Таємниця Чавеса

58-річний Уго Чавес 7 жовтня виграв чергові, четверті поспіль, президентські вибори у Венесуелі. Цього разу з результатом 54%, і тепер розраховує продовжити своє правління ще на шість років - до 2019 року. Він не приховував радості, коли дякував торжествуючим прибічникам у Каракасі за те, що вони забезпечили йому «відмінну перемогу в демократичній боротьбі». Розмахуючи національним прапором та копією шаблі, яка була в руках у героя боротьби за незалежність країни Симона Болівара, він заявив з балкона президентського палацу Мірафлорес, що країна «ніколи не повернеться в неолібералізм і продовжить свій рух шляхом демократичного соціалізму XXI століття». Люди на вулицях святкували його перемогу феєрверками, танцями та розпиванням рому.

El Chavismo живе й перемагає

Це справді були незвичайні вибори й дивна перемога для людини, котра ще кілька місяців тому перебувала, схоже, на волосок від смерті й вела боротьбу не з політичними опонентами, а за власне життя. 2011 року на Кубі Чавесу провели операцію з видалення ракової пухлини в ділянці тазу. У лютому багато хто побоювався, що, повернувшись із Куби після чергового циклу терапії, він уже не зможе міцно тримати в руках штурвал влади. Але не так сталося, як гадалося. 9 липня було офіційно оголошено, що Уго Чавес повністю видужав, і в передвиборній боротьбі розпочався активний етап.

Чавес повною мірою скористався своїми попередніми напрацюваннями і під час цієї кампанії, перетворюючи кожну свою публічну появу на передвиборний мітинг. Підконтрольні уряду ЗМІ транслювали його промови практично безперервно, а опозиція мала можливість демонструвати свою рекламу лише три хвилини на день. Будь-який держслужбовець, викритий у симпатіях до опозиції, міг втратити свою посаду. Опозиція підозрює владу в маніпулюванні голосами виборців, однак тепер навряд чи хтось домагатиметься справедливості або спробує озвучити ці претензії до переможця. Харизма й популярність Чавеса - ось головний чинник його перемоги. Як написав один із місцевих блогерів, венесуельці проголосують за Чавеса, навіть коли їм відключать воду й світло, і все тільки тому, що він сам такий, як більшість із них.

Соціалізм, який будує Чавес, дехто називає доморощеним. У свою нову каденцію він має намір «поглибити» й розвинути власне вчення - «чавізм», воно здобуває прихильників і за межами Венесуели. Чавес прагне створити регіональний альянс із лідерами, котрі сповідують ліві погляди й поділяють антиімперіалістичні, зазвичай - антиамериканські ідеї. Ось чому лідери в Болівії й Аргентині перемогу Чавеса у Венесуелі сприйняли як власну.

Свою ідеологію він раніше пов’язував із ім’ям Симона Болівара, який у XIX ст. боровся з іспанським пануванням. У викладі Чавеса «боліваризм» - це упор на освіту, зміцнення взаємодії військових із цивільними органами влади, соціальна справедливість, відстоювання національного суверенітету і підтримка латиноамериканської єдності. Однак потім почав ідеологічно дрейфувати вліво. Відкинув соціал-демократію, при цьому заявив, що він і «не комуніст, але не проти комунізму». Він знає праці класиків марксизму. Так само добре розуміється на ідеях латиноамериканських соціалістичних діячів - від Че Гевари до Фіделя Кастро, до якого ставиться як до батька. Опосередковано він перебуває під впливом американського філософа й лінгвіста Ноама Хомського та християнського Нового Заповіту. А 2010 року зізнався публічно, що ще й троцькіст, адже поділяє ідею Льва Троцького про перманентну революцію.

У себе в країні він із початку 2007 року завершив ідеологічні хитання й після нових виборів оголосив про створення об’єднаної соціалістичної партії, яка під його керівництвом будуватиме «демократичний соціалізм XXI століття». На відміну від марксизму, він базуватиметься на «солідарності і братерстві, любові і справедливості», його основою стануть не класи, а «громади», що активно розвиватимуть дух кооперації та колективну власність. Приватна власність, яка ще залишилася в країні, має бути поставлена на службу всьому суспільству.

Однак на практиці основою розвитку країни є рекордні запаси нафти. Венесуела - п’ятий за обсягом експортер сировини у світі. Таким чином, головним завданням Чавеса був справедливий - на користь більшості громадян - розподіл доходів від використання природних багатств. При цьому за роки правління Чавеса видобуток сировини переважно знижувався з рівня, який перевищував 3 млн. барелей на день. Але зниження видобутку на 22% за попереднє десятиліття цілком виправдане, коли врахувати, що до теперішньої кризи, з 1998 року по 2008-й, ціна сирої нафти зросла більш ніж ушестеро. Нинішнього року Чавес поставив завдання збільшити видобуток до 3,5 млн. барелей на добу, але, за останнім даними, цього рівня не буде досягнуто.

За рахунок продажу сировини держава отримує понад половину своїх доходів, на нафту припадає понад 85% обсягу експорту. З січня 2002 року діє закон, відповідно до якого 51% державної нафтогазової компанії Petroleo de Venezuela S.A. має належати уряду, а відрахування за ліцензії на роботу у Венесуелі для іноземних нафтокомпаній підвищено з 16 до 30%. Із 2003 року уряд повністю взяв під контроль нафтовий сектор. Наразі велика частина доходів самої PDVSA, що вимірюються мільярдами доларів на рік, також ідуть на соціальні програми уряду.

По-революційному було проведено земельну реформу. Третину земель, яка до приходу Чавеса до влади належала великим землевласникам, розділили між 180 тис. малоземельних селян. При цьому ухвалили закон, згідно з яким захоплення приватних земель не вважалося злочином, якщо селяни, котрі вчинили його, були безземельними. У країні діє закон, спрямований на субсидування виробництва продовольства всередині країни й відмову від імпортної сільгосппродукції. Ця мета виправдовує всі «перегини», властиві соціалізмові, при цьому країна вже повністю забезпечує себе рисом та кукурудзою, домоглася зростання споживання м’яса та ряду інших продуктів.

Ще однією особливістю венесуельського соціалізму стала «революційна експропріація» власності приблизно тисячі компаній та банків. У 2007-2008 роках проведено націоналізацію практично всіх ключових галузей економіки - від телекомунікацій до виробництва цементу, з 2009 року триває націоналізація банків. Як очікують, новий термін Чавеса може ознаменуватися значно активнішим використанням цієї практики. У містах основою боротьби з соціальною та матеріальною нерівністю стала програма створення кооперативів. У них на цей час уже об’єдналося понад 1,5 млн. осіб, а кількість об’єднань перевищила 100 тисяч. Однак дослідження показали, що далеко не всі кооперативи працюють ефективно. Тим часом «кооперування» громадян дозволяє їм отримувати доступ до субсидій і дешевих кредитів від держави, обсяги яких зростають рік у рік.

За рахунок продажу нафти на зовнішніх ринках уряду Чавеса вдається субсидіювати ціни на продовольство, зберігати низькою оплату житла й розширювати систему охорони здоров’я на найменш забезпечені верстви населення. Так, країною колесять понад 6 тис. мобільних кухонь і аптек, субсидованих державою, через які відбувається розподіл безплатних продуктів харчування та найнеобхідніших ліків. Рівень бідності в часи правління Чавеса знизився з 50 до 31,6%, що є найкращим показником для всього регіону Латинської Америки, кажуть в ООН. Чавесу вдалося домогтися економічного зростання - торік воно становило 5% (що, втім, нижче, ніж у сусідів), при цьому бичем економіки країни залишається інфляція. Влада Каракаса штучно втримує занижений курс болівара до долара, контролює операції з обміну та вивезення валюти за кордон із 2003 року. При цьому уряд Чавеса сам надає матеріальну допомогу країнам-союзникам - Кубі, Нікарагуа, Болівії та деяким іншим. Одним із основних торгових партнерів є Китай, що купує 10% венесуельської нафти, яка йде на експорт, і продає Чавесу зброю, постачає його кредитами. Дружні відносини Венесуела підтримує з Білоруссю та Росією. Ці країни також є головними постачальниками зброї урядові Чавеса, а Росія має контракти на видобуток венесуельської нафти.

Режим, створений Чавесом, безперечно, без нього опиниться під загрозою, і це викликає певні побоювання як усередині країни, так і за кордоном. Тому вже тепер головне запитання, яке ставлять спостерігачі, - що буде з країною та справою, яку розпочав Чавес, після нього? Що буде далі?

Пошук наступника й відродження опозиції

Чавес раніше неодноразово говорив про готовність правити Венесуелою до 2021-го чи навіть до 2030 року, щоб «паростки його революції» укоренилися в суспільстві. Однак тепер ніхто не впевнений, що він зможе управляти країною всі шість років. Відповідно до конституції Венесуели, якщо президент помре в перші чотири роки свого поточного терміну, який для Чавеса розпочнеться з 10 січня 2013 року, то віце-президент отримає повноваження глави держави на термін 30 днів, після чого необхідно провести дострокові вибори. Якщо Чавес виявиться недієздатним в останні два роки свого терміну, тоді дострокових виборів не буде, і віце-президент Еліас Хауа Мілано стане президентом до закінчення каденції.

Очевидно, Чавес уже думає про наступника, хоча й відкинув спекуляції на цю тему, щойно було оголошено про його чудесне зцілення від раку. До того в Каракасі вважали можливою його заміну нинішнім головою національної асамблеї Діосдадо Кабелло. Він, як і Чавес, колишній військовий і брав участь разом із президентом у невдалому перевороті 1992 року, який став відправною точкою політичної кар’єри самого Чавеса. Ще один кандидат у наступники - нинішній міністр закордонних справ країни Ніколас Мадуро, колишній водій автобуса й друг Чавеса приблизно з 1980-х років. Обіймає головну дипломатичну посаду з 2006 року. На нього звернули увагу приблизно рік тому. Крім дипломатичної діяльності, Мадуро брав активну участь у розробці нових законів і вважається одним із радників Чавеса не тільки в міжнародній сфері, а й із питань відносин із профспілками. Він чи не єдиний, хто може виступати від імені уряду й самого Чавеса без попереднього погодження з президентом. Крім того, саме Н.Мадуро, як вважають, є ключовою сполучною ланкою між Каракасом і Гаваною, - цей аспект тільки збільшує його шанси.

Очевидно, боротьба за те, щоб стати наступником Уго Чавеса, розпочнеться в його оточенні вже найближчим часом і може посилитися, як тільки виникнуть підозри або явні ознаки того, що президент став почуватися гірше.

Останні вибори, правда, примушують говорити про можливість і іншого сценарію у разі дострокових виборів у найближчі чотири роки. Кандидат від опозиції 40-річний Енріке Капрілес Радонскі 7 жовтня зробив практично неможливе й справді примусив Чавеса боротися до кінця. Якщо на попередніх виборах відрив президента від конкурентів становив від 16 до 27%, то тепер Капрілес відстав від Чавеса лише на 9%. Явка виборців перевищила 80%. Для Чавеса це тривожний сигнал, - значна частина населення (6 млн. людей) втомилася від його експериментів і готова до пошуку альтернатив. Капрілес виступав із прагматичних позицій. Він також дотримувався лівих поглядів і казав, що країні потрібна «бразильська модель» розвитку. Там ресурси використаються ефективніше, і програми допомоги приносять відчутну користь більшій кількості людей. Тепер Капрілес закликає прихильників готуватися до боротьби на місцевих виборах у грудні. Таким чином, перемога Чавеса сприяла відродженню й консолідації місцевої опозиції саме на основі неприйняття нинішнього курсу. Тепер опозиція може спробувати змінити перебіг подій навіть за нинішнього президента, тим більше - створити проблеми для його наступників.