Тонкощі індексу сприйняття

Свій щорічний «Індекс сприйняття корупції» міжнародна громадська організація Transparency International, створена 1993 року, кілька тижнів тому опублікувала 9-й раз. Журналісти дружно почали шукати рідні географічні назви у списку 163 країн, які удостоїлися показника в цьому світовому рейтингу гаданої кількості тугриків, необхідних для вирішення дуже животрепетної проблеми. І лише в експертів британського тижневика The Economist виникло запитання: «А наскільки можна довіряти експертам, які виносять вердикт чесності?». Ні, ви не подумайте, Великобританію з її 11-м місцем і 8,6 бала (із 10 можливих) складно зарахувати до скривджених, тим більше що особистий підпис під статтею в журналі заведено ставити у виняткових випадках.

Отже, йдеться не про приватні непорозуміння, а про методологічні помилки, які особливо гостро виявляються у процесі інтерпретації таких рейтингів. Власне, про деякі з них ідеться навіть у розширених прес-релізах із нагоди останніх версій цих досліджень. Так, наприклад, надто висока цитованість результатів досліджень у ЗМІ створює загрозу «замкненого кола». І справді, важко припустити, що абстрактному «експертові», котрий оцінює рівень корумпованості національного уряду навздогад, спаде на думку поставити досить високий бал Гаїті, яка вже не перший рік доволі «успішно» бореться за титул «найбільш корумпованої». І той факт, що, наприклад, протягом останніх років «першістю» у цьому забігу зрідка вдавалося «поступитися» Бангладеш (а потім знову її повернути), навряд чи варто розглядати як вірогідно зафіксовану флуктуацію (випадкове відхилення величини) корупції. З іншого боку, тотальне погіршення рейтингу викликане не так об’єктивними показниками, як... збільшенням кількості його номінантів. Адже в першому рейтингу «засвітилися» усього 85 країн. Україна, до речі, тоді зі своїми 2,8 бала посідала 69-те місце. Тепер із тією ж самою кількістю балів вона опинилася на 99-му місці. Але вже серед 163 країн. І як це слід розцінювати?

А розцінювати це прагнуть зовсім не з суто наукового інтересу. Як підкреслює той-таки уїдливий The Economist (природно, не згадуючи всує нашу державу), сім із дев’яти джерел, на чиї дані покладається, упорядковуючи свої рейтинги, Transparency International, надають відповідну інформацію й організаціям, котрі займаються розподілом адресної допомоги. У тому числі і Millennium Challenge Corporation, яка лише нинішнього року має роздати «слонів» на загальну суму два мільярди доларів. Звичайно, роздавати гроші заради того, щоб вони опинилися у кишенях чиновників, західним донорам не з руки. Однак той факт, що нижче п’ятибальної позначки опинилися три чверті країн, причому переважно бідних, у авторів британського тижневика викликає серйозну стурбованість. Адже кому повинні допомагати багаті країни, якщо не бідним? А з іншого боку, навіщо ж допомагати ще більше збагачуватися чиновникам на тлі подальшого зубожіння широких мас?

Дуже важливим у цьому аспекті вважається й «ефект луни». Кожен великий корупційний скандал, який вилився на сторінки й екрани ЗМІ, призводить до негативнішого сприйняття рівня корумпованості у країні. При цьому зазвичай він (скандал) має результатом активнішу (хай навіть і формально) боротьбу з корупцією. А ця боротьба, не в останню чергу, залежить від величини заявлених ставок. Так, наприклад, після фінансового обвалу 1997—1998 років корупційні рейтинги таких країн, як Південна Корея і Таїланд, досить відчутно впали. Причому зовсім не завдяки активізації боротьби з корупцією.

На думку британських аналітиків, корупція, у цілому, має чимало штамів: інколи нею уражені політики, зате судді зберігають відносну незалежність. Інколи чесними бувають держслужбовці, які сумлінно виконують розпорядження корумпованих високопоставлених чиновників. А інколи навіть міністри виявляють принциповість, яку зводять нанівець корупційні дії їхнього апарату. Тим, хто справді прагне розібратися, якої кому і скільки треба надавати допомоги, горезвісний індекс сприйняття корумпованості навряд чи допоможе. У такому разі краще покладатися на результати досліджень Світового банку (Doing business) і ОЕСР (Investment Compact). Хоча й присоромити низьким балом в індексі сприйняття корупції свій національний уряд теж не завадить.