СУДНИЙ ДЕНЬ МИКОЛИ ЗАМКОВЕНКА

14 грудня, 2001, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 49, 14 грудня-21 грудня 2001р.
Відправити
Відправити

Цього тижня нарешті було поставлено першу крапку у справі за скаргою екс-судді та екс-голови Печерського міського суду Києва Миколи Замковенка на неправомірні дії Вищої ради юстиції...

Микола Замковенко

Цього тижня нарешті було поставлено першу крапку у справі за скаргою екс-судді та екс-голови Печерського міського суду Києва Миколи Замковенка на неправомірні дії Вищої ради юстиції. Рішенням Шевченківського районного суду столиці йому було відмовлено у задоволенні скарги. Однак, за словами М.Замковенка, він був готовий до такого рішення суду й не збирається нехтувати своїм правом оскарження. Тим паче що питання, порушені Замковенком у скарзі, викликають досить неоднозначні оцінки юристів.

Як відомо, 18 червня нинішнього року Вища рада юстиції України протокольною ухвалою відкрила провадження стосовно судді Замковенка за поданням групи народних депутатів щодо його звільнення з посади судді та голови суду у зв’язку з порушенням присяги судді. Протягом місяця, за твердженням позивачів, Вища рада юстиції провела перевірку викладених у поданні фактів. Як зазначено у довідці Ради, «суддя Замковенко неодноразово ігнорував Конституцію України та процесуальне законодавство. Найперше, це призводило до того, що громадяни не отримували належного судового захисту своїх прав. У грудні 1999 року М.Замковенко відмовив у задоволенні позову Н.Шикіти до управління ДАІ МВС України та інженерного центру «Біотрон» про визнання незаконними дій посадових осіб управління, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди. В порушення вимог процесуального законодавства Н.Шикіта протягом півроку був позбавлений можливості отримати копію рішення суду. З цієї причини він не міг реалізувати свого права на оскарження рішення. Значна кількість вироків, винесених під головуванням Миколи Замковенка, або несвоєчасно направлялися до виконання, або взагалі не були передані до виконання на час проведення перевірки, хоча з часу їх винесення минуло від двох до чотирьох років. Так, 31 січня 1997 року в Печерський райсуд надійшла справа з обвинувачення А.Корсуна у розбої. 31 грудня 1999 року у справі винесено вирок. Засуджений утримувався під вартою. І тільки через 11 місяців, в порушення ст. 344 КПК України, яка зобов’язує суд вручити копію вироку засудженому чи виправданому у триденний термін після оголошення вироку, Корсун отримав копію вироку, а з протоколом судового засідання ні засуджений, ні його адвокат ознайомлені не були. Через 8 місяців копію вироку було вручено засудженому О. Громову. …У провадженні Печерського райсуду з 1996 року перебувала кримінальна справа з обвинувачення О.Мірошниченка та інших у розкраданні в особливо великих розмірах. До червня 1999 року цю справу слухала суддя А.Шевченко, яка у зв’язку з переходом на іншу роботу здала справу в канцелярію суду, де та пролежала більш як півтора року. Лише у січні 2001 року Замковенко передав цю справу іншому судді. Справа на час перевірки не була розглянута. А ось при розгляді позову В.Кузьменка до ТРК «Народне телебачення України» про стягнення заробітної плати Замковенко виніс рішення взагалі без проведення судового засідання» і т.д. Викладені на судовому засіданні факти порушення Миколою Замковенком присяги судді звучали досить переконливо, при тому що поза увагою залишилося ще чимало справ та неоднозначних рішень, як-то - про відновлення на роботі екс-голови правління НАК «Нафтогаз України», рішення про всеукраїнський референдум, роль М.Замковенка в «оксамитовій революції» у парламенті та багато іншого. Отож навіть рішення про визнання матері та дружини Георгія Гонгадзе потерпілими по справі та доленосна для судді справа про звільнення з-під арешту Юлії Тимошенко, здається, мало що можуть підрихтувати у сформованому іміджі екс-голови «найважливішого суду столиці». Втім, не все так однозначно.

Як було оприлюднено на судовому засіданні, Миколу Замковенка вже двічі перед тим притягали до дисциплінарної відповідальності: 1996 року понизили у кваліфікаційному класі, 1997-го оголосили догану за подібні провини. Однак уже наступного року голова суду отримує від Президента звання «Заслуженого юриста України» і продовжує виконувати свої обов’язки. Того ж року було створено й Вищу раду юстиції (ВРЮ), яка отримала право, зокрема й з ініціативи члена ради, ініціювати розгляд питання про звільнення судді з посади. Однак протягом майже трьох років рада таких питань не обговорювала, аж до моменту, що дивно збігся з оголошенням рішення у справі Юлії Тимошенко. ВРЮ використала положення Закону «Про Вищу раду юстиції України» щодо можливості звільнення судді, як зазначено в законі, «за особливих обставин». Згідно з законом, ВРЮ питання про звільнення судді розглядає або за висновком кваліфікаційної комісії суддів, або ж із власної ініціативи. Як відомо, засідання кваліфікаційної комісії не відбулося через відсутність кворуму. А засідання ВРЮ скликали терміново. За місяць було вирішено направити подання Президенту. 23 липня нинішнього року ввечері указ про звільнення М.Замковенка з посади судді був підписаний, а вже зранку оприлюднений у ЗМІ. Незвична оперативність для адміністрації Президента, яка відомий указ про ліквідацію судів оприлюднила через два тижні після самої «ліквідації». Щоправда, очевидно, через поквапливість ВРЮ забула, що не мала права вносити Президенту подання про звільнення Замковенка з посади голови Печерського суду Києва. Самого рішення ради Замковенку для ознайомлення не дали, позбавивши його права на оскарження подання.

Як зазначив сам Замковенко, він став не потрібен владі. Тож механізм запрацював на повну потужність, не чекаючи висновків кваліфікаційної комісії суддів. Закон «Про Вищу раду юстиції України» дає раді право підготувати подання про звільнення судді «за особливих обставин». Як і відкрити провадження щодо перевірки діяльності судді. Закон не називає його дисциплінарним провадженням, що було б дублюванням функцій кваліфікаційних комісій, а лише називає це видом процедурного акту. Проте Конституція України у ст. 131 (до якої, власне, й апелював Микола Замковенко) вказує, що до відання Вищої ради юстиції, зокрема, належить: здійснення дисциплінарного провадження лише стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів. Тобто розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій. Натомість виходить, що закон розширив повноваження ради, надавши їй можливість діяти «за особливих обставин». Така собі Вища рада «з боротьби із суддівською контрреволюцією та саботажем»? Проте відповідей на ці запитання у судовому засіданні та рішенні суду так і не було дано. Адвокат скаржника Андрій Федур стверджує, що їх належна оцінка у суді могла б більшою мірою утвердити суддівську незалежність та привести норми закону у відповідність до вимог Конституції. За словами адвоката, «проведення особливого провадження більше схоже на розправу над суддею і залякування інших суддів». Мовляв, якщо з Замковенком так вчинили, то на що ж тоді сподіватися пересічному судді, що ухвалив рішення, може, й законно, однак усупереч чиїмось впливовим інтересам…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК