Суддівське свавілля та кругова порука

Напевно, у жодній іншій країні світу так плідно не трудяться законодавці, як в Україні. Інше питання - які плоди? За два десятки років існування нашої держави прийнято рекордну кількість законів і безліч поправок до них. Відтак не тільки звичайні громадяни, а й півмільйонна армія юристів не в змозі як слід розібратися в дедалі більшому валі юридичних «інновацій». Цим, вочевидь, можна пояснити той факт, що навіть судді часто не вважають за необхідне керуватися ні цими законами, ні Конституцією.

Причому ми не торкаємося випадків, коли деякі юридичні норми можна тлумачити з прямо протилежних позицій. Усі знають, що в Україні недосконалість законів «компенсується» їх невиконанням чи ігноруванням. Але одна річ, коли «обходять» закони прості громадяни або чиновники, інша - судді.

Часто «внутрішня переконаність» судді ставиться свідомо вище законів і Конституції. І аж ніяк не через їхню недосконалість.

Ось один із наочних прикладів суддівської корупції.

Ще в листопаді 2008 р. тодішній міністр освіти та науки України Іван Вакарчук як голова Державної акредитаційної комісії (ДАК) підписав постанову ДАК про припинення освітньої діяльності об’єднання громадян: «Християнський гуманітарно-економічний відкритий університет» (ХГЕУ).

Згідно зі ст. 49 («Самоосвіта громадян») Закону України «Про освіту», громадяни і об’єд­нання громадян мають право створювати відкриті, народні та інші університети. Відповідно до цієї статті і За­кону України «Про об’єднан­ня громадян», в 1997-му був створений ХГЕУ як громадський університет неформальної (християнської) освіти. Така освіта визнається й підтримується ООН, ЮНЕСКО, Європейським Сою­зом, Радою Європи і закріплена документами Болонського процесу.

Неформальне громадське об’єднання, згідно із Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та відповідними нормативними документами Кабінету міністрів України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (МОНМС), однозначно не ліцензується й не акредитується, як і вся громадська діяльність загалом.

Як випливає зі змісту Закону України «Про об’єднання громадян», МОНМС не має жодних прав стосовно об’єднання громадян, у тому числі ХГЕУ, який офіційно зареєстрований і конт­ро­люється, відповідно до українського законодавства, тільки органами юстиції.

Згідно з Положенням про Державну акредитаційну комісію, ДАК також не мала жодного права приймати рішення про припинення діяльності ХГЕУ. У мас-медіа про таке безглузде замовне рішення писали, що з таким самим успіхом ДАК могла би заборонити обертання Землі навколо Сонця.

Природно, ХГЕУ подав позов в Одеський окружний адміністративний суд про визнання цього рішення незаконним. Колегія суддів під головуванням голови цього суду О.Глуханчука такому найпростішому питан­­ню, всупереч Кодексу адміністративного судочинства України, присвятила аж вісім судових засідань, що розтяглися на шість місяців.

Відповідач з’явився лише один раз, заперечення подав із порушенням термінів, жодних доказів своєї позиції не представив.

У результаті, без конкретних посилань на конкретні статті українських законів, колегія суддів прийняла рішення відмовити (?!) ХГЕУ в позовній вимозі про скасування незаконного рішення ДАК України.

Фактично ДАК привласнила собі повноваження суду, а суд визнав таке свавілля законним. Таким чином, було грубо порушено ст. 37 Конституції України, в якій чітко зазначено: «Заборона діяльності об’єднання громадян здійснюється тільки в судовому порядку»… (а не Дер­жавною акредитаційною комісією, хай навіть і очолюваною міністром), та ст. 19 п. 3, ст.ст. 31, 32 Закону України «Про об’єднання громадян», в яких також право на припинення діяльності об’єд­нання громадян надається тільки суду, й нікому іншому.

Тобто суд у складі голови Глуханчука та суддів Юхтенко, Тарасишиної грубо проігнорував (на замовлення власника двох університетів, який вважає себе хазяїном усіх судів в Україні?) і Конституцію, і закон.

Нашу версію замовного характеру дій з боку ДАКу та суду підтверджує не тільки абсурдність рішення з перевищенням ДАКом своїх повноважень, а й суддівське свавілля.

Природно, ХГЕУ, не припиняючи своєї законної громадської діяльності, подав скаргу в Одеський апеляційний адміністративний суд. Проте й цей суд у складі суддів Джабурія, Кру­сяна, Шляхтицького після двох засідань теж повністю проігнорував і Конституцію України, і Закон України «Про об’єднання громадян». При цьому зовсім не брався до уваги той факт, що за два роки, які минули від дня прийняття незаконного рішення ДАК, воно не було виконане. Діяльність ХГЕУ не припинена тому, що незаконне рішення не має юридичної сили.

Тобто реально це незаконне рішення абсолютно не перешкоджає законній діяльності ХГЕУ, який просто хоче відновити справедливість (законність) і заодно перевірити або підтвердити свою версію про замовний характер дій проти об’єднання громадян.

Далі ХГЕУ подав касаційну скаргу у Вищий адміністративний суд України. Понад рік суд роздумував, як йому вийти з цієї ускладненої до краю ситуації. Тим більше що ХГЕУ законно наполягав на своїй присутності на засіданні суду. Справу мали розглядати п’ятеро суддів. Але це засідання не відбулося, бо троє суддів (Конюшко, Гончар, Гордійчук) провели попереднє засідання, на якому за відсутності представника ХГЕУ вирішили, що нібито немає жодних підстав розглядати цю касацію у звичайному судовому засіданні. Мовляв, вони вважають рішення попередніх судів (що ігнорують Конституцію та базовий закон для об’єднань громадян) законними.

Правда, в рішенні цього суду була лукава рекомендація звернутися ще у Верховний суд України. Для цього, згідно з нововведеннями українського законодавства, ХГЕУ необхідно було знайти аналог схожого беззаконня. Подача нової касаційної скарги вже на незаконне рішення Вищого суду у Верховний суд України можлива, виходячи з поправки до Закону (Кодекс адміністративного судочинства), тільки через той суд, на який скаржишся. І саме Вищий адміністративний суд вирішує, чи справді аналог беззаконня є пов­ним аналогом і чи можна цю скаргу (на себе) відправляти у вищу інстанцію.

Врешті-решт у червні 2012 р. тепер уже п’ять суддів ВАСУ - Донець, Логвиненко, Мороз, Харченко, Чалий - вирішили фактично, що ігнорування попередніми судами Конституції України та базового Закону «Про об’єднання громадян», а також ст. 11, ч. 2 Європейської конвенції з прав людини законне, бо немає повного аналога цього волаючого беззаконня.

Таким чином, ми маємо приклад унікального «удосконалення» українського законодавства, згідно з яким очевидні замовні беззаконня можуть бути підтримані круговою порукою суддів.

Українська новація впровадження проміжної касаційної інстанції у вигляді вищих судів, яка не має аналогів у світі, на нашу думку, сприяє подальшому корумпуванню судової системи України.

Ми не хочемо очорняти всю суддівську спільноту, в якій багато чудових порядних професіоналів. Але їм справді важко доводиться працювати в такому неблагополучному середовищі з такими колосальними професійними й моральними навантаженнями.

На прикладі цього замовного суддівського свавілля легко зрозуміти, чому Європейський суд із прав людини завалений скаргами на беззаконня та кругову поруку, що процвітають в українських судах.