Протистояння Китаю та США змінює глобальні політичні стандарти — FT

Старі ідеї схожі на старий одяг – треба трохи почекати, і вони знову ввійдуть в моду. Тридцять років тому промислова політика була приблизно такою ж «модною», як і капелюх з вузькими рівними краями. Зараз уряди усього світу, від Вашингтона до Пекіна, від Нью-Делі до Лондона, заново відкривають користь субсидій та оспівують економічну самостійність і «стратегічні» інвестиції. На тлі зростання загальної геополітичної напруженості та протистояння Китаю із США стандарти глобальної політики починають змінюватися, пише Financial Times.

Міжнародні обійми «вільних ринків» та глобалізації в 1990-х роках рухалися паралельно зі зменшенням геополітичної напруженості. Холодна війна закінчилася, і уряди змагалися за те, щоб залучити інвестиції, а не домінувати на території.

Зараз відродження геополітичного суперництва створює «нову моду» на втручання держави в економіку. У міру зниження довіри між США та Китаєм, країни почали сприймати будь-який важливий товар, такий як напівпровідники або рідкоземельні мінерали - як небезпечну вразливість. Внутрішнє виробництво та безпека поставок - це нові політичні лозунги.

У міру загострення економічної та промислової конкуренції США заборонили експорт ключових технологій до Китаю та підштовхнули перебудову ланцюгів поставок. Країна також рухається до прямого державного фінансування виробництва напівпровідників.

Зі свого боку, Китай прийняв економічну політику «подвійного обігу», яка акцентує увагу на внутрішньому попиті та досягненні «великих проривів у ключових технологіях». Уряд китайського президента Сі Цзіньпіна активно розширює державний контроль над технологічним сектором.

Можна спостерігати логіку гонки озброєнь, оскільки кожна сторона обґрунтовує власні кроки до протекціонізму як відповідь на дії конкурента. У Вашингтоні Акт про стратегічну конкуренцію між США та Китаєм, який зараз прокладає собі шлях через Конгрес, звинувачує Китай у проведенні «несправедливої економічної політики під проводом держави» та промисловому шпигунстві.

Оголошену в 2015 році китайську промислову стратегію «Зроблено в Китаї 2025» часто називають поворотним моментом. У Пекіні, навпаки, стверджують, що падіння Америки виступило проти глобалізації, намагаючись заблокувати зростання Китаю. Сі Цзіньпін заявив, що виступ проти глобалізації на Заході змусив Китай стати більш самостійним.

Новий акцент на промисловій стратегії не обмежується лише США та Китаєм. В Індії уряд президента Нарендри Моді просуває політику Атманірбхар Бхарат (незалежної Індії), яка заохочує внутрішнє виробництво ключових товарів.

Торік ЄС опублікував власний документ про промислову стратегію, що розглядається як частина шляху до стратегічної автономії та зменшення залежності від зовнішнього світу. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляйен закликала Європу розширювати контроль над ключовими технологіями.

Навіть поміркована влада у Великій Британії прагне «захистити» стратегічні галузі. Уряд розглядає питання щодо блокування продажів британського виробника чіпів Arm американській компанії Nvidia. Британський уряд придбав контрольний пакет акцій комунікаційної компанії OneWeb.

Пандемія COVID-19 також стимулює відродження моди на промислову політику. Вітчизняне виробництво вакцин все частіше розглядається як життєво важливий національний інтерес. Попри те, що «вакцинний націоналізм» різко критикується, багато урядів почали обмежувати експорт та збільшувати кількість внутрішніх постачальників. Уроки «національної стійкості», отримані в результаті пандемії, тепер можуть бути застосовані до багатьох сфер, від енергетики до виробництва їжі.

У США аргументи національної безпеки щодо промислової політики поєднуються із ширшим відступом від глобалізації та вільної торгівлі.

«Усі інвестиції в американський план робочих місць керуватимуться одним принципом: купуйте американське», - проголосив Байден, що вказує на протекціоністську риторику.

Раніше радник Байдена з питань національної безпеки Джейк Салліван закликав «вийти за рамки панівної неоліберальної економічної філософії останніх 40 років» і визнати, що «промислова політика є глибоко американською». США, стверджував він, будуть і надалі програвати Китаю за ключовими технологіями, такими як 5G та сонячні батареї, «якщо Вашингтон продовжить настільки сильно покладатися на дослідження та розробки приватного сектору».

Багато з цих аргументів можуть знайти розуміння серед виборців. Протекціонізм часто буває досить популярним. Але економісти, які підтримують вільний ринок, вражені.

Індійський журналіст Свамінанат Айяр критикує повернення невдалих ідей минулого, які можуть привести до «жахливого провалу».

Президент Інституту міжнародної економіки Петерсона у Вашингтоні Адам Позен розкритикував «самознищення економічного відступу Америки», аргументуючи це тим, що політика, спрямована на підтримку вибраних галузей або регіонів, зазвичай закінчується невдачею.

У міру зростання напруги між Китаєм, США та іншими впливовими державами, зрозуміло, що ці країни будуть перейматися безпекою ключових технологічних галузей. Але твердження про те, що промислова політика забезпечить більш високооплачувані робочі місця та зростання продуктивності економіки, викликають серйозний скептицизм. Іноді старі ідеї виходять з моди не просто так, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Росія може стати "меншим партнером" в глобальному протистоянні між США і Китаєм — Кулеба

В ковідному світі мильні бульбашки хай-теку неконтрольовано зростають, як і ціна біткоїна, але посилюється і відчуття тривоги, що рано чи пізно ці бульбашки вибухнуть під власним тиском, і нічим не забезпечена ліквідність знищить і ринок, і долар разом із ним. Причиною цього може стати не тільки повернення світової економіки до «нормального» функціонування. Справа у тому, що в хай-теку у США з’явився конкурент, і він досить специфічно ставиться до правил Волл-стріт. Цей конкурент — Китай. Уже немає жодного сумніву, що найближчими роками розгорнеться жорстке протистояння, і передусім — на рівні державних політик, за технологічне лідерство. Про «битву гігантів» на ще одному терені читайте в статті Сергія Корсунського «Холодна технологічна війна».