Свобода слова і політичних об’єднань — якими вони будуть після війни?

Воєнні обмеження на поширення окремих деталей операцій, об’єктивні проблеми в роботі майже всіх телеканалів та надвисокий запит на постійне оновлення інформації створили медіа-продукт, який сьогодні знає кожен українець — телемарафон «Єдині новини». Відсутність у цій системі однієї близької до опозиції медіа-групи пояснюють по-різному. І навряд чи це питання буде вирішене до завершення війни, пише експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов у статті «Воєнний стан: демократія vs безпека?».

Імовірно, що економічні проблеми поствоєнних років не дозволять власникам утримувати всі збиткові телеканали. А український глядач звик до медійного плюралізму і в опитуваннях відзначав це як одне з наших демократичних досягнень.

Автор наголошує, що дискусія про те, який формат і які обмеження допустимі як у воєнний час, так і в особливий період після закінчення активних бойових дій, має бути проведена насамперед усередині журналістського середовища.

Треба визначити, які ЗМІ й висловлювання є сприянням агресору, а які — лише виявом політичного плюралізму. На думку автора, фактор походження коштів для збиткових ЗМІ тут став би одним із маркерів. На жаль, зупинити російське фінансування багатьох ЗМІ не змогли перед війною, це теж має стати уроком для компетентних органів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Інформаційні війни. Запобіжні заходи

РНБО та Зеленський скористалися своїм правом і зупинили діяльність кількох політичних партій, які могли сприяти агресору. Після цього парламентська фракція ОПЗЖ призупинила свою діяльність, а її члени стали позафракційними і думають над своєю подальшою долею. Після війни відкривається вікно можливостей не лише для очищення політичного поля від колаборантів, а й для загальної політичної реформи: зробити кілька кроків для виведення партій з-під впливу медіа-олігархів або взагалі перезавантажити партійну систему.

Наприкінці другого місяця війни вже з’явилися перші спроби повернутися до медійних атак на конкурентів чи перебільшення заслуг «своїх» лідерів. У влади виникає спокуса утримати контроль над медіа-полем для домінування позитивних новин, опозиція ж інколи виступає у форматі виборчої кампанії, забуваючи про ще не завершені бойові дії. І тому знову стає актуальним знаходження розумного балансу поміж воєнною дисципліною та демократією, і це виклик не лише для влади, а й для опозиції та лідерів громадської думки.

Внутрішня політика у воєнний час проявляється в кількох сферах і в кожній може як посилити національні інтереси, так і послабити. Що робити? Подробиці в статті Ігоря Попова "Воєнний стан: демократія vs безпека?".