Стабільність як умова нових ідей

Послання президента України В.Ющенка зацікавлено і прискіпливо аналізували не лише політики та державні діячі, але й усе суспільство. Привертають увагу не тільки погляди глави держави на соціально-економічний розвиток країни, але й не менш актуальні його державотворчі ідеї. Серед них, зокрема, ініціатива проведення судової реформи, створення конституційної комісії, розробка нової Конституції та проведення з цього питання всеукраїнського референдуму.

Виявляти ініціативу з цих питань, безумовно, — право президента України, і ставитися до неї слід з розумінням, оскільки глава держави здійснює особливі функції за своїм статусом. Отже, у висловлених ідеях можна побачити, зокрема, і проголошення нової конституційно-правової ери. А це зобов’язує науку конституційного права осмислити не лише саму правотворчу ініціативу, але й причини та наслідки її втілення. Вже сьогодні суспільство очікує відповіді на чимало актуальних питань стосовно цінностей та непохитності чинної Конституції України.

Насамперед варто з’ясувати, які правові мотиви і чия політична воля обумовлюють необхідність підготовки нової Конституції України? Які пріоритети мають бути названі конституційною комісією у створенні моделі, структури й визначенні наукових доктрин конституційного регулювання основних інститутів суспільства та держави? Яке місце посідатимуть у новій моделі основних змін найважливіші гарантії прав і свобод людини? Чи, може, Українській Державі слід виходити з нових позицій Конституції Європейського Союзу, зважаючи на міжнародні стандарти побудови демократичної, соціальної держави?

Хто з учених-юристів, політологів готовий сьогодні відповісти на ці та інші питання несподіваної мети нового конституційного будівництва? Суспільство має право спитати насамперед науку конституційного права про те, наскільки чинна Конституція відстає від прогресу, в чому її неприйнятність та гальмівний вплив на розвиток суспільних відносин. А відтак — які конституційні передбачення мають бути закладені в розробці нової Конституції?

В першу чергу наука, маючи такі потужні науково-дослідні заклади, як Академія правових наук, Інститут держави і права та інші, має дати обґрунтовані висновки щодо політико-правових умов розробки моделі нової Конституції. Не бачити, не визнавати складність, або ухилитися від осмислення самої ідеї, що висловлена як політична новела, означає втрату позиції науки конституційного права.

Чинна Конституція України — це не лише історичний факт 1996 року – це ще досягнення правозаконності й гуманістичного права. Її основний II Розділ про права людини має найвищий конституційний статус. Це основне досягнення як центральна правова ідея українського конституціоналізму означає, що права людини та громадянина визнані найвищою цінністю, яка водночас є основою держави. Тому стабільність Конституції України визначається саме цим досягненням суспільства перед державою, створюючи умови захисту Конституції України всіма засобами державно-правової та суспільно-політичної охорони.

Очікуваним для суспільства є обґрунтування суспільно-економічних та політичних змін, які відбулися, і вимагають перегляду редакції чинної Конституції України. Тоді буде зрозумілим вихід на новий конституційний процес, що, таким чином, визначений президентом України згідно з п. 6 статті 106 Конституції. Але він не може виходити за межі ініційованої розробки нових доктринальних підходів в контексті вимог статті 156 Конституції України.

Отже, ми маємо справу передусім із змістовною стороною конституціоналізму, коли формально-юридичний процес його розвитку може проходити динамічно, як пропонує президент України. Але сьогодні доктрина конституціоналізму в Україні підтверджується наявністю оновленої Конституції, прийнятої демократичним шляхом. В цьому першочергове значення для оцінки сучасного конституціоналізму є дотримання таких важливих принципів: розробка проекту за участю народу або його представників; роль Конституції як особливого політичного, юридичного та ідеологічного документа, що регулює в цілісному вигляді «каркас» суспільства, основи відносин людини-колективу-суспільства-держави; прийняття конституції безпосередньо народом або його вільно і законно обраними представниками; вища юридична сила конституції, її необхідна стабільність і закріплення нових умов життя; відповідність конституції умовам суспільного договору між владою та суспільством. Усвідомлення цих принципів існування конституціоналізму безпосередньо стосується державних діячів, всіх лідерів політичних партій.

Якщо взяти на себе зобов’язання відповісти аргументовано на головне питання: чи відповідає чинна Конституція України вказаним принципам, або довести відхилення від них — тоді можуть бути підстави для висновку: потрібна чи не потрібна нова Конституція суспільству.

Можна ще раз оцінити найважливіший розділ II Основного Закону, який містить своєрідний «каталог» індивідуальних прав і свобод людини та громадянина й зробити для себе висновок, чи відповідає він Міжнародним пактам про права людини. Можна оцінити також, наскільки така категорія, як державна влада, відповідає поняттю публічна влада, чи є на сьогодні конституційні гарантії, які відповідали б економічним умовам життя малозабезпечених та багато іншого. Дехто з науковців порушує проблему закріплення в Конституції України характеристики, на їхній погляд, нового ладу — суспільства соціального капіталізму, наводячи аргументи капіталістичного характеру економіки: приватна власність, юридична рівність, свобода договору, включаючи продаж робочої сили, конкуренцію, спрямованість до максимального прибутку і т. ін. А особливо підкреслюючи ідеї свободи капіталу, які часто зустрічаються в Конституції Європейського Союзу. Чи притаманне це сучасному українському суспільству?

Отже, йдеться про включення до сфери конституційного регулювання нових відносин, що, на думку політиків, мають бути викладені шляхом генералізації норм, які повинні бути оцінені вченими-юристами з обґрунтуванням їх включення до тексту нової моделі Конституції. Але хто візьме на себе сміливість стверджувати, що саме такі підходи відповідатимуть сучасному конституціоналізму? Чи є сьогодні хоча б ґрунтовні дослідження уроків минулого та погляду в майбутнє конституціоналізму в Україні як нової наукової доктрини? Якщо ми такого не знаходимо, то, здається, сумнівними виглядають окремі ідеї нового конституційного врегулювання щодо організації політичної влади і характеру держави. Тому в нормативному закріплені засад суспільного ладу з’являється більше «слабких місць». Тоді з’являються декларації й гасла, які жодним чином не можна вважати нормами-принципами нової моделі Конституції. У таких випадках з’являються спроби окремих політиків пристосувати ідеї демократичного ладу, громадянського суспільства, сильної державної влади по всій вертикалі управління та інші до реалій сучасного життя. Проте чи можна не враховувати історичний досвід, який свідчить, що не можна приносити в жертву свободу, демократію, права людини, розподіл влад зі збалансованою компетенцією заради ідей, які не підкріплені всебічно обґрунтованими обставинами з бездоганно науковим підґрунтям конституційного права. Хіба потрібно доводити, що Конституція це не кодекс законів і вона здатна за своїм призначенням лише закріплювати загальні засади й тип суспільних відносин, що вже склалися в країні. Навіть конституційні зміни, які мають вноситися стосовно суспільного ладу, обов’язково мають проходити процедуру «народного вето» на всеукраїнському референдумі, та це не означає, що може сприйматися як безумовна потреба розробки нової Конституції України. Конституційний суд України у своєму рішенні від 5 жовтня 2005 року концептуально зобов’язав державу враховувати, що суверенітет народу — це повнота його влади, і тому останнє слово завжди було й буде за народом. Чи означає це, що сьогодні лише закладається процес тривалого формування нового конституційного мислення, що вимагає переконливих пояснень політиків, державних діячів і вчених? Не можна стверджувати, що народ готовий сприйняти будь-яку нову модель конституції, яка розроблена на «верхніх поверхах влади».

Тому наївними й досить сумнівними виглядають ідеї, що не освітлені мудрістю наукових чи політико-соціальних аргументів, а, скоріше, нагадують кон’юнктурні тези деяких претендентів у виборах 2006 року, які публікують гасла «Нам потрібна нова Конституція!». Висувається застаріла модель Конституційної асамблеї для прийняття нової конституції, і навіть ставляться завдання, щоб вона навела порядок, усунула суперечності в законодавстві та містяться інші абсурдні недоречності. Чи може така аргументація обумовлювати потребу в розробці нової конституції? На наш погляд, це далеко від науки й самого життя, оскільки народні депутати України мають спеціальний мандат, що дає їм право брати участь у вирішенні питань розробки концепції нової Конституції.

Всім відомо, як скрупульозно і якими найкращими силами багатьох держав протягом двох років розроблялася Європейська конституція 2004 року (її офіційна назва — «Договір, який встановлює Конституцію для Європи») і як складно представники 25 держав долали протиріччя створеної моделі конституції європейським конвентом. Проте мета Конституції ЄС була інша — визначити та закріпити зміст і умови договору в конкретно-історичних умовах, коли вже створився Європейський Союз. Навіть за цих умов через голосування шляхом національних референдумів народи таких країн, як Франція і Нідерланди, неоднозначно поставилися до спільної згоди глав своїх держав щодо ідеї та схваленого тексту конституції.

Чи не слід замислитися і над цими обставинами, коли в нашій країні потреба досягти стабільності в суспільстві й державі залежить сьогодні від того, наскільки народ і кожен громадянин цінують власну Конституцію, охороняють її з позицій верховенства права та верховенства народного суверенітету?