У чому виграла Україна, програвши Мирославі Гонгадзе?

8 листопада Європейський суд з прав людини в Страсбурзі виніс рішення у справі «Гонгадзе проти України». Одностайно суд визнав правоту позову, поданого вдовою Георгія Гонгадзе. А саме - порушення зазначених у ньому трьох статей Європейської конвенції з прав людини: 2, 3 і 13 (право на життя, знущання над потерпілими і право на справедливе та ефективне розслідування).

Двома днями пізніше Україна в особі міністра юстиції Сергія Головатого заявила, що не оскаржуватиме рішення Страсбурга. «Людина домоглася правди, домоглася відновлення своїх прав. І держава, Міністерство юстиції мають бути на боці цієї людини», - заявив новий міністр.

Вердикт Євросуду відкриває нові можливості для українського слідства - професіонально перевірити, інтегрувати в розслідування всі ті факти, на які спирався у своєму рішенні суд. Схоже, що на рівні Міністерства юстиції слідство може розраховувати на корисне співробітництво. Залишається питання - чи побажає Генеральна прокуратура йти до кінця і, як наполягає вердикт, покарати не тільки виконавців, а й замовників убивства?

«Європейський суд - як лакмусовий папірець, що перевіряє дотримання демократичних стандартів державою, яка підписала Європейську конвенцію з прав людини. Коли держава не підписує Конвенцію - вона немов випадає зі спільної сім’ї. Коли ж підписує, то вона бере на себе певні зобов’язання стосовно власних громадян. Європейський суд перевіряє, наскільки держава послідовна, наскільки заявлені стандарти дотримуються, - пояснює для «ДТ» адвокат, викладач КМА Тетяна Шмарьова. - У справі «Гонгадзе проти України» констатується - на міжнародному рівні - порушення цих стандартів. Це, я сказала б, корисний стусан. Так, державі має бути соромно. Однак це та правда, яку важливо визнати, це ті помилки, які час виправляти, інакше ніякої реальної демократії в Україні не відбудеться».

Європейський суд з прав людини в основних фактах цитує висновки парламентської комісії на чолі з Григорієм Омельченком: «Звіт комісії включає висновок, згідно з яким убивство пана Гонгадзе було організовано колишнім президентом Кучмою і паном Кравченком, і що нинішній глава парламенту пан Литвин і депутат парламенту Леонід Деркач були причетні до цього злочину. Звіт також повідомляє, що Генеральна прокуратура виявилася неспроможною вжити хоч якихось заходів й відреагувати на висновки парламентської комісії».

Як стверджують експерти, Європейський cуд нечасто цитує у своїх рішеннях прізвища високих посадових осіб, чия провина не доведена іншими судами. Як вважає Мирослава Гонгадзе, перелічення конкретних імен фігурантів «касетного скандалу» надає чергову можливість перевірити їхню причетність до замовлення злочину. «Це може бути зроблено, спираючись на документи Європейського cуду, або в рамках попереднього слідства, або ж - відкриваючи нові кримінальні справи на цих політиків», - вважає вдова загиблого журналіста.

Відповідно до висновків суду, «українська влада виявилася неспроможною ні захистити життя чоловіка заявниці, ні провести розслідування його зникнення та обставини загибелі... Влада, і насамперед прокуратура, мали усвідомлювати уразливість журналіста, який пише на політично важливі теми. Фактично з 1991 року загинули 18 журналістів... Коли пан Гонгадзе чітко зазначив у своєму листі, що став об’єктом незрозумілої уваги правоохоронних сил, Генеральна прокуратура не тільки відреагувала суто формально, а й проявила свідому халатність».

Констатація свідомої халатності, навмисної протидії розслідуванню також створює для слідства можливість, - було би бажання, - по заслугах оцінити роботу всіх генеральних прокурорів, які займалися справою Гонгадзе. Чому Михайло Потебенько місяць не пускав вдову журналіста ідентифікувати «таращанське тіло»? Чому Святослав Піскун не розслідував спробу зманіпулювати розслідуванням у період публікації листів Гончарова? Чому Геннадій Васильєв випустив із-під варти Олексія Пукача? Ці й багато інших запитань щодо можливого тиску (із боку яких зацікавлених осіб?), професіональної спроможності й послідовності керівників ГПУ вимагають своїх відповідей. Розслідування визнане неефективним. Хто й наскільки винний у його неефективності? Чи через свою волю кожний із генеральних прокурорів акуратно обходив питання замовників?

Адвокат Мирослави Гонгадзе в Європейському суді з прав людини Сільвія Лосінотт, яка захищала вдову журналіста за контрактом з українським Інститутом масової інформації, вважає, що рішення у справі Гонгадзе несе в собі позитивний символ для українського суспільства в цілому: «Європейський суд твердо стоїть на варті таких основних цінностей, як право на життя та обов’язок держави захищати своїх громадян. Кожного разу, коли виявляється, що державні чиновники причетні до зникнення людей, суд виносить жорсткі вердикти - ми це бачимо в Туреччині, у Росії. Виграш Мирослави відкриває шлях для всіх, хто не знаходить справедливості у своїй країні. Вимогливий погляд із Страсбурга, думаю, допоможе Україні навчитися демократичних стандартів: захищати не державу від критики, а громадян від утисків».