Середній оклад секретаря суду становить 4 тисяч грн, що породжує умови для системної корупції на низовому рівні – адвокатка

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Низька зарплата і надмірні навантаження змушують кваліфікованих і мотивованих співробітників шукати нову роботу. Та кадрове питання для судової реформи традиційно не на часі.

Ситуація з кадровим забезпеченням судової системи день у день погіршується. Низькі зарплати і надмірне навантаження призводять до відпливу досвідчених, мотивованих працівників апарату, яких неможливо швидко замінити, пише адвокатка Тетяна Огнев’юк у статті «Вам справді потрібне правосуддя?».

Згідно з останніми статистичними даними, зараз в Україні бракує 3559 працівників судів. Це – місцеві та апеляційні суди, перша інстанція, до якої громадяни звертаються у пошуках правосуддя.

Критичність проблеми можна проілюструвати на прикладі Харківського апеляційного суду. Крім того що, що у цьому суді зі штатною чисельністю 60 суддів фактично їх лише 14, за 2020-2021 роки звільнилося 48 працівників апарату суду.

Найчастіше причиною звільнення стає не бажання змінити місце роботи, а брак коштів. Багато працівників судів – люди віком близько 40 років, мають дітей, яких потрібно навчати, і батьків, які потребують їхньої допомоги. Більшість помічників суддів – юристи екстракласу, однак отримують зарплатню набагато нижчу від ринкової.

«Середній оклад секретаря суду становить трохи більше 4 тисяч грн, а секретаря судового засідання – трохи більше 5 тисяч грн. Оклад помічника судді місцевого суду – 10 тисяч грн, а кваліфікаційні вимоги, що ставляться до нього при прийомі на роботу, надзвичайно високі», - пояснює авторка.

Як приклад Огнев’юк наводить розповідь одного з колишніх працівників місцевого суду, який облишив намір кар’єрно зростати всередині судової системи і пішов працювати до юридичної компанії, аби забезпечувати родину після народження довгоочікуваного первістка.

«Тепер він використовує набуті за десять років роботи в суді навички відмінного написання судових рішень для обґрунтування позовів клієнтам фірми. В суді ж йому не можуть знайти заміну й досі, переважно через надмірне навантаження та брак досвіду в претендентів», – наголошує вона.

Усе це породжує умови для системної корупції на самому низовому рівні: якщо працівник не звільняється, то може почати брати хабарі, аби «компенсувати» низьку зарплатню.

Поки влада і громадські активісти зацікавлені у реформування Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя, нагальні питання системного вирішення кадрових проблем у судовій гілці влади відкладають у довгу шухляду.

Та не зарплатнею єдиною невдоволені працівники судів. Люди фізично не витримують навантаження. Щороку до судів першої та апеляційної інстанцій надходить у середньому понад три мільйони справ і матеріалів. Найбільш завантажені – столичні суди та суди у містах-мільйонниках.

До прикладу, в Київському районному суді Харкова середньомісячне надходження справ і матеріалів на одного суддю становить 237 справ, у Печерському районному суді міста Києва – 245. Хоча в середньому по Україні цей показник становить близько 75 справ.

«Високе навантаження впливає як на права людей, котрі звертаються до суду й отримують його рішення несвоєчасно, так і на працівників судів, які замість восьми годин щодня перебувають на робочому місці до пізньої ночі», - пише адвокатка.

Працівники судів ладні витримувати навантаження в очікуванні змін на краще. Та коли ж віра у краще втрачається й толерантність до невизначеності вже не допомагає, людина звільняється з роботи.А судова система втрачає не просто «одну робочу одиницю», а працівника, якого важко замінити.

Навички роботи в суді передбачають не лише знання юриспруденції, а й підвищене відчуття відповідальності, стресостійкість, уміння швидко приймати необхідні рішення, пояснює Огнев’юк.

«Такі працівники легко знаходять роботу в інших конторах. Натомість задушена як системними, так і хаотичними змінами судова система на багато років втрачає досвідчений і кваліфікований людський ресурс. Який є як на рівні суддів, так і на рівні працівників апарату. Не визнавати це й не помічати цього – означає вести реформу в безвихідь і порожнечу», - підсумовує вона.

Що не так із реформою, і на що треба звернути увагу насамперед для виведення її у правильне русло? Читайте у матеріалі Тетяни Огнев’юк «Вам справді потрібне правосуддя?» у ZN.UA.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі