Свідок без захисту

Невідворотність покарання, а зовсім не його суворість спеціалісти вважають дієвим заходом у боротьбі зі злочинністю. Разом з тим, спрямований вплив криміналу на потерпілих та інших учасників кримінального судочинства з метою примусити їх відмовитися від дачі показань давно вже набув не просто масового, а тотального характеру.

Візьмемо на себе сміливість стверджувати, що одна-єдина реально діюча, тобто розроблена до деталей і нормально фінансована програма захисту свідків варта була б усіх численних декларацій влади у боротьбі з організованою злочинністю та корупцією, разом узятих. Те, що жодна серйозна злочинна організація не може існувати без високого заступництва (у т.ч. органів, покликаних протистояти таким проявам) — загальновідомий факт, зокрема неодноразово озвучений на шпальтах «ДТ» керівниками правоохоронних структур. Боротися із собою — найважча річ на світі. І влада досить байдужа до проблеми захисту тих, хто готовий, переважно в обмін на полегшення власної долі, дати вирішальні для правосуддя свідчення. Наведені нижче факти — це лише маленька частина нескінченного мартиролога, який — на совісті держави. Що стосується зниклих свідків і тих, хто відмовився від своїх показань, — говорити можна переважно про збіги. Але таких збігів — не злічити. А лихий фатум, який переслідує свідків у справах, що стосуються організованої злочинності, має не містичні, а цілком реальні причини.

Практика нападів

Найбільш витонченим і кривавим працівники правоохоронних органів вважають столичне угруповання Прища (Валерій Прищик), який асоціюється насамперед зі столичним Троєщинським ринком. Щодо угруповання порушувалося більше десятка кримінальних справ. Більшої кількості свідків, які зникли безвісти, і потенційних свідків, які могли б дати цікаві для слідства свідчення, не спостерігається по жодному іншому з таких «неформальних об’єднань». Люди зникали групами. Чимало свідків відмовлялися від своїх показань уже прямо в залі суду.

Один із прищівських бригадирів, Носовський, був заарештований і дав викривальні свідчення про діяльність В.Прищика на території ринку «Троєщина». Коли Носовський перебував у Київському СІЗО, на нього невідомі скоїли напад, поранивши в живіт звичайними ножицями. Зрозуміло, після інциденту Носовський від своїх свідчень відмовився.

Адвокат, котрий захищав Онопрієнка, одного з найактивніших бригадирів ОЗУ Прища, примудрився шляхом залякування та обману отримати у потерпілого пояснення, в якому той відмовлявся надалі давати хоч би які свідчення у справі. Крім того, захисник бригадира переконав того звернутися «для надання юридичної допомоги» до послуг адвоката, котрий обслуговує фірми, що належать ОЗУ Прища.

Одним із яскравих епізодів, де простежувалася керівна й спрямовуюча роль самого Валерія Івановича, була кримінальна справа, порушена у Ватутінському районі столиці 1996 року. Це був розбійний напад, потерпілого тримали в заручниках. Потерпілий — Геннадій Рижков — зняв побої і дав свідчення. Справа тривала з 1996 по 1999 рік. 7 лютого 1999 року Рижкова було розстріляно у його ж квартирі. Кримінальна справа, яка стосувалася розстрілу свідка Рижкова, порушена в Київській області, так і залишилася нерозкритою.

Що ж стосується початкової кримінальної справи — про розбійний напад на Рижкова, перестрілка і речові докази ведення «бойових дій», відеозаписи свідчень тепер уже покійного потерпілого не завадили суду кваліфікувати дії нападників як... самоправність.

У певному сенсі випадково постраждав прищівський бригадир Чепіга, місцезнаходження якого досі не відоме. На нього підозра впала тому, що в момент арешту він перебував у машині Прища. Доки Прищ і його адвокати ознайомлювалися з матеріалами кримінальної справи, тривала інтенсивна робота з «вирахування» свідків, які дали показання.

У середині 90-х років зникла безвісти вагітна Оксана Шурубура, яка дала свідчення проти відомого Суворіна.

Обвинувачення у вимаганні знаменитого О.Фадєєва (прізвисько «Москва») грунтувалося на показаннях заявника — бригадира Калини. Прокуратура двічі відмовляла давати санкцію на арешт Фадєєва, і він перебував на підписці про невиїзд. У результаті заявник помер від передозування наркотиків, а кримінальну справу було призупинено.

Нині покійний Б.Савлохов також особливих рекомендацій не потребує. Кримінальні справи стосовно нього порушувалися багаторазово. Потерпілих УБОЗ буквально виловлював, улаштовуючи засідки. Потім намагалися переконати дати свідчення, але громадяни всі як один не пам’ятали кривд і зла не тримали. Стосовно одного з потерпілих було винесено постанову про фізичну охорону. Певний час той без нарікань забезпечував фактично весь фінансовий бік недешевого заходу, а потім подякував міліціонерам і від захисту відмовився. Як і від своїх свідчень проти Б.Савлохова.

В одній із кримінальних справ, порушених безпосередньо стосовно «Героя України» Б.Савлохова, у зв’язку з бійкою, було кілька свідків — співробітник міліції, швейцар і працівник бару. Міліціонер терміново звільнився і змінив місце проживання, швейцар утопився, а третій свідок загинув у результаті передозування наркотиків.

Усе це, звісно, справи днів минулих. А ось справа, котра ще не дійшла до суду. «ДТ» неодноразово розповідало читачам про перебіг розслідування гучної справи перевертнів, у якій проходять ряд працівників міліції. Це міліцейсько-кримінальне формування неординарне саме по собі. Крім того, у слідства досі немає однозначної відповіді на запитання, чи причетні члени цієї банди до вбивства Г.Гонгадзе. Може, хоч у такій непересічній кримінальній справі держава продемонструвала нарешті свою зацікавленість у встановленні істини і здатність зробити для цього щось реальне?

Відомо, що показання у справі одного з членів банди — Юрія Нестерова — слідство вважало настільки важливими, що надало йому особливі пільги. На відміну від інших фігурантів, Нестеров не перебуває під арештом. Як же забезпечують безпеку головного свідка у настільки резонансній справі? Насамперед, не можна залишити поза увагою такий цікавий факт: близько року Юрій Нестеров жив... у службовому приміщенні УБОЗ, що на Московській площі столиці. До речі, тієї самої установи, «родом» звідки «головний перевертень» І.Гончаров.

Утім, факт проживання свідка у кримінальній справі в службовому приміщенні УБОЗ — захід вимушений. І, мабуть, виправданий, що підтверджується обставинами дивної смерті І.Гончарова, який перебував під арештом (він проходив у тій самій справі й помер у лікарні швидкої медичної допомоги), та ще більш дивними особливостями розслідування цього сумного факту Генеральною прокуратурою. Зрозуміло, що так довго «співмешкати» з таким підозрюваним працівників УБОЗ змусило лише усвідомлення того, що в інший спосіб гарантувати безпеку Нестерова було неможливо. І, мабуть, це однозначно свідчить про те, що професіонали у боротьбі з оргзлочинністю розуміють: надійний захист свідкові держава надати не в змозі. Доки не розігнали 7-й відділ, який фактично розкрив банду перевертнів, Нестеров так і перебував у приміщенні УБОЗ. Згодом, попри те, що існують спеціальні підрозділи, призначення яких — професійно займатися охороною, Генеральна прокуратура дала вказівку забезпечити особисту охорону Нестерову тому ж таки управлінню по боротьбі з оргзлочинністю, очевидно, розуміючи, що іншим структурам Нестерова довірити неможна. Хто опікується головним свідком у справі перевертнів нині — достеменно не відомо. У ЗМІ промайнула інформація, що тепер цим займається СБУ.

Неквапливе ознайомлення з матеріалами у справі перевертнів обвинувачуваних, яким справді нікуди квапитися, бо декому реально «світить» довічне ув’язнення, має все ж таки закінчитися в грудні. За прогнозами, суд розпочнеться не пізніше лютого, і цей час хоч повільно, але неминуче наближається, примушуючи активізуватися тих, кому свідчення Нестерова на суді нічого хорошого не обіцяють. Не виключено, що це не тільки його подільники, котрі перебувають за гратами, а й інші, котрі залишилися не лише на свободі, а й при погонах. Адже для розсудливих людей цілком очевидно, що насправді погарячкував зовсім не Шокін, заявивши під час свого перебування на посаді заступника генпрокурора про існування другої групи перевертнів. Погарячкував саме екс-генпрокурор Піскун, який судорожно відхрестився від цих слів, попри те, що, може, найчастіше трапляється в матеріалах кримінальної справи банди перевертнів саме словосполучення — «невстановлені особи». Що ж до осіб, уже встановлених слідством, то обіймали вони в МВС високі посади, і їхня поінформованість вражала навіть тих, хто вів слідство. Якщо хоч хтось із подібних до них залишився на своїх посадах, то не так і важливо, друга це група чи «недобиті» залишки першої. У будь-якому разі їхні можливості вплинути на небажаного свідка дуже великі.

Вищенаведені приклади переконливо демонструють, які шанси залишитися в живих навіть у свідків у менш серйозних справах, чиї показання комусь дуже невигідні. Цікаво, як розцінюють шанси Нестерова дожити до суду і пережити його ті, хто розраховує, що завершена нарешті справа перевертнів прикрасить їхні кітелі орденами та медалями? Чи не бояться вони, що Ю.Нестеров поповнить нескінченний мартиролог тих, хто довірився слідству, а на них — замість орденів та медалей — упадуть майже вісімдесят томів чергової гучно і резонансно профуканої кримінальної справи?

Теорія захисту

Тетяна ГРУЗІНОВА, перший заступник начальника слідчого управління ГУ МВС України в м.Києві, начальник спеціалізованого слідчого відділу, полковник міліції:

— Організована злочинність — це найнебезпечніший вид злочинної кримінальної діяльності. Один із суттєвих аспектів, які обумовлюють цю небезпеку, — організована протидія законному перебігу розслідування, судовому розгляду справи. Система протидії, яку організовує справжня злочинна група, дуже потужна. Зокрема, у них, як правило, дуже сильний юридичний блок. Задіяно, причому на постійній основі, юристів найвищого класу, двох, трьох, а то й більше адвокатів, чимало з яких мають учені ступені і досвід роботи на високих посадах у правоохоронних органах.

Діяльність із послаблення впливу організованої злочинності в державі, протистояння, організація контролю над нею з якимись певними цілями зіштовхується насамперед із великою проблемою, яка полягає в тому, що, скажемо так, «вільних» свідків немає. Ті — вбиті, інші — зникли безвісти, треті — бояться давати свідчення, ще когось удається купити тощо. В окремих випадках єдина можливість отримати показання свідків, зокрема й такі, що розкривають структуру групи або навіть організації зсередини, — використання свідчень тих, хто бере участь у злочинній діяльності цієї групи.

Таким чином, ключове питання в боротьбі з організованою злочинністю — проблема захисту свідка. До речі, слід чітко визначити, що в кримінальному процесі свідок — це:

— потерпілий як очевидець пригоди;

— очевидець, який просто спостерігав якісь події;

— той, хто може повідомити щось побічно стосовне події злочину;

— учасник злочинної групи, організації.

Існує закон про забезпечення безпеки учасників кримінального процесу. Не в останню чергу введення в дію 1994 року Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» дало можливість ліквідувати сотні небезпечних ОЗУ. Десятки осіб, які очолювали їх, опинилися за гратами (Саїд, Аслахан, Фашист, Солоха, Жуки, Льосік, Прищ). Закон, який передбачає захист свідків, у нас дуже хороший, один із найкращих у цивілізованих державах. Але декларовані ним положення слідчі, прокурори й оперативні працівники можуть використовувати не більш ніж на 10—15%. Дуже широко застосовується фізичний захист. Інша річ, що можливості матеріального забезпечення надзвичайно обмежені. Значну кількість положень не застосовують узагалі або застосовують не в повному обсязі, оскільки не розроблений відповідний механізм реалізації дуже суттєвих його положень (заміна документів, зміна зовнішності, зміна місця проживання, роботи, навчання).

Щоб почав працювати цей закон, потрібно прийняти програму захисту свідків державного рівня. Необхідно прийняти підзаконні акти, які б забезпечили дію всіх положень закону. Необхідно внести зміну в низку законів. Якщо ми говоримо про зміну місця проживання, то потрібні зміни в Житловому кодексі. Слід передбачити навіть таку, здавалося б, дрібницю, як черговість установлення телефону. А в загальнодержавний, місцевий бюджет кошти на такі заходи мають бути забиті окремим рядком.

Ми зіштовхнулися з такою проблемою. Свідком у справі, яка стосувалася лідера ОЗУ Прища, проходив засуджений. Його показання були вкрай суттєвими. Ми мали взяти його під захист. Я запропонувала департаменту виконання покарання перевести його в інше місце, помінявши документи, він мав одержати інше досьє. У департаменті сказали, що відповідного механізму немає. У результаті на свідка було організовано значний тиск, і під загрозою розправи він змінив свої показання. Як джерело доказу цей свідок пропав.

Є проблема і з заміною документів. Якщо людині потрібно змінити прізвище, йдеться про величезний масив документів, починаючи зі свідоцтва про народження. Скільки підписів і печаток потрібно поставити, щоб одержати паспорт, наприклад, замість загубленого? Як можна засекретити все це? Існує величезна кількість закладів, яким вимушено довіряється такого роду інформація. Про яку конфіденційність, таємність у цьому контексті можна говорити? Таким чином, конфіденційність у цьому сенсі — просто фікція.

Існує проблема, пов’язана з принципом конфіденційності інформації, наданої свідком. Якщо явка до суду загрожує життю свідка, закон передбачає, що його свідчення можуть бути оголошені. Але це має бути дуже чітко виписано у Кримінально-процесуальному кодексі. Коли ми розслідували справу Б.Савлохова, постала реальна потреба охорони свідків. Відомий суддя М.Замковенко вимагав свідка в суд. Ми відмовляли, казали, що це неможливо, що на свідка почнеться тиск. Тоді суддя пропонував допитати його по телефону...

Я не можу розкривати чому, але той свідок міг бути впізнаний за будь-яких обставин. Механізму процедури, покликаної забезпечити конфіденційність свідка в таких випадках, немає. І принцип прямого дослідження доказів — свідок має бути допитаний безпосередньо, відповідно до принципу гласності судового засідання, — заходить у суперечність із не менш важливим принципом конфіденційності.

Водночас у справах такого роду адвокати або й сам обвинувачуваний докладають величезних зусиль, щоб вирахувати цього свідка за малими деталями, зафіксованими у показаннях. Потім починаються кримінальні розбірки.

Ще один аспект. Ми повинні так викласти показання залегендованого свідка, щоб ніхто й не запідозрив, що це — його псевдонім. Правда в його свідченнях має міститися виключно в повідомленні про саму подію злочину. І ці моменти мають бути також чітко виписані в КПК. Нині добрий юрист може домогтися того, що дуже багато наших дій, необхідних для розкриття злочинів, скоюваних ОЗУ, можуть бути поставлені поза законом. Не розписано процедуру впізнання свідком підозрюваного або обвинувачуваного поза візуальним спостереженням (тобто упізнаваний не бачить свідка. — Авт.), отже, законність такої дії може бути оскаржена захисниками обвинувачуваного. У законі не написано, що показання свідка можна оголосити в суді, не викликаючи свідка, на підставі його заяви про те, що він боїться виконання погрози. Отже, наші дії такого роду теж можуть бути оскаржені. Захисник у таких випадках висловлює сумнів в існуванні такого свідка і категорично наполягає на проведенні очної ставки. Суд може погодитися з ним чи ні, але протистояти в таких умовах дуже важко. КПК має чітко регламентувати кожен крок слідчого, судді, прокурора.

Окрема проблема — порядок зберігання, видачі, ознайомлення із секретними, виділеними в окреме провадження матеріалами. У ряді судових засідань ми зіштовхнулися з тим, що судді відмовляються ознайомлюватися з такими матеріалами, оскільки бояться це робити.

— Структурно спецпідрозділи міліції, створені для гарантування безпеки працівників судів, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, належать до департаменту адміністративної служби міліції. Ви вважаєте це логічним?

— Повинен існувати спеціальний департамент, який займався б організаційним забезпеченням таких процесів, забезпеченням фізичної охорони свідків. Це має бути самостійний департамент, підпорядкований безпосередньо міністру внутрішніх справ або його першому заступникові, і нікому більше. Цей департамент повинен мати відповідний статус, належне інформаційно-оперативне забезпечення. Туди має входити секретний відділ, який забезпечував би заміну документів, відділ із організації питань переселення, зміни зовнішності.

— Проблеми з фінансуванням зводять нанівець навіть ті положення закону, що могли б працювати сьогодні. Які варіанти вирішення цієї проблеми бачите ви?

— Мені здається, вихід — у створенні особливого фонду. Вважаю за доцільне, щоб по категорії кримінальних справ, про які ми говоримо, кошти, вилучені державою у злочинця, не просто йшли державі, а надходили у спеціальний фонд. З нього могли б фінансуватися не лише компенсації для потерпілих у результаті злочинів, які сприяють слідству в їх розкритті. До речі, права потерпілого захищено у нас незрівнянно менше, ніж права підозрюваного й обвинувачуваного. Отож, ці гроші могли б іти і на забезпечення фізичної охорони учасників карного судочинства, і на придбання квартир у випадках, коли буде визнано за доцільне змінити місце проживання свідка у справі, тощо.

— Що ви вважаєте прийнятним для нас із закордонного досвіду роботи програм захисту свідків?

— Існують моменти, які ми можемо й повинні взяти на озброєння у тих-таки США або Німеччини. Наприклад, встановлення різного рівня захисту, залежно від того, яку реальну користь правосуддю, державі дає конкретний свідок. Залежно від категорії злочину, свідком якого виступає людина, і залежно від того, яка цінність її показань. Розкривають її дані діяльність злочинної організації з мафіозною структурою чи ж стосуються якогось не визначального для справи епізоду. Це те, що ми могли б запозичити із закордонного досвіду. Я запропонувала б три рівні захисту: місцевий, територіальний і загальнонаціональний. Зрозуміло, для свідка у справі про продаж малої партії наркотиків рівень має бути відповідний, доцільний.

Що ж стосується оперативності реагування, то вони випереджають нас буквально на один крок. Причина одна — там є належне матеріальне забезпечення. Сама ж система застосування цієї програми обтяжена ще більшими бюрократичними зволіканнями, ніж у нас. Але схема відпрацьована, і якщо людина включається в систему захисту свідків загальноштатівського рівня, то кошти виділяються негайно, і в них не дуже обмежують.

***

В усьому світі програми захисту свідків розраховані головним чином не на громадян, які стали випадковими очевидцями злочину, а на подільників, членів злочинних співтовариств, спроможних дати інформацію про структуру, ролі, зв’язки групи та конкретні епізоди. Що може переважити перспективу до кінця своїх днів боятися за своє життя і за своїх близьких, необхідність надовго, а то й назавжди розірвати зв’язок із родичами і друзями? Передусім, переконаність у тому, що держава, із якою така людина йде на компроміс, стримає дане їй слово. Що вирок суду буде менш суворим, умови відбування покарання — більш комфортними, що конфіденційність забезпечать максимально надійно.

Зрозуміло, що жодна держава не в змозі дозволити собі дорогі заходи захисту свідка за кожною кримінальною справою. Тому виходять із міркувань доцільності — інтересів правосуддя. Зокрема, при вирішенні питання про надання захисту оцінюється характер злочину, який розраховують розкрити за допомогою показань, статус свідка — чи є він основним, від показань якого залежить вирок суду, чи другорядним. Якщо йдеться про викриття злочинної діяльності серйозних угруповань, корупційні дії високих посадових осіб, тут держава ні перед чим не зупиниться. Наприклад, у США особливо цінним свідкам можуть навіть надати можливість переселитися до іншої держави, де існують представництва відповідної служби. Таким свідкам навіть сприяють в організації бізнесу, аналогічного тому, яким він займався на батьківщині (зрозуміло, легального).

Що ж до України, поки що немає об’єктивних передумов вважати, що ситуація в сфері захисту свідка зміниться на краще в недалекому майбутньому. Реальний, а не декларований підхід держави до цієї проблеми не змінився. Сьогодні служба, що займається забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства, належить до департаменту адміністративної служби міліції. Для начальника якої показник «живучості» учасників кримінального судочинства, вочевидь, не є визначальним у плані оцінки його роботи керівництвом. Грошей, як водиться, не вистачає. Кошти виділяють фактично лише на утримання підрозділу, а не на здійснення власне заходів щодо захисту. І фактично головним чином захист учасників кримінального судочинства зводиться в нас до охорони судів і суддів. Широко поширений фізичний захист. Проте фінансове питання найчастіше важким тягарем лягає на плечі особи, яку охороняють. Зате перманентно фіксують зловживання, пов’язані з видачею зброї громадянам, які під дію закону про захист учасників кримінального судочинства ніяк не підпадають.

Наскільки відомо, в Україні такий захід захисту учасників кримінального судочинства, як переселення, був розпочатий щодо кількох сімей. Їх «вирахували», коли вони ще не встигли влаштуватися на нових місцях. Обійшлося без жертв, але сам факт дуже повчальний для тих, хто розмірковує, чи варто наважуватися на такий крок.

До речі, цікаво, що за розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли відповідне рішення чи здійснюють ці заходи, український закон передбачає... дисциплінарну відповідальність. Кримінальна відповідальність загрожує лише в тому випадку, якщо розголошення таких відомостей спричинило за собою тяжкі наслідки. Водночас, якщо проговорилася особа, взята під захист, це спричиняє за собою кримінальну відповідальність навіть у тому випадку, якщо ці його дії лише «могли призвести» до тяжких наслідків. Тобто відповідальність опікуваного — набагато серйозніша, ніж відповідальність осіб, які представляють державу. Це з одного боку. З іншого — загроза від подільників нерідко приходить не лише у вигляді «тюремної пошти», дзвінків сім’ї того, хто дав згоду співпрацювати зі слідством. Як стверджують адвокати, сьогодні далеко непоодинокі випадки, коли відмовитися від викривальних показань свідка переконує зовсім інша сторона, наприклад — слідчий, який веде його справу і з котрим попередньо «поговорили». Це найчастіше виявляється вирішальним аргументом у ситуації, коли з боку криміналітету на свідка очікують цілком реальні «санкції», а держава поки що лише декларує свою зацікавленість у торжестві правосуддя.

Якщо, як було зазначено вище, в кримінальних справах щодо «регіональних» авторитетів спостерігається така висока смертність свідків, що навіть говорити про те, чи здатна наша держава захистити громадянина, який погодився надати інформацію про авторитетів «загальнонаціонального значення» — справжніх, а не корупціонерів із вищих ешелонів влади, яких зазвичай затримують правоохоронні органи, не доводиться. Може, саме в цьому — основна причина байдужості держави до даної проблеми?

ДОСВІД:

У Російській Федерації свідками злочинів щороку виступають близько 10 млн. чоловік. Близько 2,5 млн. чоловік, тобто приблизно чверть із них, у ході процесу змінюють свої показання.

За даними ВНДІ МВС Росії, 60% жертв злочинів не звертаються у правоохоронні органи. Приблизно в 10—20% випадків розслідування і розгляду кримінальних справ з тяжких і особливо тяжких злочинів на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального судочинства чиниться протиправний вплив — погрожують убивством, тілесними ушкодженнями, пошкодженням або знищенням майна самих зазначених осіб чи їхніх близьких. Наслідок — відмова від даних раніше свідчень або дача явно неправдивих свідчень на користь підозрюваних або обвинувачуваних.

Вибірковий збір інформації з 30 суб’єктів Російської Федерації виявив близько 1800 випадків чинення протиправного впливу на учасників карного процесу. Більш як 2% їх пов’язані з реальними насильницькими діями.

У середньому на рік у Російській Федерації протиправному впливу такого роду піддаються від 150 тис. до 300 тис. чоловік. (Проведення різного роду захисних заходів потребують близько 2% із них.)

Захисні заходи:

— обладнання квартир охоронною та пожежною сигналізацією, заміна номерів телефонів, державних автомобільних реєстраційних номерів, забезпечення захищуваних осіб зброєю, спеціальними засобами індивідуального захисту, зв’язку й оповіщення про небезпеку (50% від загальної кількості);

— переміщення в інше місце проживання, зміна місця роботи (служби) або навчання, а також заміна документів (20% захищуваних осіб із урахуванням придбання нових квартир);

— особиста охорона (додаткова чисельність органів внутрішніх справ — 30 тис. одиниць із розрахунку цілодобової охорони 5 тис. потребуючих);

— зміна зовнішності (50 чоловік — 1% від загальної кількості захищуваних осіб);

— тимчасове переміщення в інше місце (700 чоловік —14% від загальної кількості захищуваних осіб).

Виплата допомоги:

— у разі загибелі (50 чоловік — 1% від кількості захищуваних осіб);

— у разі поранення (150 чоловік — 3% від загальної кількості захищуваних осіб).