Підтримати
Коли востаннє Сполучені Штати та Ізраїль бомбардували Іран, репортер запитав російського лідера Владіміра Путіна, як він відреагує, якщо верховний лідер Ірану загине в результаті атаки.
"Я навіть не хочу це обговорювати", — відповів російський президент.
Менш ніж через дев'ять місяців, після того, як аятола Алі Хаменеї загинув в результаті цілеспрямованого удару під керівництвом Ізраїлю та за підтримки США, у Путіна не було іншого вибору, окрім як відповісти, зазначає Єва Хартог, журналістка та авторка статтей в Politico Europe.
Це вбивство зачепило два найглибші інстинкти Путіна: вкорінену параною щодо власного політичного довголіття та прагнення до виживання при владі, яке він пов’язує з перемогою над Україною — за будь-яку ціну.
Обидва мотиви проявилися в короткій заяві на сайті Кремля, де Путін засудив убивство Хаменеї як "вбивство… скоєне з цинічним порушенням усіх норм людської моралі та міжнародного права".
Ця реакція була жорсткішою, ніж після захоплення раніше цього року іншого колишнього союзника Росії — Ніколаса Мадуро з Венесуели. Водночас Путін, що показово, не назвав країни, які стоять за цим убивством.
Бункерне мислення
У російських колах смерть Хаменеї викликала порівняння з падінням іншого диктатора.
Кадри, зняті на мобільний телефон, на яких лівійського лідера Муаммара Каддафі забивають до смерті після інтервенції під проводом НАТО у 2011 році, за словами добре поінформованого російського журналіста Міхаіла Зигаря, привели Путіна в стан люті.
У травні 2012 року, невдовзі після повалення Каддафі, Путін повернувся на посаду президента після деякого часу на посаді прем’єр-міністра. Він взявся за цю посаду з очевидною місією порвати із Заходом і викорінити внутрішнє інакомислення, яке він звинувачував у прагненні співпрацювати з ворогами Росії для досягнення зміни режиму.
"Саме смерть Каддафі стала поворотним моментом у російській політиці — як зовнішній, так і внутрішній", — пише Олександр Баунов, старший науковий співробітник Центру Карнегі Росія Євразія, що базується в Берліні.
За словами Баунова, Путін, колишній агент КДБ, вважав те, що США та Європа дозволили так жорстоко повалити світового лідера, "вершиною зради". З плином років Путін дедалі більше занурювався у ізоляцію.
Під час пандемії Covid іноземні високопосадовці та російські чиновники були зобов'язані триматися на відстані кількох метрів від російського президента. Взаємодія з громадськістю була, і досі є, ретельно спланованою.
"Вони нас уб'ють"
Недавні події лише поглибили параною Путіна. Повалення двох російських союзників — Мадуро та Хаменеї — одне за одним спонукало деяких прокремлівських коментаторів порушити неформальне правило, яке діяло з моменту повернення президента США Дональда Трампа до Білого дому: уникати відкритої критики США чи їхнього президента.
Очолюючи цю атаку, колишній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв написав, що напад США на Іран розкрив "справжнє обличчя" Трампа.
Російський телеведучий і пропагандист Владімір Соловйов звинуватив США в тому, що вони поводяться "як хижак", використовуючи дипломатію, щоб "спонукати свою жертву ослабити пильність, перш ніж вп'яти їй зуби в горло".
"Чи розуміємо ми, що розмова про Іран — це також розмова про Росію?" — запитав він своїх глядачів.
Алєксандр Дугін, ультранаціоналістичний мислитель, який виступає за війну, попереджав, що Вашингтон може планувати зробити те саме з Росією.
"Одного за одним наших союзників систематично ліквідують. Зрозуміло, хто наступний, і зрозуміло, що насправді означають переговори з таким ворогом", — написав він, маючи на увазі триваючі мирні переговори з Україною, що проводяться за посередництва США.
Наступного дня після того, як Путін засудив вбивство Хаменеї, його речник Дмітрій Пєсков висловив "глибоке розчарування" тим, що переговори США з Іраном зазнали невдачі, а також висловив "глибоку вдячність" за зусилля США щодо встановлення миру з Україною.
Але, додав він, "перш за все, ми довіряємо лише собі та захищаємо власні інтереси". Послання було чітким: Путін не дозволить своїм почуттям щодо Ірану стати на заваді його цілям в Україні.
Для Москви іранська криза має різні позитивні сторони, серед яких перспектива зростання цін на нафту, розбіжності між Європою та США щодо того, як боротися з наслідками, а також відволікання Вашингтона від війни в Україні.
"Дії Трампа також допомагають підкреслити його внутрішній та міжнародний наратив про небезпеки західної гегемонії. Більше того, Путін має стримуючий фактор, якого не мали ні Каддафі, ні Хаменеї: найбільший у світі ядерний арсенал", — вважає журналістка.
Але ядерна зброя не дає захисту від загроз ізсередини. Якщо падіння союзних авторитарних лідерів і загострює страхи Путіна, то вони, ймовірно, більше пов’язані не з ракетами НАТО, а з палацовими інтригами.
Як зазначив Сем Грін, професор російської політики в Королівському коледжі Лондона, російський президент добре розуміє, що диктатори, які зосереджують у своїх руках стільки влади і так довго, як Путін, зазвичай залишають посаду одним із двох способів.
"Або під арештом, або в труні", — додав він.
Раніше міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що трохи більше ніж за рік російський лідер Владімір Путін втратив "трьох своїх найближчих друзів": експравителя Сирії Башара Асада, затриманого венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро та ліквідованого верховного лідера Ірану Алі Хаменеї. Сибіга наголосив, що очільник Кремля нікому зі своїх "друзів" не допоміг.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google