Війна в Ірані знову показала, перед яким складним вибором стоїть Європа в умовах нового глобального протистояння між США та Китаєм. Чи має вона підтримати тих, хто розпочав війну, що загрожує світовій економіці, чи зблизитися з країною, яка з часом може зруйнувати її промисловість?
Це непросте рішення. Але, попри президента США Дональда Трампа, який зрештою залишить свою посаду, Європі все ж вигідніше бути на боці США, а не Китаю — і не лише тому, що Пекін постачає Росії, а тепер і Тегерану, військові технології та підтримку, вважає Рана Форухар — оглядачка з питань світового бізнесу в Financial Times.
"Єдина надія для США та Європи пережити нинішній геоекономічний період — створити новий тип союзу: не такий, що базується на асиметричних безпекових відносинах, як це було при створенні НАТО після Другої світової війни, а справжнє партнерство рівних, засноване на глибшій економічній та промисловій інтеграції", — додає оглядачка.
На її думку, це непростий момент для таких аргументів, але їх важливо озвучувати, адже саме зараз і в США, і в Європі формується основа для того, що буде після Трампа.
Якщо демократи у США отримують високі результати на виборах у листопаді, це покаже, що людям важливіші прості речі — рівень життя і ціни, а не політика ідентичності чи старий глобалізм 90-х. Хоча демократи й республіканці починають розуміти, що головне — це економіка всередині країни, досі немає чіткої стратегії, як діяти у світі, і її потрібно нарешті створити.
Європа починає усвідомлювати складну реальність економічної політики Китаю. Багато хто здивувався, що Пекін не скористався шансом після тарифів Трампа і не спробував разом з Європою вирішити проблему дешевого китайського імпорту — це могло стати основою нової торгової моделі.
"Натомість Китай ще більше зробив ставку на експорт, розширюючи його на такі сфери, як чисті технології та робототехніка, де Європа і США мають важливі інтереси" — стверджує Форухар.
Китай хоче зберігати контроль над важливими ресурсами, такими як критичні мінерали та сировина для ліків, але не прагне брати на себе роль глобального лідера чи відповідальність за світовий порядок. Як зазначають експерти, він хоче мати права наддержави без відповідних обов’язків.
Питання, як реагувати на цю торгову політику, є дуже серйозним для Європи. Хоча співпраця між середніми країнами можлива, значно ефективнішою була б нова система, у центрі якої разом діяли б США та Європа.
Як писали колишні радники Джо Байдена Курт Кемпбелл і Раш Доші, об’єднання економік США, Європи та інших союзників створило б силу, що більш ніж удвічі перевищує економіку Китаю. Це також зробило б ключові ланцюги постачання значно стійкішими, а США залишаються єдиною країною, окрім Китаю, яка має перевагу в сфері штучного інтелекту і має розвиватися з урахуванням європейських цінностей.
Інакше світ може опинитися перед вибором між контролем американських олігархів або китайською економічною моделлю. Саме такого сценарію намагалася уникнути адміністрація Байдена, і, ймовірно, зараз дехто в Європі шкодує, що не підтримав цей підхід раніше.
Навіть адміністрація Трампа розуміє, що США не можуть діяти самі. Це видно з їхніх спроб створити глобальний альянс щодо критичних ресурсів і нової морської стратегії, яка потребує співпраці з Південною Кореєю, Японією та Європою.
"Ці ідеї мають сенс, навіть якщо виходять від нинішньої влади США. Водночас європейці ставляться до Америки з недовірою і шукають власні рішення, але ні Європа сама по собі, ні США окремо не можуть бути повноцінною альтернативою Китаю — тому вже зараз потрібно думати про нову спільну модель співпраці", — підсумувала Форухар.
Нагадаємо, головна дипломатка ЄС Кая Каллас заявила, що Європейський Союз почав враховувати непередбачуваність США через рік після повернення Дональда Трампа до Білого дому. Вона додала, що непередбачувані речі траплятимуться постійно, і ЄС "сприймає це як є, зберігає холоднокровність, залишається спокійними та зосередженими".
