Підтримати
Настав час запитати, чи є, об'єктивно кажучи, Владімір Путін агентом американського імперіалізму. Бо жоден американець не завдав і половини такої шкоди тому, що Путін називає «русскім міром», як сам російський лідер. Про це у своїй колонці на The Guardian британський історик, журналіст і письменник Тімоті Гартон Еш.
Ця думка прийшла до мене нещодавно, коли я був у Львові і спілкувався з українцями, яких путінська війна перетворила на біженців у своїй країні.
«Я була російськомовною до 24 лютого», – сказала Аделін, студентка художнього факультету з нині окупованого Росією міста Нова Каховка, посилаючись на дату повномасштабного вторгнення Росії на початку цього року. За її словами, Росія не змогла заволодіти українською культурою, тому тепер вона взялася її вбити. Кілька інших українських студентів сказали мені, що вони знаходять «дух свободи» в українській літературі і покори владі в російській.
Тетяна, біженка з безжально бомбардованого та зруйнованого Маріуполя, страждала без тепла, світла та води в підвалі під постійним бомбардуванням, бачила, як її найкраща подруга була вбита російською ракетою, а потім пережила травматичну втечу. Тетяна не просто говорить набагато краще російською, ніж українською; її мати насправді з Росії, як і її свекруха. Російський президент вважав би її росіянкою. Тож я попросив у неї повідомлення Путіну. Вона відповіла, що хотіла б його вбити.
Куди б я не звернувся, у кожній розмові було повне неприйняття не тільки російського диктатора, не просто Російської Федерації як держави, а всього і майже всіх росіян. Опитування Київського міжнародного інституту соціології показує, що близько 80% українців у 2013 році позитивно ставилися до Росії; до травня 2022 року цей показник становив лише 2%. Викладач університету сказав мені, що його студенти тепер пишуть «Росія» з маленької початкової літери.
«Я їх не виправляю», – сказав він.
Це не дивує в Україні, яка зараз потерпає від російської війни, що спрямована в основному проти цивільного населення. Але те ж саме відбувається на більшій частині території колишньої Російської (а згодом Радянської) імперії – яку з початку 2000-х років Москва намагалася переосмислити як «русскій мір».
У Грузії сильне невдоволення неоімперською Росією більш ніж зрозуміле, оскільки з 2008 року Росія окупувала приблизно п’яту частину суверенної території країни (Абхазію та Південну Осетію). Але після вторгнення в Україну ця ворожнеча охопила майже всю країну. За іронією долі, це впливає на багато десятків тисяч росіян, які втекли до Грузії саме для того, щоб уникнути призову до участі у війні Путіна проти України. Грузини запитують: чому ви не протестуєте вдома? Або, як було сказано на одному з банерів, «Путін вбиває людей в Україні, а росіяни їдять хачапурі в Грузії».
Відразу також відчувають центральноазіатські держави, які все ще мають дуже тісні зв’язки з Москвою. На YouTube ви можете подивитись розкішну критику хуліганського посла Росії в Казахстані Олексія Бородавкіна, яку вільною російською мовою висловив казахстанський журналіст Арман Шураєв. «Русофобія – це все, чого ви досягли своїми дурними діями», – каже він. Якщо Росія вторгнеться в Казахстан, як в Україну, «весь казахський степ буде всіяний трупами ваших призовників... Ви ідіоти. Ви канібали, які їдять самі себе».
«Бородавкін, – підсумовує він, звертаючись безпосередньо до посла, – якщо ви хочете бачити в Казахстані нацистів і фашистів, подивіться в дзеркало, і ви побачите головного нациста і фашиста. Слава Україні! Вперед Казахстан!»
Коли 24 лютого Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, українська журналістка Ольга Ворожбит спробувала пояснити індійській громадськості, що відбувається. «Чи можете ви уявити Британію, яка стверджує, що Індія є частиною її імперії? – написала вона в Indian Express. – Це те, що зараз робить Росія». Можна продовжити аналогію. Уявіть собі, що реваншистська, мілітаристська британська диктатура інструменталізувала культурне поняття «англомовного світу», щоб виправдати своє повторне вторгнення в Індію. Це саме те, що зробив Путін.
Поняття «русскій мір» було відроджено та переформатовано наприкінці 1990-х як своєрідну російську ініціативу м’якої сили. У 2007 році указом президента був створений фонд «Русскій мір». Це було представлено як російський аналог Британської Ради чи німецького Гете-Інституту, але потім цю концепцію використав Путін, щоб виправдати свою війну за реколонізацію в Україні. Він прямо згадав цей термін у своїй промові, виправдовуючи анексію Криму в 2014 році.
Цілком передбачуваний результат: огида до його реколонізаційних війн поширилася на все ширше уявлення про російськомовний світ. Очевидно, що порівняння з англомовним світом також вказує на великі відмінності. Британська імперія була заморською, Російська – суміжною сухопутною імперією. Ідеологія «русского міра» завжди була тісно пов’язана з російським імперським проєктом, Російською православною церквою (нині очолюваною церковним розпалювачем війни патріархом Кирилом) і самодержавством. Але якби Британія знову захопила Індію, Британська Рада також не була б дуже популярною. Ті, хто виправдовує свої війни культурою, побачать, що їхню культуру сприйматимуть як ворога.
Таким чином, російська культура є побічною жертвою самопоглинаючого канібалізму Путіна. Було альтернативне майбутнє, в якому російськомовна культура, як і сучасна англомовна культура, могла бути багатокультурно збагачена авторами та митцями з усіх її колишніх колоній. Якою була б сучасна англомовна література без авторів з Індії, Африки та Океанії? І, зрештою, гарні сучасні українські письменники, такі як Андрій Курков, пишуть – чи краще сказати, писали? – російською.
Але треба не відводити очей від головної трагедії. Путін намагається повернути частини Російської імперії грубою силою та терором. Нещодавно він похвалився, що Азовське море стало внутрішнім російським морем, додавши, що навіть Петру Першому «довелося битися, щоб [до нього] отримати доступ». Близько 14 млн українців, що становить приголомшливу третину населення країни, залишилися без даху над головою. Європа не бачила нічого подібного з 1945 року.
Навіть у Львові, на крайньому заході України, я стикався з частими багатогодинними відключеннями електроенергії, тому що Росія знищила близько 50% енергетичної інфраструктури країни. Що найбільше потрібно Україні? Кожна людина, з якою я спілкувався, відповіла однаково: зброя, зброя, зброя. Дайте інструменти, мовляв, і ми закінчимо справу. І ми повинні.
Зрештою, Владімір Путін увійде в історію не просто як людина, яка не змогла відновити Російську імперію, а як руйнівник «русского міра».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google