ЗАКОН ПРО ВРЮ ПОТРЕБУЄ ЗМІН

Серед численних законодавчих актів, що проходять через горнило Верховної Ради, є чимало таких, які жодною мірою і ні в кого не викликають заперечень. Їх приймають досить швидко і без надміру бурхливих дебатів. Водночас нерідко трапляються й так звані одіозні — ті, за якими стоять певні політичні угруповання, або ж такі, які, за умови прийняття, мають «комусь у чомусь» надати істотну перевагу над усіма іншими. Такі закони місяцями кочують з одного порядку денного до іншого, їх усувають, переносять, знімають з розгляду тощо. Та є ще й третя категорія законів: ті, які потрібні всім, але невигідні певним політичним колам або й просто певним групам народних обранців. І найбільш прикро те, що їм зумисне уготована доля «довгожителів парламентського портфеля». Через певні, інколи просто незрозумілі пересічному українцеві обставини вони змушені місяцями чекати своєї черги «під сукном». Прикро, що у таку ситуацію потрапляють навіть законопроекти, покликані узаконити законність (вибачте за вимушений каламбур).

Саме така доля, відчувається, очікує закон України про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції». Проект цієї законодавчої ініціативи, покликаний сприяти покращанню функціонування органу, відповідального за формування високопрофесійного суддівського корпусу, внесли народні депутати України Ю.Кармазін, С.Ківалов, М.Оніщук та В.Сіренко. Оскільки всі вони юристи за фахом і члени комітету ВР з питань правової політики, до того ж представники різних течій політичного спектра парламенту, аналітики прогнозували проектові швидке набуття сили закону. Але з’ясувалося, що все не так просто. Тільки-то стало відомо про реєстрацію цього законопроекту в парламенті, як одна з поважних вітчизняних газет, що декларує орієнтованість на політичну еліту України, відгукнулася на це досить-таки критичним аналітичним доробком (про цей проект закону «ДТ» докладно інформувало своїх читачів у № 39 (464) та №47 (472). — Ред.).

У даному випадку вдаватися до полеміки з автором і намагатися доводити правомірність чи неправомірність наведених висловлювань і оцінок — марна річ. На мою думку, доцільніше довести необхідність прийняття цього закону і продемонструвати його відповідність усім існуючим нормам.

Насамперед пояснюю, навіщо вносити зміни до законодавчого акту «Про Вищу раду юстиції», якому ще немає й шести років (прийнятий 15 січня 1998 року). До цього спонукало кілька факторів. З одного боку, досвід застосування чинного закону висвітлив недосконалість правового врегулювання окремих питань діяльності Вищої ради юстиції, а з другого — постала необхідність привести положення цього закону у відповідність до Закону України «Про судоустрій України», прийнятого 7 лютого 2003 року, а також до інших прийнятих останнім часом законодавчих актів.

Крім того, слід нагадати, що у травні минулого року Конституційний суд України, розглянувши чинний Закон «Про Вищу раду юстиції», визнав неконституційними кілька його положень. Зокрема ті, відповідно до яких з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади до Вищої ради юстиції можуть звернутися народні депутати України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, або положення, відповідно до яких підставою для відкриття дисциплінарного провадження є подання народного депутата України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також неконституційним визнано право Вищої ради юстиції прийняте нею рішення про невідповідність судді займаній посаді направляти до органу, який обрав суддю, без подання про звільнення судді з посади. Внесений у вересні нинішнього року до Верховної Ради законопроект повною мірою враховує зауваження Конституційного суду та норми Конституції України.

Автори законопроекту також зважили на реалії сьогодення, які віддзеркалюють і стан становлення судової влади як однієї з трьох складових державної влади, і етапи судової реформи, що помітно змінюють напрями діяльності судів щодо захисту прав і свобод людини та зміцнення законності в державі, а ще — потреби оперативності та якості правосуддя, добору високопрофесійних суддівських кадрів та умови діяльності суддів.

Крім того, запропоновано доповнити існуючий закон новою статтею — про участь комітету Верховної Ради України, до відання якого належить розгляд питань про призначення суддів і звільнення їх із посад (у нинішньому скликанні Верховної Ради таким є комітет з питань правової політики), та народних депутатів України в реалізації повноважень Вищої ради юстиції. Нормами цієї статті передбачено першочерговий розгляд Вищою радою юстиції звернень комітету та запитів народних депутатів щодо питань, які належать до компетенції Вищої ради юстиції. Свідченням демократичності нововведення є положення, згідно з яким народним депутатам України, які направили до Вищої ради юстиції відповідний запит, надається право бути присутніми при розгляді порушених ними питань.

У згаданому вище рішенні Конституційного суду зазначено, що ВРЮ зобов’язана перевіряти звернення народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини так само, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомості про наявність передбачених статтею 126 Конституції України підстав для звільнення судді з посади, факти дисциплінарного проступку судді Верховного суду України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатами перевірки приймати відповідне рішення. Тому пропонований законопроект передбачає врегулювати порядок проведення саме такої перевірки і попереднього розгляду звернень громадян та інших суб’єктів до Вищої ради юстиції. Відповідно до чинного закону, такі перевірки можуть здійснювати лише члени ВРЮ. Але, з огляду на значну кількість звернень і той факт, що члени ВРЮ виконують обов’язки на непостійній основі, стає зрозуміло, що це унеможливлює оперативну й ретельну перевірку кожного звернення про порушення суддею присяги. Саме тому в законопроекті пропонується принципово новий шлях вирішення цієї проблеми — створення при Вищій раді юстиції юридичної інспекції та визначення повноважень юридичного інспектора.

На новостворювану юридичну інспекцію покладатиметься завдання перевірки відомостей про порушення суддями присяги. З огляду на потенційні й уже існуючі на практиці обсяги роботи, передбачається, що до її складу входитимуть 15 юридичних інспекторів. Щоб дотриматися принципу демократичності й не перетворити Юридичну інспекцію на підвладний одній особі «караючий орган», передбачається призначати по п’ять її членів Верховною Радою, Президентом та головою Верховного суду України. При цьому застережено, що переважна більшість їх має призначатися з числа суддів судів загальної юрисдикції. Такі умови, на думку авторів законопроекту та аналітиків, сприятимуть комплектуванню юридичної інспекції сумлінними та високопрофесійними фахівцями.

У законопроекті чітко окреслюються повноваження юридичного інспектора. Він уповноважений перевіряти відомості про порушення суддею присяги чи дані про дисциплінарний проступок, неналежне виконання обов’язків на адміністративній посаді. Водночас він не може втручатись у здійснення правосуддя, впливати на суд або суддів у будь-якій формі, вчиняти дії з метою зашкодити авторитетові суддів чи вплинути на їхню неупередженість.

Ряд запропонованих законопроектом змін покликані уточнити й детальніше врегулювати порядок призначення членів Вищої ради юстиції, їх вступу на посаду та припинення повноважень. Скажімо, внесення змін до статті 16 обумовлене необхідністю усунення протиріч між умовами набуття повноважності Радою та можливістю скликання її першого засідання. Міркуємо разом: спершу йдеться про те, що Вища рада юстиції є повноважною за умови призначення на посаду не менше трьох четвертих (15 членів) від її конституційного складу та складання ними присяги. Отже, за цих умов Рада, як колегіальний орган, може засідати й виконувати покладені на неї завдання. Водночас у другій частині цієї ж статті зроблено наголос на тому, що перше засідання Вищої ради юстиції може бути скликане лише за умови складання присяги всіма її членами, тобто повним конституційним складом — 20 членами Ради. Чому не усунути цю неузгодженість? Варто лише положення про умови скликання першого засідання Ради привести у відповідність до умов набуття Радою повноважності, а саме: слово «всіма» замінити словами «не менш як п’ятнадцятьма». І все стає на свої місця!

З цією ж метою пропонується внести зміни до першої статті закону: уточнити, згідно з Конституцією, час, починаючи з якого, обчислюються повноваження членів Вищої ради юстиції, — «з моменту призначення».

Найбільш резонансними положеннями нового законопроекту, на думку окремих критиків, є ті, які врегульовують правовий статус посадових осіб Вищої ради юстиції та регламентують загальні правила роботи органу. Оскільки Вища рада юстиції — колегіальний орган, а Конституція передбачає, що її члени є представниками різних складових юридичної громадськості (суддів, прокурорів, науковців, адвокатів тощо), об’єктивно й на цілком законній підставі більшість її членів поєднують виконання повноважень у Раді з іншою діяльністю. Ця обставина інколи унеможливлює забезпечення правомочності засідань ВРЮ — присутності на них не менш як двох третин від конституційного складу. Враховуючи цю обставину, збільшення обсягів роботи та необхідність своєчасного проведення засідань Вищої ради юстиції, пропонується вважати засідання ВРЮ правомочним, якщо на ньому присутня більшість від її конституційного складу.

Деталізація повноважень члена Вищої ради юстиції, врегулювання порядку розгляду ВРЮ кандидатур на призначення суддів, усунення ряду протиріч та невідповідностей чинному законодавству, інші пропозиції авторів законодавчої ініціативи дадуть можливість усунути недосконалість нормативно-правового врегулювання питань організації та діяльності Вищої ради юстиції. А відтак це дозволить підвищити ефективність діяльності ВРЮ з формування професійного суддівського корпусу, своєчасно реагувати на факти порушення суддями присяги, а отже забезпечити здійснення правосуддя, утвердження і захист прав та свобод людини. Саме тому законопроект заслуговує на увагу, він вартий того, щоб стати повноправним і дієвим законом. Тим паче що його прийняття не потребує у подальшому жодних додаткових витрат коштів із Державного бюджету.

До речі

Як стало відомо «ДТ», тридцять народних депутатів України — представники різних фракцій та комітетів парламенту, у тому числі члени Комітету з питань правової політики— внесли проект Постанови Верховної Ради України (реєстр. № 4173/П від 12 грудня 2003 р.), яким запропонували відхилити проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На їхнє переконання, цей проект суперечить Конституції України (статтям 6, 19, 85, 106, 131) та правовим позиціям Конституційного суду України, висловленим у його Рішеннях № 14—рп від 16 жовтня 2001 р.,
№ 2рп/99 від 2 березня 1999 р.

На думку авторів проекту постанови, зазначений законопроект побудований на хибних концептуальних засадах і його прийняття призведе до утворення неконституційної структури (юридичної інспекції), що матиме наслідком її неправомірне втручання у діяльність Вищої ради юстиції та у здійснення правосуддя. У пояснювальній записці до проекту постанови зазначається, що проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції»:

— наділяє Вищу раду юстиції неконституційними повноваженнями, зокрема правом приймати рішення (вносити відповідні подання) щодо звільнення суддів з адміністративних посад;

— істотно звужує правові та демократичні засади такого колегіального органу, як Вища рада юстиції, що може призвести до порушення принципів її функціонування, зокрема принципів колегіальності та незалежності;

— встановлює можливість здійснення певними посадовими особами державної влади владних повноважень (зокрема повноважень із керівництва державним органом) на громадських засадах, що суперечить фундаментальним засадам здійснення державної служби та функціонування державних органів в Україні;

— безпідставно обмежує конституційні повноваження Верховної Ради України в частині формування такого конституційного органу, як Вища рада юстиції;

— передбачає можливість перебування однієї і тієї ж особи на посаді голови Вищої ради юстиції безстроково, що порушує демократичний принцип ротації керівництва конституційного органу;

— необґрунтовано зменшує обсяг повноважень Вищої ради юстиції як колегіального органу, а натомість наділяє додатковими повноваженнями окремих посадових осіб, зокрема керівника цього органу, що порушує принцип колегіальності його діяльності.

З огляду на це, автори проекту постанови вважають, що прийняття даного законопроекту може призвести до протиправного втручання у здійснення правосуддя, а отже до посилення залежності судової влади.