Закони виживання неповної сім’ї

Сьогодні неповна сім’я стала такою самою повсякденною реальністю, як і «цивільний шлюб». І кількість таких сімей не тільки не зменшується, а зростає рік у рік. Більшість неповних сімей становлять матері з дітьми (94%). Батьки-одинаки - явище рідкісне, частіше трапляються діти-сироти, яких виховують бабусі та дідусі.

Хоч як дивно, статистика інших країн не дуже відрізняється від нашої: у США 33% матерів усіх немовлят - незаміжні жінки, в Ісландії - 64% (це найвищий показник у Європі), Швеції - 54%, Великобританії - 38%, Фінляндії - 37%. Для сучасників шлюб втратив своє значення, люди не вірять у його довговічність. Ці факти тільки підтверджуються результатами інтернет-опитування, яке провела компанія Acnielsen.

Практично в усіх країнах є спеціальна матеріальна допомога для таких сімей, однак умови виплати різні. Наприклад, у Греції допомогу може одержувати тільки мати, але не самотній батько. В Іспанії та Португалії лише в окремих провінціях місцева влада виплачує таку допомогу. У Франції сума допомоги на дітей до трирічного віку становить 50% середньої заробітної плати. В інших країнах ця сума значно менша.

Про проблеми неповних сімей, про те, яку допомогу та пільги надає наша держава де-юре, про можливості їх отримання де-факто розповідають експерти у сфері сімейної політики.

- Види такої допомоги та способи її надання мають залежати від того, з якої причини сім’я стала неповною, - каже заступник начальника Головного управління у справах сім’ї, молоді та спорту Ольга АРКАНОВА-ЧОРНА. - А причин може бути багато: розлучення, смерть одного з подружжя, народження дитини поза шлюбом, позбавлення батьківських прав одного з батьків. Найпоширенішою причиною на сьогодні залишається розлучення. Хоч у 2008-2009 роках кількість розлучень у Києві знизилася з 10 526 до 9 285, проте у співвідношенні до загальної кількості шлюбів цей показник зріс і становить 39%. 2010 року на кожні 2,7 шлюбу припадало одне розлучення, тобто майже половина шлюбів розпалася.

Як відомо, феномен зменшення офіційних шлюбів призводить до збільшення кількості дітей, народжених поза шлюбом. Відсоток таких дітей у 1990 році становив 11,2%, а в 2007 році - вже 21,4%, тобто кожна п’ята дитина була народжена поза шлюбом.

Точну кількість неповних сімей встановити досить складно. Ми можемо судити про неї тільки за обсягом отримуваної ними допомоги. Але, знову ж таки, далеко не кожна мати-одиначка отримує допомогу від держави. Застаріли уявлення про таких жінок, як і саме визначення матері-одиначки. Тепер багато жінок звикли розраховувати тільки на себе, вони примудряються працювати й виховувати дітей.

Пакет соціального захисту для неповних сімей передбачає різні види допомоги та пільг: обов’язкова оплачувана відпустка на 10 днів, надання відпустки в зручний час, відпустка зі збереженням зарплати терміном до 17 календарних днів, зменшення відрахувань від зарплати, 50-відсоткова оплата перебування дітей з неповних сімей у дошкільних закладах, забезпечення самотніх батьків пільгами при постановці на квартирний облік, пільги при отриманні бюджетного житла або при наданні кредиту на придбання житла. А також надання безоплатних консультацій психолога, юриста, соціальний супровід. Існує мережа центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, шість районних цент­рів у справах сім’ї і київський міський центр «Родинний дім».

- З ініціативи Головного управління у справах сім’ї та молоді, 2007 року засновано премію київського голови для батьків і матерів, які самі виховують дітей, - продовжує Арканова-Чорна. - Премія присуджується з урахуванням їхніх досягнень у вихованні дітей. Усього 20 таких премій на суму дві тисячі гривень кожна. Цього року її вручать десятьом самотнім матерям і шістьом самотнім батькам. Також щорічно комітет у справах сім’ї, молоді та спорту закуповує запрошення на новорічні й різдвяні спектаклі для дітей пільгових категорій, у тому числі дітям із неповних сімей.

Необхідно уніфікувати законодавство, яке стосується захисту неповних сімей, оскільки часто виникають правові колізії, пов’язані з пільгами: одні отримують зайві пільги, хтось їх взагалі не отримує. Слід створити соціальний кодекс, у якому було б зібрано всі пільги. В 2000 році було прийнято закон про додаткові заходи посилення соціального захисту для багатодітних і неповних сімей. Але, на жаль, досі так і не прийнято цільової державної програми «Українська родина».

- На сьогодні неповним сім’ям виплачують усього два види державної допомоги: матерям-одиначкам і тимчасова державна допомога дітям, чиї батьки ухиляються від сплати аліментів і не мають можливості утримувати дитину за місцем проживання, - продовжує тему заступник начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Ірина СТАРУК. - Але далеко не всі сім’ї, котрі мають право на допомогу, можуть нею скористатися. Торік допомогу для самотніх матерів одержали 24 тисячі людей на 26,2 тисячі дітей. Вона становить 30% від суми прожиткового мінімуму. Якщо доходи матері нижчі, вона має право на збільшену допомогу. Таку допомогу одержали всього 574 самотні матері, які підтвердили, що вони справді потребують її. Отже, більшість самотніх матерів такої допомоги не протребують? Можливо, тому, що живуть у так званому «цивільному шлюбі».

696 неповних сімей скористалися допомогою при ухиленні від сплати аліментів (коли чоловік ухиляється від сплати аліментів, перебуває в розшуку). Така допомога передбачає виплату 30% прожиткового мінімуму дітям до 18 років. Бувають і інші випадки - коли людина перебуває в армії або під арештом, під слідством, коли місце перебування батьків не встановлене. Насправді набагато більше батьків ухиляються від сплати аліментів. Але якщо місце перебування батька буде встановлено або ж він повернеться з армії чи місць ув’язнення, він муситиме повернути всі виплачені державою гроші до бюджету. Тому неповна сім’я сто разів подумає, чи варто оформляти таку допомогу.

Не слід вважати, що коли сім’я неповна, то вона обов’язково бідна й нещаслива. Є багато неповних сімей, у яких вдосталь грошей. Незаможні сім’ї зазвичай стоять на обліку, і керівник району чудово знає їхні проб­леми.

- У законі немає чіткого визначення, що таке неповна сім’я, - коментує працівник Державного інституту сімейної і молодіжної політики Антоніна ТАРАНОВСЬКА. - Навіть зі статусом багатодітної сім’ї досі не визначилися: в одному випадку це троє та більше дітей, в іншому - п’ятеро. І пільги для сімей із трьох і п’яти дітей різні.

У 2009 році ухвалили закон про багатодітні сім’ї. Багато розповідали про належні пільги: на газ, телефон, проїзд, при вступі до вузів. Почали видачу посвідчень багатодітним сі­м’ям. Уявіть, скільки сил і часу знадо­билося такій матері-героїні, щоб пройти жеки, відділи соціального забезпечення, бухгалтерії та інші інстанції, щоб зібрати всі довідки. До то-
го ж частина людей живе не там, де зареєстрована. Це позбавляє їх можливості отримати статус багатодітної сім’ї за місцем проживання. Такі ходіння по муках можуть тривати впродовж року. І нарешті вони отримують заповітний шматочок картону, який нібито надає їм пільги. Але на практиці це такий мізер, що просто не вартий витрачених зусиль. Найчастіше після всіх розрахунків сім’я зможе отримати аж 8 грн. знижки в оплаті електрики (адже знижка надається тільки на мінімальне споживання електроенергії). У маршрутках зазвичай відмовляються від таких пасажирів. Бувають випадки, коли батьки з досадою кидають ці посвідчення в обличчя працівникам соціальних служб.

Більше того, торік, аби вчасно отримати такий документ, люди платили чималі гроші, бо він давав право дитині з багатодітної сім’ї вступити до вузу на бюджетне навчання. Звісно, офіційно вам ніхто цього не скаже. Але всі про це знають.

Складається враження, що ще на стадії розробки правової бази під ухвалення пільг створюється безліч бар’єрів, аби люди не могли ними скористатися «з корисливою метою». Тобто вже з самого початку передбачається, що кожна сім’я, кожен її член - потенційний користолюбець, який користуватиметься цими пільгами не за призначенням. Гадаю, якщо держава обіцяє якісь гарантії, то їх слід призначати автоматично, з мінімальною участю людини.

Людина народилася, її зареєстрували, тобто дані про неї вже внесено в державну базу даних. Кожному присвоєно ідентифікаційний код, отже, можна перераховувати гроші прямо на банківський рахунок. А якщо немає можливості купити дитяче харчування чи візок за ринковою ціною, організуйте соціальні магазини з мінімальною ціною на ці товари, як це роблять у цивілізованих країнах. Але не можна давати гроші. У такий спосіб ми маргіналізуємо саме поняття сім’ї та народження дітей. Звісно, не секрет, що частина людей у депресивних районах намагається в такий спосіб заробляти. І ми не створюємо умов для життя сім’ї, ми створюємо умови для заробляння грошей на дітях. Законодавство недосконале. І поки що немає жодних тенденцій до його вдосконалення.

Олександр МАЗУР - президент громадської організації «Об’єднання батьків-одинаків України» не з чуток знає про проблеми неповних сімей, оскільки й сам виховує двох дітей без нічиєї допомоги.

- Наша організація допомагає дітям, які втратили батьків, і батькам, які самі виховують дітей, - розповідає Олександр Васильович. - Але до нас часто звертаються й жінки з таким статусом. Передусім ми допомагаємо розібратися у правових питаннях, оскільки наші громадяни найчастіше не знають ні своїх прав, ні законів. Чесно кажучи, у мене склалося вра­ження, що чим нижче посада чиновника, тим більший у нього «комплекс начальника», тим важче до нього достукатися. У мене є досвід спілкування з представниками різних інс­танцій. До бухгалтерії дитячого садка я звернувся з запитанням: «Чи є в моєї дитини, яка втратила рідну матір, пільги на відвідування дошкільного закладу?» Отримав лаконічну відповідь: «Таких, як ти, мільйони». Кола пекла довелося пройти, вирішуючи питання оренди приміщення для розміщення гуманітарної допомоги дітям.

На рівні міністерства вже чотири роки я намагаюся довести, що діти з неповних сімей заслуговують на увагу з боку держави. Діти, які втратили одного з батьків, не мають офіційного статусу і таких пільг, які мають діти з багатодітних сімей та діти-сироти. Чому вони не мають права оздоровитися на пільгових умовах під час канікул? Щорічно, звітуючи про виконану роботу, чиновники згадують про дітей-напівсиріт, забуваючи, що ця категорія дітей не визнана законом. Усе, на що може розраховувати така дитина, - це мізерна пенсія у зв’язку із втратою годувальника (та й то тільки в тому разі, якщо покійний мав виробничий стаж). Донедавна її розмір становив 50% мінімальної пенсії на одну дитину, а на двох та більше дітей - 100% мінімальної пенсії. Тепер на одну дитину платять 100%, на двох дітей - 120%, на трьох і більше - 150% мінімальної пенсії. Сьогодні мінімальна пенсія становить 764 грн., тобто батько, який сам виховує шістьох дітей, отримує на них близько 1170 гривень державної допомоги. Ось і доводиться шістьом дітям виживати на допомогу, виплачену фактично на трьох дітей.

Держава штовхає таких людей на фіктивну відмову від своїх дітей на користь опікунства. Тільки в такому разі діти можуть отримувати прийнятну допомогу від держави. Для порівняння: дитина, котра перебуває під опікою, отримує два прожиткових мінімуми - це приблизно 1900 грн. Якщо в сім’ї шестеро дітей, вони зможуть отримувати щомісяця 11 400 грн. А пенсія після втрати годувальника такій сім’ї становить
1100 гривень. Відчуйте різницю.

У зв’язку із цим мені згадалася історія однієї сім’ї. Чоловік одружився з жінкою, котра мала дитину, яку він невдовзі офіційно всиновив. Але через кілька років подружжя розлучилося. Згодом жінка тяжко захворіла й померла, дитина залишилася жити з бабусею. Хоч батько регулярно відвідував дівчинку й допомагав матеріально, бабуся наполягла на тому, аби він відмовився від батьківсь­ких прав на дитину. Таким чином дівчинка отримувала статус сироти й різноманітні ілюзорні «блага» від держави, які здавалися бабусі набагато вагомішими, ніж допомога колишнього зятя. Були і образа, і обурення з боку батька, але він усе-таки підписав необхідні документи. Дорослі розсварилися всерйоз і надовго. Кожен хотів як краще. Але що при цьому отримала, а що втратила сама дитина?

- Дуже важко, не маючи підтримки від держави, ставити на ноги дітей, - продовжує Олександр Васильович. - З одного боку, дітям потрібні увага та контроль, з іншого - треба працювати вдень і вночі, щоб їх забезпечити. Знайти достойну роботу непросто. Наприклад, багато людей із нашої організації - фахівці у сфері надання побутових послуг і хотіли б організувати свою справу. Але з нинішніми поборами, податками й цінами на оренду приміщень тощо це просто нереально.

Держава намагається загнати сім’ю в певні рамки, а не допомогти їй. З кожним роком виділяється все більше коштів на матеріальну допомогу, на оздоровлення, а якість життя чомусь не підвищується. Ми просимо небагато: дайте людям можливість заробити на хліб для своєї сім’ї!