Спростування «спростування»

Гнівну заяву, підписану прес-службою Вищого адміністративного суду України, отримала редакція «Дзеркала тижня». Судячи з послання, прес-служба дуже образилася за керівника ВАСУ Олександра Пасенюка і вирішила висловити свою позицію з приводу публікації у «ДТ» від 14 березня «Суддя відпущення і група підтримки». Звичайно, неможливо припустити, що робилося це без відома
О.Пасенюка, але сам він листа з якихось причин не підписав. І функцію адвоката керівника суду взяла на себе прес-служба.

Лист, оприлюднений прес-службою ВАСУ на ряді сайтів, містить образливі, безпідставні і такі, що не відповідають дійсності, висловлювання на адресу нашого видання та автора публікації. Тож, як мовиться, із такою прес-службою і ворогів не треба. У ВАСУ дозволили собі стверджувати, що стаття «побудована виключно на безпідставних обвинуваченнях голови Вищого адміністративного суду України Олександра Пасенюка», а також зазначили: «матеріал, розміщений на шпальтах «ДТ», дивує своєю однобічністю і вкрай одноманітним добором фактичного матеріалу». Одноманітність їм, бачте, не подобається. Різноманіття ми обіцяємо незабаром — за підсумками бурхливої трудової діяльності адмінсудів, які здивували нас своєю багатогранністю. А в цій статті йшлося виключно про роль конкретних осіб у стрімкому злеті І.Зварича, наводилися досить-таки різні документи (див. сайт «ДТ»), стисла хронологія призначення Зварича на посаду та отримання ним звання заслуженого юриста.

Дуже зачепило прес-службу обвинувачення О.Пасенюка в тому, що він — серед тих, хто «породив знаменитого тепер на всю Україну любителя «колядок». Але ж — породили, ми це стверджували і на цьому наполягаємо. (Спростування цього факту в посланні ВАСУ настільки абсурдне, що невикористаним залишився тільки аргумент на кшталт довідки з пологового будинку, виданої про те, що такий-то громадянин «нікого не породжував».) А те, що Зварич до «інциденту» 15 років нібито зразково-показово трудився суддею (судячи з того, як він закінчив свою кар’єру, це не його заслуга, а недогляд правоохоронних органів), не має до суті питання жодного стосунку. Тому що на місці рядового судді він міг брати, «як усі». А щоб напхати мішки мільйонами, то Зваричу, котрий «позитивно характеризувався» і жодного разу не піддавався дисциплінарним стягненням, як зворушливо описує його трудовий шлях прес-служба, знадобилося б усе його «безпорочне» суддівське життя. Тому саме ті, хто сприяв його призначенню на останню посаду, й «породили» знаменитого тепер на всю Україну любителя «колядок», надавши йому обмежені тільки розміром мішка можливості. І камери СБУ зафіксували купецький розмах цього, раніше ні в чому поганому не поміченого, служителя Феміди, який раз по раз діловито й буденно брав десятки пачок доларових купюр. Як людина «безсумнівно порядна», І.Зварич навіть намагався поділитися «гонораром» з тим, хто його притяг. Але такі спроби з улесливим «обуренням» незмінно відхилялися вдячними ходоками...

Звичайно, І.Зварич — усього лише жертва правоохоронно-політичної кампанії боротьби із суддями. Але жертва не випадкова і, зважаючи на все, не безневинна. Водночас діяльність будь-якого судді — від місцевого до Верховного — не таємниця за сімома печатями для його колег. Усі вони один про одного все чудово знають. Тому вражає кураж, із яким обстоюють свою, з дозволу сказати, правоту опоненти, котрі, за їхніми словами, «болісно переживають ситуацію зі Зваричем». Звичайно, це болісно — щодня думати, що там Зварич у буцегарні пригадає. Але це так, прес-службі на замітку.

Автори послання пишуть, що «випадок (! — Ред.) зі Зваричем І.С.» не дає права «висувати голослівні обвинувачення, некоректно висловлюватися стосовно всіх представників системи адміністративних судів та судової гілки влади загалом». Можливо, вони іншу якусь статтю читали? Чи прес-служба вважає, що О.Пасенюк є уособленням «усіх представників і усієї влади». Але це вже явний перебір, а йшлося про конкретні підписані ним документи.

Наприкінці заяви ставиться, схоже, головне запитання. «Незрозумілим залишається, яким чином до автора потрапило листування Вищого адміністративного суду України з президентом України, секретаріатом президента України і Радою суддів адміністративних судів України?» — губиться у здогадах прес-служба ВАСУ. Навряд чи варто катувати себе пошуком відповіді на це запитання, оскільки зазначені документи грифів таємності не мають і не містять ніяких конфіденційних даних. А ту «інтимну інформацію», яка в цьому листуванні є, суспільство має право знати.

І вже зовсім даремно назвали судження журналіста «поверховими і некваліфікованими». Того, що ми підтвердили документально, для розкриття теми більш ніж достатньо. Ми, звичайно, копнули глибше, але те, що нам відкрилося, важко буде довести в суді, хоча, безперечно, ця інформація також становить суспільний інтерес.

У разі якщо керівництво ВАСУ не вибачиться перед редакцією за творчість власної прес-служби, «Дзеркало тижня» залишає за собою право звернутися до суду.