ШАГРЕНЕВА ШКІРА МІЛІЦЕЙСЬКОГО БЮДЖЕТУ

Свій депутатський запит на сесії обласної ради заступник начальника облуправління МВС Валерій Горбатюк почав із цифр. «За 5 місяців цього року в області зареєстровано 4134 злочини, що на 2% більше, ніж за аналогічний період минулого року, — сказав він. — Зростання злочинності зареєстроване у 12 районах з 20. Особливо зросла кількість крадіжок особистого майна — на 26,5%, шахрайств — на 36,6%, викрадань автомобілів — на 20,3%, на 25% — злочинів, пов’язаних з використанням наркотиків».

Сесія насторожилася. Горбатюк називав цифри без жодного папірця — видно, в’їлися вже в пам’ять. Як і ті, що пролунали згодом. Бо, на глибоке переконання міліцейського керівника, така ситуація безпосередньо пов’язана з украй незадовільним фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням органів і підрозділів внутрішніх справ області та низьким рівнем соціального і правового захисту їх працівників. Адже хоч міліція має утримуватися за рахунок державного бюджету, його щедрості нинішнього року вистачило лише на виділення 56,4% коштів на оплату праці і всього 2,2% — на матеріально-технічне забезпечення (дуже істотна підмога для міліцейських автомобілів, які вже вичерпали свій ресурс на 80%). Та ще складнішою виявилася ситуація того штату управління МВС — 18% співробітників, — який утримується за кошти місцевих бюджетів. Грошей виділено на третину від потреби, та й ті практично не надходять. Через це нині не фінансуються понад 400 штатних посад. Переважно це патрульно-постова служба та дільничні інспектори, тобто саме ті працівники, які безпосередньо забезпечують охорону громадського порядку.

Зменшення фінансування вже не раз зумовлювало усушку й утруску штатів обласного міліцейського управління: протягом трьох останніх років — майже на 3 тисячі чоловік. Уже в цьому році «пішли під ніж» ще 258 штатних посад і в «підвішеному» стані перебувають ще 400. Хоча звільнити — це не позбутися фінансових проблем, а мати додаткові. Адже кожному скороченому треба виплатити двомісячне утримання, вихідну допомогу, передбачені законом компенсації тощо. Крім того, хто ж служитиме, якщо органи МВС усе більше загрузають у фінансових проблемах (тільки в черзі на житло — майже тисяча сімей співробітників міліції). Лише торік звільнилися з органів 372 досвідчені міліціонери — хто ж передаватиме досвід молодим?

Останніми роками, на жаль, утворилося замкнене коло. Держава постійно не доплачує міліції, фактично змушуючи її жити за законами вільного ринку. Державна структура, покликана підтримувати правопорядок і боротися з криміналітетом, шукає засобів для виживання. Але якщо років десять тому руку допомоги міліції простягали ще також державні підприємства (в пам’ятку — засідання Хмельницької міської координаційної ради з боротьби зі злочинністю, на якому розписали «данину» міліції з кожного підприємства: від автомобіля до тапочок від взуттєвої фабрики), то нині доводиться звертатися до бізнесменів-приватників. І визначити межу, де закінчується безкорислива допомога і починається корупція, погодьмося, дуже непросто. Тому народ і ставиться до міліції з недовірою — що, знову ж таки, відбивається на її іміджі й престижі.

Більше того: через такий стан справ у самій службі мимоволі зміщуються акценти в оцінці співробітників. Кращим починають вважати не того, хто добре ловить злочинців, а того, хто вміє дістати, забезпечити, збудувати. Такі й ростуть у званнях, чинах, посадах, залишаючи справжнім профі єдину перспективу — звільнення.

Тому вільне плавання у фінансовому морі проблем і державна структура боротьби зі злочинністю — все-таки речі несумісні. І можна було зрозуміти В.Горбатюка, який, перераховуючи численні звернення міліцейського керівництва до органів місцевої влади з проханням виправити становище, поліпшити фінансування, емоційно підсумував: «Ми стукаємо, як у глуху стіну. Ви не хочете нас чути». І знову звернувся по аргументи до цифр. Адже, за науково обґрунтованими розрахунками, навантаження на одного дільничного інспектора міліції має становити не більше трьох тисяч громадян. Нині ж воно сягає на Хмельниччині майже п’яти тисяч. Дійшло до того, що в добрій чверті районів області на 11-18 сіл — один дільничний міліціонер.

...Недавно довелося бути на суді. Справа слухалась неординарна. Хлопців, які начебто хуліганили в нічному барі, почали переслідувати два охоронці правопорядку. І — поранили одного з нічних відвідувачів. На суді з’ясувалося, що цілились вони в одного, а під кулю втрапив інший. «Ви часто стріляєте в тирі?» — запитав суддя. «Та... як патрони дадуть...» — «Коли ж це було востаннє?» — «Місяців три тому».

Коментарі зайві. А ось ще одна деталь із цього ж судового засідання варта уваги. Один з міліціонерів, розповідаючи про перипетії детективної ночі, підтвердив правдивість своїх свідчень конкретною подробицею: «Ми у формі були. Я ще там штани порвав. Весь рік прослужив, нарешті форму дали, і на тобі...»

Це — ілюстрація тези про безплатну міліцію. Щоб мати професіоналів, треба платити. Мабуть, це єдина можлива відповідь на депутатський запит полковника Горбатюка.