Підтримати
Коли сучасний російський цар посилив свою війну, оголосивши часткову мобілізацію, чергова хвиля тривоги прокотилася Грузією. Кожне слово, написане з цього регіону зараз, має бути про або на підтримку українського народу та його боротьби. Тому я – пише грузинський перекладач, драматург та письменник Давіт Габунія в своєму есе для The Guardian – занепокоєний і відволікаюся, щоб зосередитися на тому, як ми [грузини] бачимо цю жорстоку війну з Грузії, яка через історичні та геополітичні невдачі є південною сусідкою Росії.
Вторгнення в Україну відродило болючі спогади про війну Росії проти Грузії 2008 року. Травма від цього не настільки далекого минулого знову піднялася на поверхню в лютому і залишилася там. Нинішній уряд Грузії намагався це взагалі ігнорувати, ніби цього й не було.
Тисячі з нас вийшли на широкі демонстрації в Тбілісі та інших містах на підтримку України. Але уряд тримався обережно, дотримуючись ганебно обережних заяв і навіть не турбуючись про дипломатичні люб’язності щодо Києва. Замість цього він каже своєму народу у відповідь: «Чого ви хочете, війни?», маючи на увазі, що приєднання до санкцій проти Росії чи дії проти автоматично втягнуть Грузію також у війну.
Правляча партія («Грузинська мрія») була заснована Бідзіною Іванішвілі, мільярдером, колишнім прем’єр-міністром, який заробив статки у Росії в 1990-х роках і залишається настільки впливовим, що його називають «неформальним лідером». Ніхто, особливо громадянське суспільство, не вважає дивним, що влада не наважилася відкрито виступити проти Росії. Мало хто з грузинів очікував від наших політиків реальних проти Москви попри суспільні настрої. Але людей дедалі більше хвилює наплив російських громадян, які прибули до Грузії. Росіянам не потрібна віза, і вони можуть перебувати без неї до року.
Ситуація загострилася з 21 вересня, коли величезна кількість росіян почали виїжджати до сусідніх країн. Ті, хто прибуває до Грузії, тікають і від дискомфорту західних санкцій, і від мобілізації, не бажаючи гинути в Україні.
На перший погляд, у гостинності немає жодної проблеми – Грузія дала притулок людям, які не хочуть воювати – добрий вчинок. Однак під поверхнею назрівають проблеми. Короткої прогулянки центром Тбілісі достатньо, щоб переконатися, що зараз на вулицях розмовляють переважно російською мовою.
Мало хто з переміщених росіян, навіть якщо позиціонують себе противниками війни і прагнуть продемонструвати свої пацифістські ідеї, опинившись у безпечній Грузії, реально протестує. Окрім кількох невеликих демонстрацій, я не можу згадати значних акцій протесту переселенців проти війни, не кажучи вже про підтримку України. В грузинських соцмережах жартували: «Ой, чувак, виснажливо читати тисячі постів російських мігрантів, які відкрито критикують політику Путіна та війну в Україні». Правда в тому, що дуже мало росіян скористалися (все ще існуючою) свободою слова в Грузії.
Деякі голосно висловлюють своє несхвалення графіті на вулицях, які підтримують Україну або порівнюють Путіна з чоловічими статевими органами. Коли бар у Тбілісі почав вимагати у російських відвідувачів «візи» за галочку «Слава Україні», багато росіян, у тому числі Ксєнія Собчак, протестували в соціальних мережах. Я бачив, як російський клієнт у місцевому кафе нецензурно лаявся, коли співробітник, який не розмовляв російською, ввічливо назвав пароль Wi-Fi – StandwithUkraine.
Така скарга завжди стосується нібито «русофобії». Проте серед грузинів зараз є побоювання, що ці прибулі можуть сформувати нову російську діаспору і за в майбутньому послужать виправданням для того, щоб Кремль наказав ще раз напав на Грузію в ім’я «захисту» російськомовних. Не слід забувати, як Путін використав питання мови та ідентичності як привід для вторгнення в Україну.
Спадщина російського імперіалізму зміцнила колоніальні погляди в декого – Грузія намагалася покінчити зі своїм статусом російської колонії, але багато росіян досі вважають її домом для відпочинку, де сусіди часто говорять російською, хоч і з акцентом.
Грузинсько-російські відносини мають довгу, складну історію. Але моя думка про Росію як про серйозну загрозу для світового порядку, а також для сусідніх країн підтверджується подіями в Україні. Питання в тому, яку ціну доведеться заплатити, перш ніж Росію зупинять. Війну в Грузії 2008 року не сприймали серйозно, як і події 2014 року в Україні. Деякі західні уряди почали діяти, побачивши жахливі фото звірств у Бучі, Маріуполі та багатьох інших місцях.
Враховуючи резонанс серед грузинів щодо цього кровопролиття, жалюгідно, що уряд все ще намагається вдавати, що ми третя сторона у цій війні та повинні зберігати нейтралітет. Грузія стоїть перед критичним вибором, щоб отримати статус кандидата в ЄС: або влада відмовляється від російських зв’язків та інтересів, проросійської риторики і вживає адекватних заходів, або ми залишаємось там, де були понад 200 років – у клоаці Російської імперії.
В статті «Масова втеча від мобілізації: Путін отримав новий інструмент» для ZN.ua Володимир Кравченко теж писав, що російські мігранти, які сотнями тисяч виїжджають із країни останніми тижнями, можуть стати додатковим інструментом для дестабілізації держав Південного Кавказу та Центральної Азії.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google