Шведи відмовляються від завоювань свого соціалізму

Парламентські вибори у Швеції підтвердили домінуючу останнім часом у європейських країнах тенденцію до «поправіння» спектра політичних уподобань громадян. Вперше за майже сто років правоцентристська коаліція вдруге поспіль здобуває перемогу над представниками лівого, соціал-демократичного табору, якому шведи значною мірою завдячують зростанням свого добробуту в минулі десятиліття. Лише з 1976-го по 1982-й і в 1991—1994 роках консерваторам удавалося правити Швецією замість есдеків. Голосування поставило перед шведським суспільством і політиками нові виклики і завдання, з якими, за уявленням сучасних шведів, успішніше впораються партії саме консервативного спрямування. Соціал-демократи, отримавши трохи більше 30% голосів, виявилися у становищі опозиції, маючи із союзниками — зеленими і лівими — 156 мандатів проти 173, які отримав буржуазний, або консервативний, блок правоцентристів під гаслом «Альянс за Швецію» на чолі з прем’єр-міністром Фредриком Рейнфельдом. Але що зробило ці вибори справді унікальними — частина населення підтримала прибічників радикальних ідей, дозволивши партії відверто екстремістській, але яка прикрилася прапором демократичності і респектабельності, вперше отримати місця в законодавчому органі країни і порушити звичний баланс сил.

Демократія із шведським обличчям

Ніхто не очікував, що в благополучній Швеції близько 6% населення віддадуть свої голоси за політичну силу, яка у своїй передвиборній риториці використовувала заклики скоротити імміграцію і запровадити сегрегацію за расовим принципом стосовно вихідців із мусульманських країн, але водночас непокоїлася про шведів, які проживають у країні. «Шведські демократи» отримали лише 20 мандатів у риксдагу і стали головними порушниками спокою, сплутавши карти головним політичним силам, для яких поствиборний розподіл владного пирога тепер не буде спокійним. Саме через ці 20 мандатів консервативний блок Рейнфельда не отримав більшості місць у законодавчому органі країни (забракло всього два місця, але можливе перерахування голосів теоретично ще може змінити долю одного-двох мандатів). Це робить формування майбутньої коаліції складним процесом, а радикалам дозволяє стати свого роду власниками «золотої карти», чого давно не траплялося у шведській політиці.

Стокгольм пережив справжній шок, у середу на вулиці столиці і ряду інших міст вийшли тисячі людей, щоб висловитися на підтримку властивої Швеції расової толерантності і висловити своє неприйняття ідей демократів, які тепер звучатимуть з трибуни законодавчого органу країни. «Вишикувати іммігрантів уздовж стіни в ряд і пустити їм кулю поміж очей, потім запакувати в мішки, наклеїти марки й відправити туди, звідки вони родом». Нехай пробачить читач, але це цитата з інтернет-блогу однієї з кандидатів від демократів до муніципального парламенту в містечку на півдні Швеції. Хоча таких знавіснілих радикалів у цій партії, можливо, одиниці, шведський політикум був ошелешений тим, що саме таких людей готові бачити при владі громадяни країни. До слова, демократи отримали непогані результати також у 30 муніципалітетах із 290, де вони зможуть реально впливати на розстановку сил. Вони також, очевидно, зможуть провести своїх людей на посади локальних чиновників у ряді міст.

Цікаво, що при цьому і ЗМІ, і великі політичні партії під час передвиборної кампанії відверто цькували праворадикалів. Опускалися часом і до заборонених прийомів — атак на їхні веб-сайти, цензури або розголосу отриманих не зовсім законним шляхом списків громадян, які співчувають демократам. Але головною помилкою конкурентів стало те, що нагальних тем, спекулюючи на яких демократи в результаті в’їхали в риксдаг (зростання імміграції та збільшення частки приїжджих до 14%, збереження шведської ідентичності, турбота про старих тощо), під час кампанії не зважилися обговорювати ні провідні політики, ні преса.

Поки що лідер демократів 31-річний Їммі Окессон, за висловлюванням одного з місцевих спостерігачів, виглядає як хлопчик, котрому несподівано вручили ключі від новенького «феррарі», і його щастя протриває рівно доти, доки він не сяде за кермо і не розіб’є машину об перший стовп. Тому після виборів солідні шведські політики вирішили всіма силами не допустити, щоб ця молода людина з товаришами скористалися удачею, яка випала на їхню долю, і відразу ж вирішили винайти схему, за якої демократи, навіть перебуваючи в парламенті, не змогли б серйозно впливати на політичне життя країни. Перше, що спало на думку, — позбавити їх можливості контролювати якийсь із 15 парламентських комітетів, залишивши за ними роль статистів з правом дорадчого голосу. Це, в принципі, дозволяють зробити не зовсім чітко прописані положення регламенту риксдагу, і таку операцію вже проводили з комуністами в 1991—1994 роках. Тепер маятник гойднувся праворуч і, звісно ж, і мови бути не може, щоб партії, які стануть біля керма влади, запросили демократів увійти до правлячої коаліції. Рейнфельд на цей момент готовий залучити до свого альянсу зелених, але не виключає переговорів навіть із соціал-демократами.

Нам хліба не треба — роботу давай

Втім, шок від несподіваної перемоги демократів швидко змінився досить тверезими спробами розібратися, що ж сталося і в чому причина нової ситуації, що буде далі. Головним результатом виборів усе-таки можна вважати закінчення епохи домінування в політиці Швеції соціал-демократів, і цей факт має велике значення для майбутнього країни. Консерватори, які визначатимуть політику в наступні чотири роки, очевидно, продовжать курс ревізії шведської моделі соціальної держави, урізавши частину пільг, які дозволяли деяким громадянам, наприклад, узагалі не працювати, проте непогано жити на допомогу на випадок безробіття. Скасовується безплатна вища освіта, очевидно, будуть внесені певні зміни до трудового законодавства з метою стимулювати зайнятість. Знижується роль і вплив профспілок. Глобальна криза і вимога урізати держвитрати зумовлять нові обмеження у фінансуванні пенсійного забезпечення, медицини. Водночас було знижено податки. Правлячий «Альянс за Швецію» також продовжить політику приватизації держпакетів акцій у великих фірмах. Загалом на руку консерваторам зіграло те, що їхні заходи виявилися дієвими і своєчасними саме в період глобальної кризи, і національна економіка змогла її в цілому безболісно пережити. Тому для того, щоб «шведська модель» держави високого добробуту громадян залишалася життєздатною, її необхідно реформувати.

Ряд експертів звертають увагу на те, що есдеків на цих виборах спіткала криза ідентичності, яка значно послабила нинішніх керівників партії. Вони не змогли навіть чітко сформулювати, чим саме відрізняються від консерваторів — обидва блоки позиціонували себе скоріше в центрі політичного спектра, адресуючи свої гасла представникам середнього класу. Саме така тактика давала есдекам перевагу в минулому, адже у Швеції не тільки робітничий клас, а й дрібна буржуазія зазнала впливу їхніх ідей. Проте сьогодні втрата прибічників у цій верстві суспільства, яка тяжіє до консерваторів, обернулася для соціал-демократів і лівого табору в цілому поразкою. Таким чином, рецепт для них простий — знову мобілізувати під своїми прапорами робітничий клас і соціально відповідальну частину буржуазії, а також залучити на свій бік декласовані елементи та мігрантів, які отримали громадянство.

Проте якщо цього не вдасться зробити в найближчі чотири роки, до наступних виборів, то Швеція цілком може піти шляхом сусідньої Данії, яка також довго вважалася бастіоном соціал-демократії на Півночі Європи, але після виборів 2001 року там панівне становище посіли ліберали і консерватори. Що також цікаво зазначити, у Данському королівстві центристи, які перебувають при владі, з низки питань блокуються із вкрай правою Народною партією, яка, як і «Шведські демократи», виступає проти збільшення імміграції.

Втім, Швеція має альтернативу — якщо стабільної коаліції консерваторів і зелених не буде сформовано, у країні можуть відбутися дострокові вибори.