити зустрічатися?» Поговоривши з молодою жінкою та її колишнім чоловіком, я з’ясувала, що зустрічі з дитиною проходять дуже активно. За півдня тато намагається, щоб син отримав максимум задоволень: дорогі подарунки, атракціони в Гідропарку чи зоопарку, «Мак-Дональдс» — не всякий дорослий спокійно засне після такого «калейдоскопу». А хлопчику лише п’ять років. Я порадила тату зустрічатися з дитиною в звичній обстановці. Якщо він більшу частину часу проводить удома з мамою, то і з татом краще спілкуватися вдома. Якщо маля звикло до тривалих прогулянок, любить ігри з однолітками, то краще провести ці зустрічі у дворі. Словом, спілкуватися з дитиною так, як спілкувалися у вихідні дні до розлучення: пограти разом удома, піти погуляти на дитячому майданчику. Головне, не перевантажувати психіку дитині новими враженнями: незвичним нехай буде щось одне — або жадана іграшка, або похід до зоопарку.

Крім того, батьки повинні укласти між собою своєрідний договір — правила спілкування із сином або дочкою. Їх декілька.

По-перше, не обговорювати при дитині слова, вчинки чи дії колишнього чоловіка чи дружини.

По-друге, не використовувати дитину як шпигуна, випитуючи у неї подробиці життя колишнього чоловіка чи дружини.

По-третє, якщо батько намагається активно брати участь у житті дитини, мама повинна обговорювати з ним найважливіші рішення.

І, по-четверте, — оскільки кожний із батьків займає особливе місце в житті дитини, це місце повинне бути всіма визнане. Тому фотографії, поздоровлення з днем народження, прізвище, котре носить малюк, без його згоди не повинні викидатися, заборонятися чи змінюватися.

— І все ж, що сталося з Андрійком? Чому він перестав шукати тата і почав бачити в кожному мужчині ворога?

— Іноді весь комплекс здібностей дитини скеровується на вирішення завдання, яке найбільше його турбує. У маленького, але єдиного «мужчини» у домі це може вилитися в ранній соціальний розвиток. Саме це і відбулося з Андрійком. Він зневірився, що можна знайти пару, не вірить у чоловіка-батька і боїться втратити ще й маму. Тому «оберігає» її від зазіхань сторонніх.

— Як бути, якщо Наталці нарешті усміхнеться щастя і вона зустріне справжнє кохання?

— Звісно, не варто відмовлятися від кохання «заради дитини». Нікому від цього не буде краще: постійний поганий настрій мами, її жалі про втрачене, гіперопіка, висловлювання на кшталт: «Я заради тебе...» — викликає згодом ворожість, віддалить дитину від мами, змусить спорудити психологічну шкаралупу, яку не пробити ні погрозами, ні проханнями. Ще Спок говорив, що для дитини набагато важливіший хороший настрій матері, аніж ідеальний режим.

Тож передусім доведеться запастися мудрістю й терпінням. І головну роль повинен буде зіграти новий член сім’ї. Саме йому треба зуміти довести, що разом їм жити набагато краще. Приміром, періодично звертати увагу на все те позитивне, що з’явилося в житті після створення нової сім’ї: мама стала весела, погарнішала, із задоволенням готує, дитині є з ким погуляти в цей час, почитати книжку чи зібрати складну модель конструктора.

Створення сім’ї — справа непроста, нелегко буде всім. Малюка теж варто залучити до «будівництва». У бесіді на рівних дитині можна сказати, що ви розумієте, як йому сумно, як важко звикнути до нової людини і змін в укладі життя. Потім, указавши на переваги спільного життя, сказати, що і на неї ви покладаєте певні надії, що і від її зусиль залежить нормалізація психологічної атмосфери в домі. Закиди ж у черствості і невдячності призведуть лише до замкнутості й загальної озлобленості.

Крім того, неможливо зблизитися і завоювати довіру «чужої» дитини, якщо в критичній ситуації подумки віддаляти її від себе, міркуючи, що «це не моя справа», «нехай рідний батько (мати) розбирається». Без уважного й чуйного ставлення, розумної суворості й пестощів не знайти ключика до душі маляти. Потрібно приготуватися до того, що довгий час доведеться залишатися на других ролях, вислуховувати образливе «ти мені не тато (мама)!», відчувати гіркоту і розчарування. І тільки мудрість і терпіння дорослого допоможуть пережити важкий етап звикання. Адже навіть для того, щоб мати право просто, по-домашньому докоряти чи заохочувати «чужу» дитину, у першу чергу потрібно постаратися стати їй другом, і тільки в другу — батьком.

Що ж стосується дитячих висловлювань, то до них потрібно ставитися філософськи — нерідко дуже образливі репліки діти дозволяють і щодо рідних батьків.

…Коли дописувала цю статтю, зателефонувала Наталка. «Знаєш, напевно, я незабаром вийду заміж, — щасливим голосом повідомила вона. — Я все боялася знайомити Андрійка з Ігорем, боялася якоїсь агресивної витівки. А вийшло все чудово. Андрій, побачивши Ігоря, відразу надувся і щось буркнув. Той же, немов не помітивши, пройшов у дитячу кімнату і з порога заявив: «О, який у тебе класний конструктор! Я в дитинстві про такий мріяв. Можна пограти?» Коли я через півгодини зайшла кликати до столу, мої мужчини із захопленням конструювали станцію для космічного апарата і навіть не одразу звернули на мене увагу».