СВІДКУ НЕ ПОТРІБЕН АДВОКАТ, ВВАЖАЮТЬ СЛІДЧІ

Народному депутатові Олександру Морозу, що є свідком у кримінальній справі, порушеній за фактом наклепу, було відмовлено в праві свідчити при адвокаті. І нічим особливим цей випадок не вирізнявся б, якби не дві обставини. По-перше, кримінальна справа порушена за фактом наклепу. Касета, що містить нібито цей самий наклеп, була надана саме О.Морозом. Тож очевидно — він для слідства свідок із «перспективою». Перспектива ця полягає в широко практикованому нашими правоохоронними органами перетворенні свідка на підозрюваного й обвинувачуваного.

З коментаря до статті 68 Кримінально-процесуального кодексу України:

«Відповідно до чинного УПК у якості свідків можуть бути допитані також: підозрювані до того, як вони офіційно, у передбаченому законом порядку, визнані підозрюваними, обвинувачуваними».

Ні для кого не секрет, що правоохоронні органи частенько вдаються до такої тактики: допитують як свідка людину, про яку наперед відомо, що її буде згодом притягнуто як підозрюваного. Очевидно, це небезневинне лукавство дуже зручне органам слідства. Адже статтею 63 Конституції передбачено, що особа не несе відповідальності за відмову свідчити чи пояснювати проти себе. А свідок зобов’язаний розповісти слідству все, що відомо йому у справі, він несе карну відповідальність за давання наперед неправдивих свідчень і за відмову дати свідчення (стаття 178, 179 КК). Тож коли слідство отримає всю цікаву для нього інформацію, воно переводить свідка до розряду підозрюваних. І тоді вже участь адвоката, який має надаватися підозрюваному й обвинувачуваному відповідно до закону, може виявитися запізнілою. До речі, як уже повідомляло «ДТ», у Росії нещодавно прийнято закон, який передбачає, що свідок має право свідчити при адвокаті.

По-друге, О.Морозу було відмовлено в його проханні попри те, що вже майже місяць як набуло чинності рішення Конституційного суду України, яке, на думку багатьох юристів, абсолютно чітко дає свідкові право свідчити в присутності адвоката. У цьому рішенні від 16 листопада 2000 року в справі за зверненням Г.Солдатова йдеться: «Кожний є вільним у виборі захисника своїх прав» (частина 1 статті 59 Конституції) за своїм змістом є загальною і стосується не лише підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору свого захисника з метою захисту своїх прав і законних інтересів. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою в цивільному, арбітражному, адміністративному та кримінальному судочинстві».

Проте слідчий Генеральної прокуратури мотивує свою відмову таким чином: «Ваші посилання на підтвердження права мати захисника під час вашого допиту як свідка на рішення Конституційного суду від 16 листопада 2000 року безпідставні, оскільки... Конституційний суд не визнав статті кримінально-процесуального законодавства, що стосується правового статусу свідка, неконституцій- ними».

Але ж, відповідно до закону і за своєю правовою природою, Конституційний суд покликаний не лише ухвалювати рішення щодо відповідності чи невідповідності Конституції законів та інших правових актів, а й «робити висновки з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України». А наведений нами уривок з рішення і є тлумаченням конституційної норми, що передбачає право на захист. Фактично КС тлумачить, що право на захист своїх прав мають не лише підозрюваний, обвинувачуваний і підсудний, а й інші фізичні особи.

Однак, схоже, поки Конституційному суду не доведеться розглянути запит, що стосується прав усіх учасників судочинства, з яким неодноразово збиралися звернутися до нього народні депутати, тлумачити тлумачення Конституційного суду й надалі будуть слідчі — як з’ясувалося, вища інстанція вітчизняної юридичної думки.