Відповідальніше ставитися до власних висловлювань пропонує голова Верховного суду колезі з Конституційного суду

У попередньому числі тижневика «Дзеркало тижня» (від за 22 березня ц.р.) опубліковано статтю голови Конституційного суду України А.Стрижака «Про роль і місце КС». Надаємо читачам можливість ознайомитися з позицією голови Верховного суду України Василя Онопенка щодо порушеного в статті питання.

На думку В.Онопенка, у згаданій публікації автор припустився некоректних висловлювань на адресу Верховного суду Ук­раїни та його суддів. Зокрема він пише: «Дискутуючи щодо майбутнього конституційної юрисдикції в Україні, а також щодо пропонованих певними науковцями напрямів її реформування та не погоджуючись із позицією вчених, які пропонують ліквідувати єдиний орган конституційної юрисдикції та передати його повноваження відповідній палаті Верховного суду України, пан Стрижак зазначає: «У даному випадку — замінимо незручний єдиний орган конституційної юрисдикції на кишенькову палату, підпорядковану голові Верхов­ного суду та його заступникам, надамо про всяк випадок повноваження пленуму Верховного суду скасовувати її рішення, і... немає органу — немає проблеми». Розуміючи прагнення всіляко обґрунтувати необхідність подальшого існування Конституційного суду України як єдиного в Україні органу конституційної юрисдикції, вважаю наведену аргументацію неприпустимою як у правовому, так і в етичному аспектах.

По-перше, говорячи про «заміну незручного єдиного органу конституційної юрисдикції на кишенькову палату Верховного суду», пан Стрижак тим самим протиставляє два вищі органи державної влади. Зі змісту цього протиставлення випливає, що на відміну від Конституційного суду України Верховний суд України є для когось (правда, невідомо — для кого) зручним і залежним, а його палати (треба так розуміти, що й його судді) — кишеньковими. Таке протиставлення не має об’єктивних підстав і є юридично некоректним».

Крім того, Василь Онопенко зазначив: «слід мати на увазі, що саме Верховний суд України справив істотний вплив на форму­вання, становлення та діяльність єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. У період функціонування Консти­туцій­ного суду України до його складу було призначено 10 суддів Верховного суду України, включаючи голову судової палати та секре­таря Пленуму, які обиралися головами та заступниками голови Конституційного суду України. З нинішнього складу Конститу­ційного суду України п’ятеро суд­дів у свій час були суд­дями Верховного суду України».

На думку Василя Онопенка, панові Стрижаку як колишньому голові Апеляційного суду Закарпатської області та судді Верховного суду України має бути добре відомо, що між суддями судів загальної юрисдикції, у тому числі й Верховного суду України, відсутні відносини підлеглості та підпорядкування. Судді не є підлеглими голови, заступника голови суду, голови палати чи колегії суду. Це рівною мірою стосується і Конституцій­ного суду України.

Основоположним принципом здійснення правосуддя є незалежність суддів та підкорення їх лише закону (стаття 129 Конституції України). Гарантії незалежності поширюються і на суддів Конституційного суду України (стаття 149 Основного Закону України).

Крім того, голова Верховного суду України наголосив: «Саме завдяки принциповій позиції і діям суддів Верховного суду України у період минулорічної політичної кризи вдалося нейтралізувати відверте втручання в діяльність судів, унеможливити намагання «приватизувати» судову владу та запобігти руйнації судової системи. Це, зокрема, виявилося в постановах Пленуму та Президії Верховного суду України, в участі суддів Верховно­го суду України в діяльності Ради суддів України та VIII позачергового з’їзду суддів України, які ухвалили низку принципово важливих для забезпечення самостійності судів та незалежності суддів рішень.

При цьому судді судів загальної юрисдикції виступили на підтримку суддів Конституційного суду України, який піддавався безпрецедентному тиску. 21 травня 2007 року Президія Верховно­го суду України та Президія Ради суддів України у своїй спільній Заяві відзначили, що «події, які останнім часом розгортаються навколо Конституційного суду України і мають безпосереднє відношення до здійснення ним судочинства, загрожують основам конституційного ладу та національної безпеки України».

13 червня 2007 року Пленум Верховного суду України ухвалив постанову № 8 «Про незалежність судової влади», в якій, зокрема, наголошено, що «виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їхньої об’єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосудця підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їхнього внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону».

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. «У зв’язку із цим неприпустимими, — наголошує В.Онопен­ко, — є: непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах; встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до судів вищої інстанції та вимагання звітів чи пояснень щодо розгляду конкретних справ».

Отже, Верховний суд України, судді ВС уживають усіх можливих правових заходів для забезпечення незалежності суддів України. Крім того, голова Верхов­ного суду наголосив, що «Верховний суд України ніколи офіцій­но не висловлювався за передачу йому повноважень зі здійснення конституційної юрисдикції. Наведену у статті диску­сію започаткували науковці, політики, громадські діячі з ураху­ван­ням зарубіжного досвіду. З ними й потрібно полемізувати, за жодних умов не вдаючись до приниження ділової репутації інших державних органів та безпідставних тверджень про їхню особливу залежність та кишеньковість».

Верховний та Конституційний суди України мають установлені Конституцією правові статуси — відповідно найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції та єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Вони мають різну, законодавчо визначену компетенцію і як суб’єкти здійснення судочинства повинні конструктивно співпрацювати в межах своїх повноважень в інтересах правосуддя, переконаний В.Онопенко.

«Хочу підкреслити, що особисто я з повагою ставлюся до суддів Конституційного суду України, багато з яких були моїми колегами по суддівській, парламентській та іншій службовій діяльності. Виходячи з викладеного, твердження щодо Верховно­го суду України вважаю таким, що не ґрунтується на фактах і положеннях Конституції та законів України. У зв’язку із цим просив би шановного Андрія Андрійовича у подальшому враховувати вказані обставини і більш відповідально ставитися до висловлювань щодо колег — суддів судів загальної юрисдикції, у тому числі суддів Верховного суду України».