Слідство ведуть важняки

Керівник слідчо-оперативної групи Генпрокуратури у справі про отруєння Віктора Ющенка Галина Климович спростувала інформацію про побиття секретаря екс-заступника глави СБУ Володимира Сацюка під час допиту в ГПУ. Про це вона заявила «Темі», коментуючи інтерв’ю колишнього секретаря Сацюка Вікторії Вінницької «Українській правді», в якому та заявила про побиття її слідчим. І ось що цікаво: певні сумніви щодо факту побиття справді виникали, але саме стиль спростовання цього факту змушує думати про те, що все могло бути.

«Груба й дуже брудна інсинуація, що не знайшла в ході перевірки свого підтвердження. Ніколи прокуратура не плямувала себе такими речами навіть на районному рівні», — сказала Г.Климович. Той факт, що в ході перевірки самих себе інформація не підтвердилася, у нас не новина, а традиція, тому нікого ні в чому не переконує. Нещодавно, наприклад, генпрокурор Медведько опублікував свої розмірковування стосовно дотримання прав людини, яка потрапила за ґрати у нашій країні. З його розлогої розповіді можна було дійти надзвичайного висновку про те, що сумні факти, про які не раз чули наші громадяни, майже суцільно є плід уяви правозахисників. Тому що... перевірки нічого не підтвердили. Однак повернімося до спічу Г.Климович. Досвідченому працівникові прокуратури, котрий, поза будь-яким сумнівом, жодного разу в житті не застосував ні психологічного, ні, борони боже, фізичного впливу на підслідного, усе-таки не слід було б так сліпо вірити в людство, стверджуючи, що прокуратура на таке не здатна «ніколи». Принаймні тому, що «ніколи» — слово дуже гучне, яке зобов’язує. І за всю прокуратуру, аж до районного рівня, «підписуватися» у такий спосіб можна тільки зовсім уже зопалу. При цьому треба визнати, що до міліції їм у цьому плані далеко.

Однак Г.Климович пішла далі. Вона назвала зазначену публікацію «спланованою акцією, спрямованою на дискредитацію» слідчої групи у справі про отруєння В.Ющенка та на відсторонення її членів від розслідування справи. «Щодо обвинувачень мене у «вибиванні доказів із підозрюваних» не виправдовуватимуся, оскільки немає в чому. Чому деякі журналісти раптом почали обливати мене брудом і розкручувати цю тему, здогадатися неважко. Відомо, кому вони служать», — сказала Климович. Якщо відомо, то треба казати — з усією прокурорською прямотою. А так незрозуміло, звідки ж усе-таки відомо. За однією відомістю гроші одержували?

Г.Климович зазначила, що «можна було б подати на автора в суд, але не хочеться витрачати енергію на недостойний об’єкт, тим паче що багато хто саме на це й розраховує: щоб Климович загрузла в листуванні та судових чварах, отже, відхилилася від розслідування справи». Відхилятися, звичайно, не потрібно. Адже скільки ще народу допитами у справі про отруєння не охоплено.

«Колись Луценко сказав мені, що я на цій справі або ввійду в історію, або назавжди заплямую свій авторитет, зароблений роками. Я віддаю перевагу першому та не припускаю другого, тому що думка підконтрольних журналістів — це ще не все. І, слава богу, залишилися журналісти, спроможні відрізнити правду від брудної брехні, які не працюють на «підтанцівці» у сильних світу цього», — заявила Климович. Хотілося б також вірити, що залишилися і прокурори з аналогічним світоглядом. Проте надія ця невелика, оскільки за тією самою справою про отруєння самого, наскільки відомо, потерпілого опитали один раз. І це дивно, що В.Ющенко, який перебував при здоровому розумі та при пам’яті в момент, який має цікавити слідство найбільше, так мало міг йому повідати. Хоча інші громадяни на допити нашого неупередженого, професійного і незалежного слідства ходять як діти в школу. Ну а здатися, що прокуратура намагається не турбувати президента через його надмірну заклопотаність державними справами, може лише тому, хто ще не знає з преси, чим наповнені дні керівника держави.