Сімейні читання - архаїзм чи реальність?

Довгі зимові вечори... У великій затишній кімнаті збирається вся сім’я — кілька поколінь. Хтось сидить за величезним столом, що стоїть посеред кімнати, освітлений яскравою лампою, хто в зручному кріслі... У жінок у руках рукоділля — шиття, вишивання чи в’язання. Хтось малює, ліпить. Відчуття єднання, сімейного затишку, душевної та духовної близькості... Що ж зібрало всіх разом, що об’єднало сім’ю? Книжка. Традиційний вид сімейного дозвілля — спільне читання вголос. Читають в основному глава сім’ї чи ті, в кого це найкраще виходить, але частіше — по черзі. Не виняток і старші діти. А малята вчаться не заважати, не перебивати, запам’ятовувати свої запитання «на потім», уважно слухати, щоб потім зуміти переказати... Що це — патріархальні картинки з глибокої давнини, вид сімейного дозвілля, що поступово відмирає, чи «спогад про майбутнє»? Це залежить тільки від нас.

Розквіт сімейних читань припадає на XVIII—XIX ст., але не можна традиції прив’язувати виключно до далекого минулого. Лише кілька десятиліть відокремлює нас від тих часів, коли колективне читання було досить поширеним явищем. За радянської влади телебачення, яке обслуговувало переважно державну ідеологічну машину, залишало населенню достатньо часу для читання. І донині в багатьох сім’ях ця традиція, на щастя, збереглася.

Відродженням сімейних читань серйозно перейнялися бібліотекарі в Україні і Росії. Та ніде правди діти — молодь у масі своїй читання зневажає і подеколи ставиться до нього як до ще одного способу розважитися, відволіктися, розслабитися, відпочити. Але ми не будемо знічев’я ностальгувати, не нарікатимем, що нинішнє покоління «зовсім не читає». Натомість подумаємо, що можна взяти з минулого і як зуміти пристосуватися до сьогодення.

Читання і малята

Навіть при підвищеній зайнятості батьків малюка може підстрахувати ціла армія бабусь і дідусів, котрі вміють і люблять читати. Адже сьогодні є безліч прекрасних барвистих видань для дітей, море дитячої пізнавальної літератури, книжки-іграшки. Отже, ідилічні сімейні міні-читання у форматі «бабуся/дідусь — дитина/діти» цілком реальні.

Користь читання з малюком просто неможливо переоцінити. Воно розвиває самостійність мислення, уяву, вміння розуміти і критично осмислювати текст, виявляти й висловлювати головну думку твору. Останнім часом можна спостерігати справжню батьківську гонку за інтелектуальним розвитком малят, на чому непогано заробляють спеціальні школи, центри та групи раннього розвитку. Але за всім цим можна проґавити розвиток емоційно-вольової сфери, моральне і духовне формування особистості, яке відбувається переважно в сім’ї.

Поки дитина мала, читання легко стане природним і приємним елементом спілкування з батьками та іншими членами сім’ї. І якщо говорити про корисне читання, то передусім слід вибирати прості, доступні розумінню дитини твори, які легко переказувати, які дають багатий матеріал для обговорення, розуміння дитиною «что такое хорошо и что такое плохо».

У тих сім’ях, де малюк досить довго не має допуску до основних «ворогів читання» — телевізора та комп’ютера, привчити його читати набагато простіше. При цьому не варто змагатися із сучасними способами розважитися та отримати інформацію. У жодному разі книжка не повинна стати покаранням, відлученням від манливого екрана. Набагато продуктивніше ненав’язливо заповнювати ті прогалини у вихованні та розвитку, які є неминучими при перекосі у бік моніторно-екранного дозвілля. Почитати можна перед сном, вихідного дня, у гарну погоду на прогулянці, на пляжі. Та й дачу можна облаштувати без зайвої електроніки.

Читання назавжди залишиться для людини приємним заняттям, якщо буде пов’язане з моментами особливо теплого, емоційно забарвленого спілкування з мамою, татусем, бабусею чи дідусем. Тому обов’язково читайте малюку свої улюблені дитячі книжки! Набагато легше приручити дитину до того, що любиш і цінуєш сам. І нехай це буде вашим спільним улюбленим заняттям — не поспіхом, не між іншим, а в особливому радісно-піднесеному настрої. І тоді, якщо ваш маленький син чи донька попросить: «Давай почитаємо», ви одразу зрозумієте, що він хотів сказати: «Я так за тобою скучив, мені хочеться побути з тобою, відчути твою любов».

Запитання без відповідей

Усе набагато складніше, коли справа стосується дітей, які вже підросли або й зовсім виросли. Наші тинейджери живуть в іншому ритмі, на інших швидкостях, звикли до інших джерел інформації. Часом просто не можуть собі уявити, як можна прочитати «таку товсту книжку». Їм не сидиться на місці, вони рвуться до однолітків і дуже комфортно почуваються біля монітора комп’ютера. Інтернет привчив молодих людей до досить коротких текстів, багато хто звик до «малих літературних форм». І так уже склалося, що телебачення стало більшою мірою інструментом розваги, ніж каталізатором духовних прозрінь і моральних пошуків.

Те, що сімейне читання здає свої позиції, загрожує серйозними проблемами. Залишмо осторонь інформаційну та розвиваючу користь сімейних читань — цих цілей можна досягти й іншим шляхом. Набагато важливіший емоційний чинник, почуття сім’ї, згуртованої високими цінностями. Спільні читання покликані давати поживу для осмислення, теми для обговорення. Це сприяє виробленню єдиного погляду на життя, на серйозні моральні проблеми, допомагає разом вирішувати складні світоглядні питання. У результаті сім’я розмовляє однією мовою, виникає та особлива злагода, коли розумієш близьку людину з півслова.

Але що ж робити, коли вже зараз зрозуміло, що сімейні читання — це тільки красива недосяжна мрія з чужого життя? Що робити, коли не завжди вдається знайти нейтральні спільні теми для розмови зі своїми підростаючими дітьми? Для початку важливо зрозуміти, що це не страшно, якщо ми усвідомлюємо проблему і готові її вирішувати.

Зробити спілкування зі своїми дітьми цікавим і (як би сказали про це самі підлітки) «не напряжним», знайти серйозні актуальні теми для обговорення можуть допомогти не тільки книжки, а й статті на морально-психологічні теми. Це чудовий матеріал і для сімейного читання, і для сімейного обговорення. Нехай навіть кожен прочитав статтю окремо й у різний час. Мало того, можна навіть переказати дітям прочитану статтю. Якщо її зрештою обговорили, висловили свою думку, посперечалися, замислилися, а потім неодноразово повернулися до порушеної теми — результату досягнуто. Не так важливо, що саме було приводом для серйозної розмови, важливо, що така розмова відбулася. І в цьому зв’язку набагато ціннішими будуть «статті—запитання» і «статті—роздуми», ніж «статті—відповіді».

Але чи готові ми самі розмовляти на життєві теми зі своїми підрослими дітьми? Ми так часто поспішаємо з відповідями на запитання, вирішувати які повинні були б самі діти. Ми поспішаємо нав’язувати їм своє бачення навколишньої дійсності, свій часто гіркий досвід, уламки своїх ілюзій і гіркоту розчарувань. А для становлення особистості набагато корисніше ставити запитання, ніж давати відповіді.

Важливо навчитися з повагою вислуховувати молоду людину, яка готова вперто обстоювати свою думку тільки тому, що вона відрізняється від вашої. Це не означає, що вона вас не чує. Вона потім згадає про цю розмову, не виключено, що переконається у вашій правоті (хоча навряд чи зізнається вам у цьому). І тільки за його вчинками ви згодом переконаєтеся, що час було витрачено не даремно.

Завдання наставника — продемонструвати повагу до думки співрозмовника, заронити сумнів, змусити замислитися, дати можливість досхочу посперечатися, висловити епатажну думку, розвинути напівбожевільну теорію... Слухати, слухати і слухати — аби тільки молода людина говорила побільше, вчилася формулювати свою думку, формувати і захищати її.

Читайте, думайте, мрійте, працюйте над собою, обговорюйте з близькими прочитане. Будь-які зусилля завжди будуть віддячені. Не завжди так, як ми очікували, не завжди відразу, але ніколи вони не бувають марними.