ГІТЛЕРІВСЬКА СТАВКА «ВЕРВОЛЬФ»: КОПАТИ НЕ МОЖНА ПРИВАТИЗУВАТИ

Думаю, багато кого здивував би намір якоїсь приватної структури взяти в оренду Хатинь, Бабин Яр або ті ж таки керченські катакомби. Що-що, а історію Великої Вітчизняної війни ми вивчали багато й тим паче не абияк.

Гітлерівська ставка «Вервольф», певне, місце дещо інакшого типу. Але - сумніви таки насідають. Так само, як насідає влада Вінниччини, воліючи орендувати територію ставки.

Остання пропозиція щодо цього надійшла облраді від київського ТОВ «Центр військової археології». Згадане підприємство, разом із ТОВ «Український фонд історичних раритетів «Спадщина» і приватним підприємством «Музей військових трофеїв і знахідок», обіцяє «провести на об’єкті історичні, наукові, дослідні, а також інші необхідні відновно-реставраційні роботи для створення на його базі архітектурно-історичного комплексу».

І, посилаючись на нібито вже одержану в обладміністрації принципову згоду, генеральний директор ТОВ «Центр» М.Михайленко просить на найближчій сесії облради розглянути питання про надання підприємству «у безоплатне користування земельну ділянку в межах відповідного об’єкта терміном на 25 років».

Питання, природно, зависло в повітрі в зв’язку з виборами. І вирішувати проблему «відбудовних», «дослідних» тощо робіт у підземеллях гітлерівської ставки, яку не відкривали з 1944 р., доведеться депутатам уже наступного скликання, розуміючи, що йдеться передусім про розкопки. А це вже не може не тривожити усіх вінничан, для котрих ставка асоціюється з пороховою бочкою під містом.

Гітлерівська ставка «Вервольф» («Вовче лігвище»), розташована в лісі неподалік селища Стрижавка, що під Вінницею, призначалася для керівництва військовими діями на Східному фронті. Будувати її силами німецьких фахівців і військовополонених почали наприкінці 1941 р., а вже 1942-го сюди прибув фюрер.

Підземна частина ставки - це три бункери з багатометровими залізобетонними перекриттями, покладеними на гранітну основу, а головний бункер, гітлерівський, був семиповерховим.

На поверхні територію ставки було розбито на 13 секторів, кожен із яких оточували мінні поля та двометрова огорожа з колючого дроту й електролінії високої напруги. Тут було побудовано понад 80 житлових і службових приміщень, зокрема потужний вузол зв’язку з Берліном, Києвом, Харковом, Рівним й іншими населеними пунктами.

Гітлер провів у «Вервольфі» загалом майже півтора року - більше, ніж у будь-якій іншій своїй ставці, яких у нього було близько десятка. Тут, під Вінницею, із ним працювала майже вся верхівка Третього рейху - Борман, Гіммлер, Герінг, Геббельс, Розенберг, Ріббентроп, Кейтель, Йодль, Манштейн. Сюди ж приїжджали з доповідями про становище на фронтах Паулюс, Гальдер, Канаріс і Гелен.

Об’єкт Х: 58 років невідомості

Дані про обстеження «Вервольфа» після визволення Вінниці радянськими військами вкрай загадкові й суперечливі.

Якщо вірити «Довідці про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера біля Вінниці», підписаній начальником оперативної групи НКВС Рогатнєвим (переданій УСБУ в складі 10-томного архіву щодо «Верфольфа» в загальнодоступний державний архів. - Т.П.), то німці перед відступом ставку підірвали. Тож наші розвідники побачили тільки оповиті димом зовнішні будівлі.

А ось один із найвідоміших істориків цього артефакту, колишній начальник управління СБУ в Вінницькій області, генерал-майор СБУ в відставці Іван Загородний у книжці «Таємниця «Вервольфа» стверджує, що в результаті раптового наступу наші війська 13 березня 1944 р. захопили ставку абсолютно цілою. Але нічого цінного співробітники військової контррозвідки там нібито не знайшли. «У бункерах були дерев’яні ліжка, вмонтовані в стіни шафи з відкритими дверцятами, сейфи, військова амуніція. Ніяких цінностей, ніяких документів виявлено не було».

Три дні по тому німці перейшли в контрнаступ і, витіснивши радянські частини з Вінниці, підігнали до «Вервольфа» два вагони вибухівки й підірвали його. Лише 1947 року, за твердженням І.Загородного, Сталін наказав детально обстежити ставку, зокрема вжити оперативно-пошукових заходів щодо виявлення німецької агентури, яка забезпечувала... безпеку «Вервольфа». Про успіхи у виловлюванні «сторожів» висадженого й нібито непотрібного вже об’єкта генерал у відставці нічого не розповідає, констатуючи лише той факт, що проникнути в підземелля не вдалося, позаяк усі вони після вибуху виявилися затоплені водою.

А за версією першого військового коменданта Вінниці Ісая Беккера (уже покійного, на жаль) підірвано було лише наземні споруди та три входи в бункери, брили від яких і дивують сьогодні екскурсантів своєю масштабністю. За його словами, Сталін згадав про «Вервольф» набагато раніше. Саме за його наказом 14 лютого 1945 р. ставку нібито законсервували: сталеві двері заварили, повітря відкачали і спрямованим вибухом завалили входи...

Таким чином, навіть стосовно дати закриття доступу в гітлерівське підземелля немає єдиної думки. А потім на зміну німецькому режиму суворої таємності навколо «Вервольфа» на довгі повоєнні роки прийшов режим таємності радянської. На думку одних істориків - щоб не увічнювати місце, пов’язане з Гітлером і фашизмом. Інші вважають, що Сталін, відомий любитель підземних ЗКП, хотів приберегти об’єкт для себе.

У результаті, сьогодні не знайти жодного дослідника історії «Вервольфа», котрий у всьому погоджувався б з іншим. Крім хіба що того факту, що ставка була і що її висадили в повітря. Після чого відразу ж починаються несамовиті дебати: «А чи все підірвали? А чи нічого не залишилося?»

Звідси коріння всіх чуток і побрехеньок навколо ставки. Зокрема, що група істориків і археологів, яка виконувала тут розкопки відразу після війни, нібито знайшла заховану в підземних бункерах «Бурштинову кімнату». Багато говорилось і про те, що взимку 1943-44 рр. під Вінницею сортували спецтрофеї - від ікон і до оригіналів Рембрандта, Ель Греко, Гойї, Веласкеса. Мовляв, а чи всі встигли вивезти?

Така таємничість об’єкта в самісінькому центрі Європи - уже сама по собі є феноменом. Можливо, щось робили чекісти, котрі й писали «офіційну» історію ставки, проте достеменно відомо, що перші повоєнні (!) дослідження «Вервольфа» почалися тільки після горбачовської «відлиги» - улітку 1989 р.

Під час робіт за проектом «Гермес» московська група під керівництвом доктора технічних наук, професора Леоніда Бобровникова навіть просканувала територію ставки з космосу. І коли залишалося тільки провести відкриття гітлерівського лігвища, роботи несподівано різко згорнули, а їхні результати - втаємничили. Науковий звіт про зроблене досі не опубліковано, українській стороні так і не передано зроблені тоді сейсмокарти...

У «Вервольфа», таким чином, з’явилася ще одна загадка, а серед безлічі легенд, що існують навколо нього, з’явилося й так зване «приміщення №3», яке на картах ехолокації та космічної зйомки виглядає суцільною, непроникною чорною плямою...

Столик від фюрера не бажаєте?..

Після вищесказаного зовсім не дивує, що вже стільки років навколо ставки крутяться авантюрні «шукачі скарбів». Даруйте, але сприймати інакше «приватних археологів» якось не виходить.

Відомо, що в середині 90-х було відмовлено німцям, які хотіли профінансувати будівництво тут Меморіалу пам’яті жертв фашизму. Зате територію «Вервольфа» примудрялися просто здавати в оренду якимось комерсантам. Посередниками в цій дуже інтимній справі виступали заступники губернаторів і навіть голови місцевого колгоспу. Хто що мав на цьому - за відсутністю свідків - невідомо, але й дістатися підземних бункерів, слава Богу, нікому не вдалося.

А що шукають «приватні археологи», які перекопують місця колишніх боїв, - відомо. Стара військова техніка дуже цінується серед колекціонерів. Відомий, приміром, випадок, коли за вивезену під виглядом брухту самохідку «Штурмгішутс» голландські неофашисти заплатили 50 тис. дол., притому, що реальна вартість таких «іграшок» сягає півмільйона доларів. Певне, знайшовся б аналогічний покупець і на предмети, якими користувався в бункері Гітлер.

Інша річ, що справжня хазяйська рука вітчизняного інвестора для «Вервольфа» аж ніяк не була б зайвою. Нині територія ставки занедбана до краю. Мальовничу місцевість запаскуджено слідами «диких» туристів - порожніми пляшками (ритуал розпивання яких тут називається «оскверненням адіка»), іржавими консервними банками та згарищами від вогнищ.

Стрижавчани, котрі живуть поруч, нібито й не проти появи у «Вервольфа» відповідального господаря, але - щоб ніяких земляних робіт й іншого копирсання в руїнах. Селяни вірять покійній Ванзі, котра назвала «Вервольф» «містом мертвих», яке в жодному разі не можна тривожити.

Як і займатися на його території будь-чим іншим «за так», вважає селищний голова Стрижавки Василь Яковенко:

- Повинні бути і якісь надходження в бюджет, щоб право на користування територією не було подарунком невідомо кому й незрозуміло за що.

Вже згадуваний генерал-майор СБУ Іван Загородний проти ідеї спорудження на місці ставки туристичного комплексу: «Блюзнірськими є міркування про те, щоб на цій території відкрити музей, створити туристичний центр із рестораном і казино, використовувати підземелля під склад тощо. «Вервольф» - це трагічне місце, де одним розчерком пера знищувалися мільйони людей».

За наслідки розкопок відповідати не хоче ніхто

Як з’ясувалося, передчасним, м’яко кажучи, виявилося посилання потенційних «дослідників» на нібито принципову згоду обладміністрації.

- Усю територію «Вервольфа» пронизано підземними комунікаціями, що пов’язані з Південним Бугом, із якого п’є воду не одна область. І, безсистемно колупаючись у них, можна розбудити такого джина, якого навряд чи вдасться приборкати, - висловив «ДТ» свої побоювання вінницький губернатор Юрій Іванов. - Моя позиція з цього приводу незмінна: хочеш на ставці щось зробити - відклади гроші на відновлення. Розраховуєш використовувати 500 тис., то ще 500 тис. поклади на особливий рахунок, із якого не зможеш їх забрати, поки я не підпишу довідку, що ти все відновив. Оце і стає каменем спотикання, оскільки всі хочуть колупатися, але ніхто не хоче відповідати за можливі наслідки. А ми зовсім не впевнені в тому, що там не станеться якийсь вибух, ми загалом не знаємо, що там може бути. І ось на якомусь етапі, можливо, вони просто все кинуть, а ми втратимо стабільну ситуацію, яку маємо на «Вервольфі» протягом уже понад п’ятдесяти років.

...Позиція губернатора цілком зрозуміла. Недавно, приміром, схожий інтерес у райцентрі Бар виявляли пошуковики з іншого київського фонду - «Історичні та військові надбання України».

Два роки вони збурювали тихий доти Бар, викопавши величезний котлован уздовж ставка при в’їзді в місто. Предметом таких грандіозних пошуків був затонулий тут 1944 року фашистський танк, імовірно «тигр». Мовляв, потрібен для панорами оборони Києва, яку планують розгорнути до 60-річчя Перемоги.

Місцева влада не заперечувала, підписавши договір на умовах перерахування 25% оцінної вартості знахідки на позабюджетний рахунок міськради. Проте з початком робіт вартість копальневого брухту почала зростати просто на очах. Говорили, що спонсор, котрий оплачував розкопки, чи то сам воював у цьому танку на нашій землі, чи то фірмач, батько якого загинув у цій «бойовій одиниці», чи то її було побудовано його коштом, про що, мовляв, свідчить відповідна іменна табличка на танку... І що, мовляв, вартість «релікта» така, що в разі його знаходження міськрада одержить ні багато й ні мало, а цілих 40 тисяч доларів...

Наслухавшись такого, влада вирішила: а з чим чорт не жартує? І - переуклала договір: уже на 75% вартості «потопельника».

А пошуковики й не сперечалися. Та хоч на всі 100%! Оскільки за договором «виконавець робіт» зобов’язувався тільки організувати оцінку «військового трофея» експертами Міністерства оборони й ДАК «Укрспецескпорт», щоб надалі «оформити вручення заохоченій особі». А платити...

- У нас таких грошей точно немає, як і права на таку діяльність, - пояснив голова правління фонду Євген Орлов. - Ми можемо посприяти з продажем, але тільки в тому разі, якщо Бар сам знайде зацікавленого покупця, що й відзначено в договорі. А різні там чутки, то їх не заборониш.

Тобто про панораму оборони Києва вже й мови не було, та й пошукові роботи зрештою заглухли. Землерийна техніка нарвалася на джерело, яке за ніч затопило котлован глибиною добрих 13 метрів. Разом із фронтом робіт вичерпався й ентузіазм пошуковиків. Залишилися після них тільки сліди «руйнувань», які міський комунгосп ще довго зрівнював із землею, засипаючи сміттям.

«Вервольф» - не танк. Його розкопки одним котлованом не обмежаться. А можливі наслідки таких «досліджень» - тим паче.

- Тепер розумієте, чому мене хвилює питання оренди без чітко визначеного кінцевого результату й гарантій безпеки? - запитав губернатор. - Охочих «зібрати пінку» я за своє життя бачив дуже багато, тож ставлюся до такого підходу вкрай критично. І скажу відверто: не хочу залишити після себе таку пам’ять, що був такий і він дозволив комусь усе перевернути з ніг на голову. Це все-таки історія...

З іншого боку, губернатор згоден, що це місце справді привабливе в плані туристичного бізнесу, оголошеного торік пріоритетною галуззю для України. І, ясна річ, не тому, що «тут був Гітлер».

«Вервольф» - це застереження з нашого минулого нашому майбутньому. Адже саме тут Борман із Розенбергом складали плани онімечування України поселенцями-арійцями та знищення українців як нації: «Ми зацікавлені в тому, щоб так звані українці не так швидко розмножувалися. Ми маємо намір домогтися того, щоб одного чудового дня усю цю землю було заселено винятково німцями...»

«Вервольф» - це рубікон Великої Вітчизняної війни, на якому спотикнувся фашизм. Тут, під Вінницею, фюрер спланував і підписав директиву № 45, у результаті якої він програв найграндіознішу битву світової історії - Сталінградську. Історики згодом назвуть це рішення потьмаренням розуму фюрера, яке призвело й до краху на Кавказі.

Тож, можливо, нехай не музеєм історії злочинів нацизму, як у баварському «Орлиному гнізді», але історико-екологічним заповідником, своєрідним «застереженням нащадкам», «Вервольф» справді міг би стати затребуваним. Але - тільки при інвестуванні державою. Чи дочекаються цього хоч останні з визволителів Європи? Чи все-таки не випередять їх підприємливі «онуки»? Питання, як я розумію, винятково риторичні.

Тим часом до початку діяльності облради нового скликання й відкриття чергового археологічного сезону залишилися лічені тижні.

P. S. І ще. Рухи цивільної влади хоча б почасти прозорі. З цілком зрозумілих причин цього не скажеш про військових і силовиків.

Тим часом, саме в їхньому веденні перебуває аналогічна ставка Герінга під селом Гулівці Калинівського району, лише за 11 кілометрів від «Вервольфа». Вона нічим не поступається останньому, а багато в чому й переважає його. Ставка Герінга, також підірвана 1944 р., досі є закритим об’єктом. Розгорнутий на її базі полк МВС «Ягуар» використовує, зокрема, німецький аеродром, на якому під час війни постійно чергували винищувачі для прикриття штабу люфтваффе на Східному фронті й сусіднього «Вервольфа». Чи оббивали пороги тутешнього КПП «шукачі німецьких скарбів» і з яким успіхом - це, на жаль, щось на кшталт військової таємниці.