Верховний суд: стороннім В.

88-му річницю від дня заснування Верховний суд відзначив гідно. Відстоявши своє суверенне право на ухвалення рішень із внутрішніх питань судової системи. Судді не підтримали постанови колег про висловлення недовіри голові ВСУ Василеві Онопенку, значною мірою, якщо не в основному, інспірованої з-поза судової системи. Банкова, несподівано для себе, програла. З огляду на результат реформи - нинішні фактично декоративні повноваження ВСУ, значення сьогоднішньої події головним чином символічне: останній не підконтрольний політичній владі бастіон не впав.

Влада, яка зробила титанічні зусилля для того, щоб безпосередньо управляти ВСУ, бажаної мети не досягла. Вона планувала повернути частину повноважень Верховному суду, на чому, зокрема, наполягає Венеціанська комісія. Напевно, цю роботу над власним іміджем владі доведеться відкласти, допоки крісло голови ВСУ не займе потрібна людина, яка стовідсотково присягнула на вірність. За законом питання про недовіру голові Верховного суду не може ініціюватися впродовж року з дня його розгляду. Втім, ВСУ приверне до себе увагу широкої громадськості набагато раніше - наприкінці вересня минає термін перебування Василя Онопенка на посаді голови.

Після безлічі безглуздих, грубих, а часом і свавільних дій, спрямованих на те, щоб «підім’яти» ВСУ під себе, влада вперше в цій війні зметикувала вчинити майже вишукано: прибирати В.Онопенка руками самих суддів. На підставі статті 43 Закону про судоустрій і статус суддів - «іменної», створеної спеціально для нього, яка зменшила кількість суддів, необхідну для скликання спеціального пленуму та ухвалення рішення, з двох третин до більшості складу пленуму. Свої ж, колеги, нехай навіть частково наснажувані з-поза судової системи, звинуватили голову в тому, що він погано, непослідовно боровся за незалежність судової влади та статус ВСУ, знизив авторитет судової системи і т.д. і т.п. Єзуїтський за суттю та стилем лист 19-ти суддів своїм змістом більше нагадує не послання представників юридичної еліти країни, а агітку, що складається з гучних слів і перекручених фактів. Реальних, переконливих аргументів там немає. (З текстами подання та відповіді на висловлені претензії голови ВСУ В.Онопенка можна ознайомитися тут).

І, можливо, відповідь на запитання про те, чому місія «прибрати Онопенка» виявилася нездійсненною, попри задіяний ресурс, почасти полягає в аргументах, оприлюднених на пленумі. Там звучала різна інформація, у тому числі було й багато гіркої правди про стан справ у судовій системі та Верховному суді України. Та тільки мало що з озвученого логічно й законно було «інкримінувати» особисто В.Онопенку.

Була там і «явка з повинною» судді Миколи Гусака з шокуючим твердженням про роль грошей у судовій системі. Він також емоційно заявив, що свого часу сам голосував за обрання Онопенка головою, хоча це й було, на його думку... незаконно. Нині цей свій вчинок пан Гусак схильний розглядати як гріх, від якого очистить голосування за зняття В.Онопенка. Після цих і деяких інших заяв стало гранично зрозуміло, чому оргкомітет на чолі з суддею Л.Григор’євою зробив усе від нього залежне, щоб пленум було проведено в закритому режимі. Дійство і справді не було призначене для сторонніх вух.

Наскільки відомо (попри всі публічні спростування даного факту), у процесі підготовки операції з усунення В.Онопенка, суддів викликали до високопоставленого чиновника адміністрації президента для розмови. І судді Верховного суду, які належать до однієї з найнезалежніших і найзахищеніших категорій громадян у нашій країні, йшли. У ВСУ тоді жартували, що в оновленому суді неодмінно буде цілих 19 адміністративних посад, щоб воздати по заслугах кожному підписанту. Втім, безперечно, серед противників перебування Онопенка на посаді є ті, для кого це щира особиста позиція, а не просто корисливий чи кар’єрний інтерес. Навіть якщо нині всі ці пункти так вдало співпали.

Для суддів ВСУ вагомим аргументом голосувати проти Онопенка покликаний був слугувати законопроект №7447. Він передбачає повернення низки повноважень Верховному суду, на чому, зокрема, наполягає Венеціанська комісія. Однак він же містить пункт про проведення переатестації судів ВСУ... На подібному кастингу політично-прокрустове журі дуже суб’єктивне, та й квітами з цукерками справа не обійдеться. Про жоден механізм переатестації Венеціанська комісія, зрозуміло, не просила, даний пункт суперечить Конституції, зате дозволяє відібрати лояльних владі служителів Феміди. Отже, далі буде.