В Україні питання зняття депутатської недоторканності виникало неодноразово. Заклик відмовитися від неї час від часу стає популістським гаслом, яке безсоромно використовують політичні сили та окремі політики, добре знаючи, що нічого з того не вийде, недоторканність не скасують, і жоден депутат не постраждає, навіть той, який найгучніше кричить про зняття імунітету.
В Україні існує міф, що питання депутатської недоторканності надто складне, заплутане і "непідйомне". І декому дуже вигідно цей міф підтримувати.
А в чому, власне, проблема?
Візьмімо для прикладу "справу Новинського" - вона найсвіжіша і дуже показова. Бо ще раз чітко продемонструвала, що попри публічні заяви насправді депутати не готові відмовитися від недоторканності. При цьому відповідний комітет узяв на себе функцію суду і затребував у Генпрокуратури докази скоєння Новинським злочину. Хоча прокуратура просила зняти недоторканність всього лише для проведення відповідних слідчих дій щодо депутата, а не його арешту. Далі мав би бути суд, де у пана Новинського була б можливість доводити свою правоту.
Проте комітет свідомо зволікає. Якщо депутати, які входять до комітету, проти зняття недоторканності з Новинського, вони мали б відмовити прокуратурі. І це була б позиція. Якщо вони "за", і заяви в телеефірі не розходяться з їхніми справами, вони мали б дати дозвіл. Цього не сталося. Якщо вони бояться брати на себе відповідальність, вони могли б обговорити це в сесійній залі ВР і загальним голосуванням вирішити питання. Натомість комітет не ухвалив жодного рішення, чим затягнув час мінімум на два тижні, бо згідно з Регламентом до рішення комітету будь-які дії неможливі.
Ми часто посилаємося на Європу, хочемо жити за європейськими нормами, проте не готові нести європейську відповідальність. Якби щось подібне відбувалося, наприклад, у Бундестазі, а такі приклади знає новітня історія, його голова, дізнавшись про навмисне зволікання комітету, поставив би питання на голосування. І все було б вирішено дуже оперативно. І з комітетом також.
У конституційному праві депутатський імунітет - привілей депутата, однак не особистий привілей, а гарантія його безперешкодної діяльності. Депутатський імунітет як норма є в усіх країнах Європи. Інша річ, що питання позбавлення імунітету за злочин, адміністративне правопорушення або з етичних міркувань тощо регламентується низкою законів, положень і норм, що забезпечують швидку процедуру. Логічну, прозору, а головне - результативну.
Наприклад, німецький досвід, якщо ми вже про нього згадали, взагалі вирізняється напрочуд здоровим глуздом і чіткими правилами.
Загальне регулювання питання імунітету здійснюється конституцією Німеччини і регламентом Бундестагу, власне, як і в нас. А от відмінність та особливість німецької системи позбавлення недоторканності полягає в тому, що депутати кожного нового скликання Бундестагу ухвалюють своє загальне рішення щодо порядку розгляду незаконних дій депутатів.
Для арешту парламентарія потрібна згода Бундестагу. Але у випадку, коли обранця народу Німеччини затримали під час вчинення злочину або протягом наступного дня, він може бути заарештований без такої згоди. Можливість затримання протягом наступного дня - це також особливість системи імунітетів саме Німеччини. Щороку депутатську недоторканність втрачають у середньому 5–6 депутатів Бундестагу.
Якщо справа не має глобального забарвлення - приміром, це порушення правил дорожнього руху, - комітет з питань виборів, імунітетів та процедур Бундестагу за спрощеною процедурою ухвалює рішення про надання дозволу на обмеження свободи парламентарія або на порушення справи щодо нього.
Цей комітет узагалі ключовий для процедури, бо він перший розглядає справу, ухвалює рішення про принципи зняття імунітету в конкретному випадку і доводить до президента Бундестагу своє попереднє рішення, сформульоване після вивчення ситуації. Це рішення і вважатиметься рішенням Бундестагу, якщо впродовж семи діб президент не ухвалить іншого.
Окремі приклади показують, що в якомусь конкретному випадку у процедурі можуть мати місце суто бюрократичні нюанси, але те, що порушника позбавлять імунітету і притягнуть до кримінальної або адміністративної відповідальності, взагалі ніяких сумнівів не викликає - ні в самих німецьких парламентаріїв, ні в їхніх виборців.
"Найсвіжіший" випадок - позбавлення недоторканності депутата Бундестагу Фолькера Бека, члена фракції "Союз 90/зелені". За поданням Берлінської прокуратури проти нього було розпочато розслідування через інцидент з наркотиками. У березні депутата було затримано з 0,6 г амфетаміну.
Рішення про зняття недоторканності через бюрократичні формальності Бундестаг ухвалив не з першого разу, але повторне звернення прокуратури задовільнив.
На відміну від Німеччини і, скажімо, Польщі, в Австрії, Болгарії та Угорщині, навіть якщо депутата затримано на місці злочину, все одно для притягнення його до кримінальної відповідальності потрібна згода парламенту, але парламент дає її в лічені дні - відповідно до чіткої логічної процедури.
Час від часу імунітет втрачають і депутати Європарламенту. В останні роки "героями" гучних випадків ставали польські парламентарії. 2013 року Європарламент за поданням прокурора позбавив імунітету депутата від партії "Солідарна Польща" Яцека Курського за порушення правил дорожнього руху. Здавалося б - де маленьке польське місто Ельблонг, на дорозі якого горе-депутат перетнув суцільну подвійну лінію, а де Європарламент. Проте справа набула розголосу і викликала обурення в суспільстві. А тепер уявіть, що хтось з наших нардепів порушив ПДР десь у Козятині. Чим би все закінчилося? Боюся, нічим.
Інший приклад - європарламентарії задовільнили прохання генпрокуратури Польщі і позбавили недоторканності польську депутатку Малгорзат Хандзлік. Підстава: вона подала заявку на отримання компенсації від Європарламенту за мовні курси, яких, як стверджує прокуратура, не відвідувала. Пані Малгорзат не розкрадала державної скарбниці, не захоплювала обласних адміністрацій, не давила людей на дорогах. Вона просто вчинила нечесно. Формально ціна питання - копійки. Але річ не в розмірі збитку, а в принципі. І правила однакові для всіх.
Мені особисто дуже імпонує чесна простота підходу до питання імунітету в Бельгії. Бельгійські парламентарії, звісно, наділені імунітетом, проте користуються ним лише під час парламентських сесій. Згідно з конституцією Бельгії, жодного члена тієї чи іншої палати не можуть переслідувати або заарештувати за кримінальне діяння інакше, ніж з дозволу палати, до складу якої він входить, - але тільки впродовж сесії. Тобто в сесійний час - за швидкою процедурою і з дозволу "рідної" палати, а в позасесійний - він, звісно, поважний парламентарій, але перед законом, як і всі, - просто громадянин.
В Ірландії, Норвегії і США депутата не можна заарештувати по дорозі до парламенту або в його приміщенні; в Австралії, Новій Зеландії, США й Угорщині під час засідання члени парламенту не можуть бути викликані до суду.
У сусідній Латвії, крім чітких правил позбавлення депутатської недоторканності за злочини та правопорушення, є ще норма, яка дозволяє позбавити депутатського статусу взагалі - за нехтування своїми обов'язками. Якщо парламентарій протягом поточної сесії пропустив без вагомої причини понад половину засідань - він більше не парламентарій. За пропущені засідання латвійські депутати сплачують штраф - 20% місячної зарплати за кожне пропущене засідання. Крім того, протягом кожного засідання вони повинні зареєструватися тричі -тільки за цієї умови вони вважаються присутніми. Якщо зареєструвався тільки двічі - штраф.
Це ілюстрація того, як прості регламентні правила забезпечують стабільність та ефективність діяльності парламенту. І все тому, що вони не суперечливі, прописані в законі, а головне - мають конвенційний характер, тобто рівно розуміються і поділяються всіма без винятків.
А в нас із конвенційністю дуже погано на рівні свідомості. У нас - "закон для всіх, але не для мене". Або - "для мене також, але не у всіх випадках". Можна щоразу казати "порішаємо", можна розбалансувати правові механізми так, щоб вони не працювали злагоджено, як добре змащені коліщатка, а скрипіли б і натикалися одне на одне.
Отже річ не в Новинському.
Річ у працюючій нормі права.
У залі ВР немає жодної політичної сили, чиї кандидати під час виборчих перегонів не виступали б за зняття депутатської недоторканності. А щойно стають депутатами, про обіцянки "забувають", і майже нереально назбирати
300 голосів для внесення до Конституції відповідних змін. Проте вихід є. Адже питання недоторканності депутата в практичній площині регламентується законами "Про статус народного депутата України" і "Про Регламент Верховної Ради України" більше, ніж Конституцією. Внесення певних змін саме до цих законів принципово спростить притягнення депутатів до відповідальності. І для цього потрібно лише 226 голосів, що цілком реально навіть сьогодні - в умовах, коли неолігархічна меншість у парламенті, за підтримки активного громадянського суспільства, може внести такі зміни до законодавства.