Мама — від mammа

Сьогодні в більшості країн Європейського Союзу кожна жінка, котра досягла 45 або 50 років, отримує так званий лист щастя, в якому в дуже м’якій і коректній формі написано про те, що настав час з’явитися в таке-то місце за такою адресою і зробити... мамографію. І якщо жінка не зверне уваги ні на цей, ні на наступні листи, то в разі виникнення в неї раку молочної залози (РМЗ) держава не братиме участі в оплаті її лікування. В Україні РМЗ є найпоширенішим серед жіночого населення онкологічним захворюванням і посідає (серед ракових захворювань жінок) перше місце за летальністю. Фактично щогодини від раку молочної залози в Україні вмирає одна жінка, але це не заважає представникам української охорони здоров’я знову і знову лише констатувати те, що навіть такого фаху, як мамолог, у нас не існує. Сьогодні у переддень 8 Березня ми присвячуємо цей матеріал тим, хто мав справу з РМЗ, і розповімо про те, як саме борються із цим захворюванням в Україні.

На круглому столі, проведеному фондом «Розвиток України» в лютому цього року і присвяченому факторам ризику, профілактиці та ранній діагностиці раку молочної залози, а також принципам організації програм скринінгу, було заявлено, що в структурі всіх онкозахворювань в Україні «частка» РМЗ становить 18%. За даними Національного канцер-реєстру 2008 року в нашій державі було зареєстровано 15487 жінок, які вперше захворіли на РМЗ. Як правило, його «реципієнтами» стають жінки віком 45—50 років, причому ризик занедужати з віком тільки підвищується. І якщо в країнах Європейського Союзу виживання таких пацієнток становить 82%, то в нас останні п’ять років цей показник не перевищує 48—50%. За словами присутнього на зустрічі Івана Смоланки, завідувача відділення пухлин молочної залози Національного інституту раку, це відбувається тому, що понад чверть українських жінок звертаються до фахівця вже на запущеній стадії, коли порушення в молочній залозі помітні навіть неозброєним поглядом. Завдяки невеличкому посібнику для жінок, виданому Інститутом онкології і розданому всім присутнім, ми змогли побачити те, що відбувається з грудьми і верхньою половиною тіла жінки, коли вона свою хворобу випадково чи невипадково задавнює. На жаль, тенденція останніх років така, що жінка, помітивши якесь ущільнення або незрозумілі зміни у своїй молочній залозі, не йде до онколога, а починає лікуватися методами, які... запропонувала подруга. І дуже часто втрачає найцінніше — час. Можливо, саме тому в нас з моменту встановлення цього діагнозу річний бар’єр не переживає близько 12% жінок. Пухлина ніколи не чекає. Якщо клітини доброякісного утворення не проникають в інші тканини і не поширюються на інші частини тіла, то злоякісні пухлини поводяться зовсім інакше. До речі, неправильно обрана тактика лікування доброякісного утворення також може сприяти появі в медичній картці жінки позначки onkos.

Ще однією причиною занедбаного стану молочної залози фахівці називають страх втратити її. «Але, звернувшись до лікарів на ранніх стадіях, — каже Іван Смоланка, — жінка може зберегти свої груди. І навіть якщо вона звернеться до фахівців у запущеній стадії, то завдяки правильно визначеній тактиці лікування їй із часом можна буде провести реконструктивно-пластичну операцію з відновлення форми та об’єму молочної залози. Йдеться про первинну і відстрочену мамопластику. Перша проводиться відразу ж після видалення пухлини і за своєю суттю є органозберігаючою операцією. Друга найчастіше застосовується тоді, коли пухлину вже видалено, а сама пацієнтка пройшла інтенсивне лікування».

«Листи щастя»

На жаль, загальнонаціональної програми скринінгу РМЗ в Україні немає, а «листи щастя» українські жінки отримують хіба що від святого Валентина. Шотландкам тут пощастило значно більше. Після досягнення 50 років кожну з них раз на три роки держава запрошує пройти скринінг. Щоправда, жінкам після 64 років таких запрошень уже не надсилають. Вони, як правило, обстежуються з власної ініціативи. Зате у Швеції всі жінки від 40 до 74 років скринінгуються ще частіше — раз на два роки. Взагалі залучення європейок у цей процес сьогодні становить 60—70%. Цей надзвичайний для свідомості українських громадян процентний феномен пояснюється не тільки високим рівнем турботи європейців про своє здоров’я, а й тим, що люди, котрі обіймають високі державні посади, зрозуміли: не робити скринінгу РМЗ — це дорого. По-перше, він допомагає істотно скоротити витрати на лікування кожної окремо взятої жінки (є велика різниця в тому, на якій саме стадії раку вона прийде — першій чи четвертій), а по-друге, відчутно збільшує життєві шанси пацієнтки.

На сьогодні найкращим методом скринінгу РМЗ визнано мамограму, що є, по суті, рентгенівським знімком молочної залози. Щоправда, за словами ще одного спікера круглого столу, керівника напряму «Дженерал електрик» (Росія) Ніни Канделакі, щоб зробити гарний знімок, потрібна сильна компресія, а це вже боляче. Саме тому тут дуже важливе якісне діагностичне обладнання, здатне зробити гарну компресію максимально ніжно. «Крім того, — каже Ніна Канделакі, — машина має бути ще й правильно відкалібрована. Ні в Росії, ні в Україні такого фаху як мамографіст, мамолог немає, а це означає, що з діагностичним устаткуванням у медичній установі працює лікар-рентгенолог. Наші інженери часто розповідають, що лікар просить їх зробити картинку світлою — як завжди, хоча мамограми дивляться тільки темними. І якщо інженер відкалібровує машину так, як хоче рентгенолог, — через місяць або два з цієї установи телефонують і просять приїхати перекалібрувати обладнання, бо вони пропустили онкологію. На всю Росію зараз я можу нарахувати не більше 10—15 рентгенологів, котрі реально вміють читати мамограму».

Нагадаємо, що в тих країнах, де система скринінгації працює давно, кожен знімок проходить через потрійний перегляд, тобто його дивляться три фахівці, і якщо хоч одного з них знімок не задовольняє, пацієнтку викликають повторно. Звичайно, для того щоб запустити в нас настільки масштабний проект, потрібні величезні інвестиції в обладнання та підготовку лікарів, інформування населення. Зрозуміло, що після скринінгації кількість хворих українок різко збільшиться. І те, що держава їм зможе запропонувати, — уже зовсім інша тема.

Ядерна медицина

Світові технології йдуть уперед: сучасна онкологія сьогодні дуже тісно пов’язана із застосуванням позитронної емісійної томографії (ПЕТ) — спеціалізованої технології ядерної медицини, яка дозволяє отримати унікальні зображення фізіологічних процесів, які протікають на молекулярному рівні. А це означає, що патологічні зміни в людському органі можна зафіксувати вже тоді, коли мамограма, УЗД, КТ, МРТ та інші методи ще нічого не показали. Присутній на круглому столі Вальтер Капечі, бізнес-менеджер «Дженерал електрик» (Італія), розповів не тільки про механізми дії, застосування та економічну доцільність ПЕТ, а й акцентував увагу присутніх на особливостях іншої, уже поєднаної ПЕТ/КТ-технології. Як виявилося, завдяки цьому комбінованому методу лікар може не тільки дізнатися про функціональний стан того чи іншого органа, а й, що не менш важливо, отримати інформацію про анатомічні властивості та локалізацію пухлини. Сьогодні Україна готується до того, щоб прийняти три такі апарати. Один із них буде придбаний фондом «Розвиток України» для Донецької області, де вже завершено розробку проектної документації для ПЕТ/КТ-центру і розпочато державну експертизу (до речі, за даними українських досліджень, рак молочної залози найпоширеніший саме в Південно-Східному регіоні), а ще два, що є державними закупівлями, мають працювати в Києві. Сподіватимемося, що ПЕТ-дослідження буде доступним для гаманця простого українця.

Цариця-хірургія

Попри те що раку молочної залози вже тисячі років і його ознаки чітко помітні навіть у моделей Рембрандта і Рубенса, учені дотепер не можуть сказати, що саме є його причиною. Серед факторів ризику класична медицина називає ранні і часті аборти, що призводять до зміни гормонального тла і неконтрольованого розвитку залозистої тканини молочної залози, пізню (після 55 років) менопаузу, відмову від годування груддю без медичних показань, гінекологічні захворювання, які завжди йдуть пліч-о-пліч із хворобами грудей, надлишкову вагу і ранню — до 12 років — менструацію, а також спадкоємність з материного боку, причому в цих родових випадках РМЗ завжди протікає більш агресивно. Чому ми говоримо «класична медицина»? Як зауважив іще один учасник круглого столу, онколог і голова правління фонду «Здоров’я жінки і планування сім’ї» Галина Майструк, останні 30 років «царем і богом» онколікування був хірург. Саме він вів і «трактував» хворобу, саме від нього залежала тактика і стратегія лікування. Але сьогодні причетні до онкології фахівці дедалі частіше говорять про те, що з пацієнтами має працювати мультидисциплінарна команда, в якій, крім хірурга, радіолога, хіміотерапевта, онколога, пластичного хірурга, реабілітолога та інших, обов’язково має бути онкопсихолог. Мабуть, у жодному іншому лікарському секторі роботи в пацієнтів не виникає такої кількості психологічних проблем, як в онкохворих. У медичному світі вже давно помітили, що психологічні фактори впливають на розвиток онкозахворювання, але, як пишеться в більшості посібників, «...необхідні подальші дослідження, які б підтвердили або виключили гіпотезу про те, що психологічне втручання може впливати на виживання хворих на РМЗ, а також на перебіг хвороби».

«...коли ти з таким діагнозом потрапляєш у поліклініку — твоє тіло «розкидають» по поверхах, і ніхто не дивиться на твою душу...»

Ми вирішили не чекати закінчення «завтрашніх» досліджень, а звернулися до психолога Центру медико-соціальної реабілітації КМК ПНЛ №1 Наталі Добрової, серед клієнтів якої є і жінки з онкологічними захворюваннями, хоча вони, як правило, приходять через цілком іншу проблему. Мабуть, Наталія Миколаївна більше, ніж інші психологи, має прав говорити про психологічні причини онкопроблеми. Як виявилося, понад три десятки років тому в її житті теж був цей діагноз. У 20-річному віці їй, тоді ще молодій жінці з маленькою дитиною на руках, лікарі дали від сили три роки. За цей час вона пройшла через хіміотерапію, палати, руки лікарів, і коли відведений медициною строк уже спливав — поїхала прощатися з морем. Саме там вона зуміла «відпустити» те, що весь цей час її роз’їдало, — велику образу і злість на першого чоловіка. В місяці, які залишилися, вона зосередилася на тому, щоб максимально все встигнути до свого відходу з життя. Тоді вона мріяла тільки про одне — повести доньку в перший клас, побувати в неї на випускному, побачити своїх онуків. А коли із часом прийшла на чергове обстеження, виявилося, що пухлини більше немає — на її місці залишилося тільки маленьке ущільнення. Сьогодні в цієї гарної жінки і тонкого психолога дві доньки і... четверо маленьких онуків.

— Наталіє Миколаївно, чому жінки хворіють на рак?

— Тому що не навчилися любити і прощати себе, звільнятися від образи на когось. У християнстві є чудові десять заповідей про те, як треба жити, але, на жаль, нам їх ніхто не пояснює. Наприклад, коли ми чуємо «Не вбий», то насамперед думаємо про те, що ця заповідь застерігає від убивства іншої людини. Але ж убити любов до себе — не менш страшне убивство. Якщо жінка не любить саму себе, то, відповідно, вона не зможе передати це почуття далі... Ви, напевно, знаєте про, що в структурі жіночих онкозахворювань зайву вагу називають одним із факторів ризику, здатних спричинити цю хворобу. Але насправді ожиріння є лише наслідком глибоко загнаного почуття провини і результатом невміння прощатися з минулим. Через їжу — особливо через солодощі і борошняні вироби — жінка намагається себе захистити і зміцнити, тобто «заїсти» те, що не дає їй спокою. Ще однією причиною онкозахворювань може бути отримана в ранньому дитинстві психологічна травма. І якщо жінка не працює над тим, щоб її усунути, з віком вона тільки сильніше даватиметься взнаки.

Я не з чуток знаю про те, що таке онкологія, і відчуваю тих людей, у яких вона є, добре розумію їхній стан. Тому перше, що я раджу: зупинитися, озирнутися, добре подумати і лише потім приймати якісь рішення. На жаль, коли ти з таким діагнозом потрапляєш у поліклініку, твоє тіло «розкидають» по поверхах, і ніхто не дивиться на твою душу, думки, внутрішній стан. Але людину треба лікувати комплексно. Якщо психолог відкритий досвіду життя і не заперечує вищих сил, релігії, езотеричних знань, він більше ніж інший, той хто не бере всього цього до уваги, може допомогти своєму клієнтові. Я виходжу з того, якою людина до мене прийшла, і бачу, де їй може допомогти релігія, а де — якісь практики.

— Наскільки чітко онкохворі жінки бачать взаємозв’язок між своїми глибокими душевними образами і хворобою?

— Вони все це розуміють, але далеко не кожна з них готова на глибокий перегляд того, що з нею відбувалося, тому дуже часто з їхнього боку йде сильний опір. Хоча чим менше людині залишається, тим швидше вона починає допомагати собі, або, навпаки, змиряється і думає, що все марно. Я завжди розмовляю з онкохворими жінками про три речі: перша — думка матеріальна, а це означає, що вона має бути світлою; друга — подібне притягує подібне, тобто, як ми думаємо, так ми і живемо; третє — світом править любов, тому усе в нашому житті — від підмітання підлоги і приготування їжі до виховання онуків і дітей треба робити з любов’ю. Мені дуже важливо повернути цим жінкам розуміння того, що вони — Жінки, показати, що в будь-якому негативі завжди є позитив, а недоліки можуть стати перевагами, що від сили і любові до себе залежить і власне щастя. І якщо це вдається донести — тоді жінки починають вирішувати не вирішувані до того завдання. А це означає, що вони йдуть на йогу, цигун, у фітнес-клуби, на танці, починають малювати, в’язати, шити, тобто реалізовуватися в тому, що їм цікаво. І це все. Через деякий час вони йдуть на УЗД, а там їм кажуть, що їхнє злоякісне утворення перестало рости, почало зменшуватися, зникло тощо.

Час

…Щороку 20 жовтня — у всеукраїнський день боротьби з раком молочної залози — Український дім, розташований на Європейській площі столиці, підсвічують рожевим світлом. В усьому світі цей колір є даниною пам’яті жінок, котрі колись захворіли на РМЗ. І хоча в Україні РМЗ займає перше місце за кількістю смертей серед онкозахворювань жінок — ми рідко про це думаємо, пишемо, говоримо і, як правило, не маємо часу на те, щоб сходити до онколога разом зі своєю мамою або бабусею. Попри те що у всіх посібниках і брошурах, присвячених ранній діагностиці і профілактиці захворювань молочної залози, сказано і навіть показано те, як саме жінка повинна проводити самообстеження, — цей захід не є досить надійним. До того ж українки рідко вдаються до пальпації грудей і тому дуже часто втрачають найцінніше — час, що, за словами англійського письменника і засновника нової школи романістів Семюела Річардсона, є тканиною, з якої виткане саме життя.