Європі болить Іспанія

Із Піренейського півострова на Європу насуваються політичні грози. Поки що штормить лише в Португалії й Іспанії, проте відлуння грому вже чути в столицях інших країн Євросоюзу, де політсили, у чиїх руках влада, можуть невдовзі опинитися між молотом і ковадлом політичної та соціально-економічної криз, які набирають обертів. Ще кілька місяців тому частина європейців вважала, що політики, відповідальні за нинішню кризу, мусять самостійно знайти з неї вихід. Сьогодні, схоже, віра в можливість цього тихо помирає. Надія, що вихід знайде опозиція, ще жевріє, але це може тривати лише на час передвиборної кампанії, що й продемонструвала Португалія. А що ще цікавіше: з подій в Іспанії випливає висновок: європейці починають замислюватися над нестандартними рішеннями, які можуть врятувати їхні країни і їхній Союз від серйозніших потрясінь у майбутньому.

Недавні муніципальні вибори в Іспанії і парламентські у Португалії, які відбулися минулої неділі, очевидно, відкривають у Європі новий політичний сезон, під час якого перевірці буде піддано не тільки довіру до правлячих еліт і партій, а й демократизм європейських країн, а також міцність самого Євросоюзу, непорушність його засадничих принципів. У Португалії правляча Соціалістична партія програла вибори під час дострокових виборів у парламент опозиційній соціал-демократичній, за назвою якої приховуються правоцентристи, що тепер створюють коаліцію з правою Народною партією. Місцеві вибори в Іспанії 22 травня наразі не стали причиною для розпуску уряду соціалістів, але праві теж узяли гору. Проте якщо «правобічний» крен політичних уподобань - уже досить давня тенденція для Європи, то слід зазначити, що саме вибори в Іспанії принесли сюрпризи й несподіванки, значення яких тепер належить осмислити європейським політикам.

Боротьба за іспанську спадщину

Коли наприкінці ХIX ст. Іспанія втратила свої розлогі заморські володіння і впала з цього приводу в депресію, філософ, письменник, поет Мігель де Унамуно, ректор університету в Саламанці, сказав фразу, яка стала пізніше знаменитою: «Ме duele la Espana» - «Мені болить Іспанія». Сьогодні вона «болить» не тільки громадянам цієї країни, робота цього «органу» турбує людей, відповідальних за функціонування всього загальноєвропейського організму. Серед так званої групи свинських країн у єврозоні (Португалія, Ірландія, Греція, Іспанія) - від абревіатури PIGS («свині») - Іспанія має високий рівень ризику наразитися на фінансові проблеми, аналогічні тим, із якими сьогодні намагається впоратися Греція. Борги держави на кінець року можуть зрости до 68,7% ВВП. Торік Іспанія залишалася однією з небагатьох країн ЄС, в економіці якої зберігалася стагнація. Рівень безробіття сягнув рекордних 21% і є найвищим у ЄС. Серед іспанської молоді проблема безробіття ще гостріша - 45%. Останніми роками погіршилася ситуація з корупцією. Торішні ініціативи соціалістичного уряду під керівництвом Хосе Луїса Родрігеса Сапатеро розпочати структурну перебудову економіки, домогтися скорочення витрат бюджету й одночасно зберегти основні соціальні програми, загалом провалилися. За останніми даними з Брюсселя, Єврокомісія попередила Мадрид, що, за її оцінками, вжитих заходів замало, щоб забезпечити нинішнього року зростання ВВП на 1,3% та бюджетний дефіцит на рівні 6%, і закликала іспанську владу до подальшого урізання соціальних програм, підвищення податків. Таким чином, до травневих муніципальних виборів правляча Іспанська соціалістична робоча партія (ІСРП) прийшла з низьким рейтингом, розколота зсередини і, очевидно, з очікуванням поразки.

Проте такого нищівного розгрому іспанські соціалісти ще не знали. Вони поступилися своїм основним опонентам з консервативної Народної партії майже 10% голосів виборців, втративши муніципалітети в Андалузії, Кастилії-ла-Манчі, Арагоні, де вони мали сильні позиції протягом останніх десятиліть. Соціалісти втратили такі великі міста як Севілья, Сарагоса, Лас-Пальмас, Ла-Корунья і вперше за 32 роки не зможуть призначити свого мера в Барселоні. За всі роки, що минули з часів повернення Іспанії на шлях демократії після падіння диктатури Франсіско Франко, у консерваторів не було такої переваги в регіонах.

До того ж не можна не згадати про те, що значний відсоток людей утрималися від участі у виборах: 12 мільйонів виборців не прийшли на виборчі дільниці, а це третина тих, хто має право голосу. Також несподівано високим виявився рівень «протестних» бюлетенів, - 584 тисячі проголосували проти всіх, ще
390 тис. опустили їх в урни незаповненими. У ряді випадків виборці використовували бюлетені для того, щоб укинути в урну для голосування гнівні послання владі, або наприклад, діяли з гумором і «доповнили» список кандидатів тренером «Реалу» Жозе Моуріньо чи навіть цілим складом збірної Іспанії з футболу.

Вибори також намітили тенденцію поглиблення регіоналізації в Іспанії. У Країні басків значний успіх супроводжував націоналістичну коаліцію «Більду», що стала другою політичною силою в регіоні і завоювала більшість у 96 муніципалітетах. До речі, багато хто вважає «Більду» політичним крилом сепаратистського угруповання ЕТА, яка перейшла до легальних форм боротьби за незалежність. Незадовго до виборів іспанський уряд навіть намагався запобігти участі цієї політсили у виборах, спираючись на те, що в її передвиборних списках були десятки осіб, пов’язаних із терористами. Верховний суд прийняв таке рішення, проте суд Конституційний із перевагою в один голос пізніше зняв цю заборону. Тепер не виключено, що представники «Більду» у коаліції з іншими силами очолять мерію міста Сан-Себастьян. Крім того, вона буде представлена в парламенті автономної області Наварра.

Ще один невтішний для влади дзвінок пролунав із Каталонії, де живе 16% населення країни. На виборах мера Барселони перемогу здобула націоналістична «Конвергенція і Союз», яка ще торік у грудні на виборах до місцевого парламенту отримала 38% голосів виборців і тепер ініціює дебати про те, чи може Каталонія стати новою державою Європи. Втім, поки що місцеві жителі більше стурбовані загально­державними проблемами Іспанії, і прибічників якнай­швидшого відділення тут набереться 18%, проте поглиблення кризи та бездіяльність влади в Мадриді тільки посилюють такі настрої.

Такі результати місцевих виборів виявилися достатньою підставою для опозиційної Народної партії, щоб вимагати від уряду проведення дострокових загальних виборів. За планом, вони мали відбутися в березні 2012 року, але лідер народників Мар’яно Рахой вважає, що соціалісти, залишаючись при владі, тільки подовжать агонію країни. Однак саморозпуститися в уряді не захотіли, навпаки, з усіх можливих тактик вони вибрали, певно, найгіршу - заявили, що результати виборів не примусять їх звернути з обраного шляху реформ, у реалізацію яких уже мало хто вірить. На партійному форумі на початку червня іспанські соціалісти висунули нового лідера, який замість Сапатеро поведе партію на вибори 2012 року. Ним став шеф МВС країни і віце-прем’єр Альфредо Перес Рубакальба, який менш ніж за рік обіцяв повернути ІСРП популярність виборців. Втім, на його адресу відразу прозвучала критика: мовляв, напевно, вирішення внутріпартійних проблем для нього буде актуальнішим, ніж соціальних та економічних.

Революція «обурених»

На перший погляд, у перипетіях іспанського політичного життя немає нічого надзвичайного. Ситуація, коли одна велика партія приходить на зміну іншій, характерна для багатьох демократичних країн Європи. Проте минулі вибори в Іспанії покликали до життя нову форму європейської народної демократії, котра, можливо, якщо цей досвід виявиться прийнятним для інших, переступить через кордони і стане загальноєвропейським рухом. У середині травня на площі Пуерта дель Соль у Мадриді близько десятка молодих людей вирішили провести власну акцію протесту під гаслом Democracia real YA! («Справжня демократія ЗАРАЗ!»). Трохи раніше це гасло поширилося в Інтернеті і знайшло відгук у серцях десятків переважно молодих людей. Їхній вихід на мадридську площу 15 травня чимось скидався на стихійну народну хвилю, яка скинула режими в Північній Африці і на Близькому Сході, однак іспанські «обурені» не висували таких радикальних гасел і вимагали демократизації виборчого законодавства, яке в Іспанії дає перевагу двом партіям, більш жорсткої боротьби з безробіттям і корупцією, прозорішого держуправління. Влада кинула проти молодих людей поліцію, коли ті спробували влаштувати заворушення, але затримати вдалося лише кількох із них, проте наступного дня через неконтрольований владою Інтернет і Twitter активісти нового руху знову організували збір поблизу «Брами сонця», назвавши себе рухом 15 М. Цього разу це був уже мирний протест, що швидко перетворився на подобу наметового містечка, в якому кипіла робота з вивчення громадської думки містян про те, що їх справді турбує, які проблеми, на їхню думку, повинні насамперед турбувати політиків. Свої «рекомендації» владі активісти вивішували на великих плакатах, які кріпилися на фасадах будівель, станціях метро. Форма цих стихійних зборів і жвавого обговорення прямо на вулиці набула такої популярності, що посиденьки на Пуерта дель Соль стали цілодобовими. За молоддю сюди потягнулися більш зрілі іспанці, які повірили, що їхній голос із мегафона над площею має більше значення, ніж хрестик у виборчому бюлетені. Тут кожен міг висловитися про наболіле. Іспанський Конституційний суд намагався заборонити «посиденьки» напередодні виборів, коли агітація заборонена, але в суботу 21 травня мешканці табору просто заклеїли собі роти, видавши, за їхніми словами, німий крик протесту. Вибори минули, проте досі на вулицях іспанських міст можна бачити невеличкі зібрання, які тепер організовують навіть мешканці окремих будинків.

Активісти руху вважають, що вони можуть дати нове життя іспанській демократії, яка досі ще слабка. «Це свіжий вітер у нашій надзвичайно задушливій політичній атмосфері», - каже Фернандо Валеспін із мадридського Autonoma University. Ці люди нагадали громадянам, наскільки далекі турботи політиків від реальних проблем народу, як невміло влада вибудовує канали комунікації зі своїми виборцями, вважає експерт. Молодь зробила це за лічені дні. Сьогодні цей досвід уже хочуть узяти на озброєння як соціалісти, так і «народники» для власної передвиборної стратегії.

Підтримка «Руху 15 М» надходить з інших країн, а його активні учасники вже думають про те, щоб до загальних виборів у березні 2012 року стати цілком оформленою політичною силою, хоча організаційної структури, лідерів та механізмів реалізації народних сподівань у них поки що немає. Їхній табір на «майдані», на настійну вимогу влади, мабуть, буде ліквідовано. Проте молоді іспанці звернули увагу на фактично загальноєвропейську проблему - постійний дефіцит демократії в Євросоюзі, який загострився після прийняття Лісабонського договору, а також економічної кризи, що призводить до обмежень прав європейців і негараздів майже в усіх сферах трудової та соціальної діяльності.