Підтримати
Безпідставна збройна агресія проти України та сексуальне насильство щодо українських жінок — сутність російської політики, відображеної у нещодавній фразі «нравится, не нравится, терпи моя красавица». Що і продемонстрували російські солдати на окупованих українських територіях.
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, є одним із найбільш жалюгідних і ницих діянь, що їх можуть вчиняти військовослужбовці. Аморальність російської армії «пробила і це дно», у черговий раз знявши маски перед усім цивілізованим світом. І тепер синонімічний ряд слова «росіянин» складають «ґвалтівник», «вбивця», «варвар», «мародер»…
Очільниця посольства Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс прямо обвинуватила Росію у свідомому використанні зґвалтувань як зброї війни: «Жінок ґвалтували на очах у їхніх дітей, дівчат — на очах у їхніх родин як навмисний акт поневолення (населення окупованої території. — Авт.)».
Досвід Бучі, Ірпеня, Гостомеля жахає масовістю звірств сексуального характеру щодо цивільного населення в умовах російської окупації. І, на жаль, кількість повідомлень про сексуальне насильство зростатиме із звільненням наступних окупованих Росією населених пунктів України.
Під егідою міжнародного права
Захист жінок від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, відбувається з допомогою гарантій і заборон, встановлених міжнародним гуманітарним правом. До загальних гарантій, наданих усім цивільним особам статтями 27–34 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (ЖК ІV) і статтею 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (ДП І), належить право на гуманне ставлення, особисту повагу, повагу до честі тощо. Серед загальних заборон — заборони тортур, калічень, тілесних і колективних покарань.
Жінки також є окремою категорією осіб, яка потребує особливого ставлення, що зумовило наявність спеціальних норм захисту. Серед них — захист від будь-якого зазіхання на честь, зокрема, від зґвалтування, примушування до проституції чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність (стаття 27 ЖК ІV), від непристойного посягання в будь-якій його формі (75 ДП І).
Аналогічні загальні та спеціальні гарантії та заборони сексуального насильства закріплено у нормах міжнародного права прав людини. Окрім того, Резолюція Ради Безпеки ООН 1820 (2008) прямо вимагає від сторін збройного конфлікту негайно припинити вчинення всіх актів сексуального насильства щодо цивільного населення.
Названі норми міжнародного права є імперативними, а відтак, обов’язковими до виконання збройними силами як України, так і Росії. Однак військовослужбовці РФ, як і держава-агресорка загалом, цинічно і відкрито порушують установлені заборони вчинення сексуального насильства щодо жінок. Такі порушення, безперечно, є воєнними злочинами.
«Мені пощастило, що я вижила…»
Найбільш повний перелік воєнних злочинів міститься у статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Факти сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, переважно завжди кваліфікуються як воєнні злочини, — зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація та будь-які інші види сексуального насильства, що є серйозними порушеннями Женевських конвенцій 1949 року (xxii, b, частина 2 статті 8).Водночас залежно від обставин вчинення сексуального насильства воно може бути кваліфіковане як інші воєнні злочини, а саме: умисне вбивство, тортури або нелюдське поводження, умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю, заподіяння особам, які перебувають під владою протилежної сторони, фізичних ушкоджень, які спричиняють смерть чи серйозно загрожують здоров'ю таких осіб, зазіхання на особисту гідність, зокрема образливе та принижуюче поводження.
Уже сьогодні, якщо проаналізувати інформацію з відкритих джерел, є достатні підстави вважати, що сексуальне насильство, вчинене російськими військовослужбовцями щодо українських мирних жінок, містить склад кількох воєнних злочинів.
Так, сексуальне насильство щодо жінки на Київщині, вчинене двома російськими військовослужбовцями у приватному будинку потерпілої на очах у чотирирічної дитини, містить усі ознаки воєнного злочину зґвалтування, вчиненого групою озброєних осіб. Аналогічним злочином є ще один факт сексуального насильства на Київщині, про який повідомляє громадська організація «Ла Страда-Україна». Три російські військовослужбовці у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння вчинили сексуальне насильство щодо української жінки. Злочинці спочатку психологічно ображали потерпілу, наставляли на неї та її дитину зброю з погрозами здійснити постріл у голову, а потім примусили її до статевого акту. Зґвалтування жінки групою озброєних осіб було вчинене у присутності трирічної дитини. Вкрай цинічним і аморальним є одночасне зґвалтування матері та її неповнолітньої 17-річної доньки в окупованому Херсоні.
Наведені факти сексуального насильства є лише кількома із десятків чи навіть сотень. Обставини вчинення свідчать про необхідність кваліфікації їх як воєнних злочинів, а саме — зґвалтування.
Разом з тим кваліфікація сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, не завжди є очевидною на перший погляд, а тому потребує ретельного розслідування. Наприклад, випадок сексуального насильства, вчиненого у Харкові, про який повідомляють низка українських ЗМІ. Російський військовослужбовець понад тиждень проживав у приватній квартирі 29-річної жінки та її хворої матері, погрожуючи зброєю. Протягом усього часу окупант здійснював сексуальне насильство над жінкою, пояснюючи коханням. А коли жертва відмовилася виїхати з ним, убив її матір. Обставини злочину свідчать про наявність ознак сексуального рабства як воєнного злочину.
Окрім того, інформація про трупи двох чи трьох оголених жінок, яких разом із трупом чоловіка намагалися спалити військовослужбовці збройних сил РФ у місті Буча Київської області, залежно від характеру сексуального насильства, вчиненого відносно жінок напередодні, може свідчити про кілька воєнних злочинів — про умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю, зазіхання на людську гідність, зокрема про образливе та принижуюче поводження, тощо.
Зазначені воєнні злочини є лише поодинокими прикладами великого масиву страждань мирних жінок України. Страждань, зібраних у єдиній фразі. Фразі, сказаній 31-річною жінкою, неодноразово зґвалтованою російським солдатом у селі Мала Рогань на Харківщині: «Мені пощастило, що я вижила…».
Воєнне та політичне керівництво Росії та кожен російський військовослужбовець, безпосередньо причетний до страждань і болю українських жінок, повинні понести кримінальну відповідальність. Для цього Україна вживає всіх заходів як на міжнародному, так і на національному рівнях.
Хто притягне винних до відповідальності?
Найвпливовішим механізмом притягнення до кримінальної відповідальності на міжнародному рівні є Міжнародний кримінальний суд (МКС), юрисдикція якого, серед іншого, поширюється і на воєнні злочини, зокрема на сексуальне насильство.
З 21 листопада 2013 року на підставі заяв України про визнання юрисдикції МКС воєнні злочини є предметом вивчення Офісу прокурора МКС. Ще 2018 року під час попереднього вивчення ситуації в Україні прокурор зазначив, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, містить ознаки складу воєнних злочинів зґвалтування та інших форм сексуального насильства чи тортур або нелюдського поводження, чи зазіхання на особисту гідність.
2 березня 2022 року прокурор МКС заявив про перехід до наступного етапу — активного розслідування ситуації в Україні, наголосивши на «нульовій толерантності щодо будь-яких злочинів сексуального та гендерно обумовленого насильства». Зазначене безперечно свідчить, що випадки сексуального насильства, вчиненого російськими військовослужбовцями щодо українських жінок, буде кваліфіковано як воєнні злочини, а винних представників вищого воєнного і політичного керівництва Росії буде притягнуто до кримінальної відповідальності.
Ще одним ефективним міжнародним механізмом є застосування правоохоронними органами іноземних держав принципу універсальної юрисдикції щодо воєнних злочинів, зокрема сексуального насильства. Уже сьогодні Латвія, Німеччина, Литва, США та інші держави відкрили за національним законодавством кримінальні провадження і розслідують воєнні злочини, вчинені збройними силами РФ.
Правоохоронні органи України також уже розпочали низку кримінальних проваджень за фактами сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, а саме: знущань і зґвалтувань жінок і дівчат у Донецькій, Київській, Харківській і Херсонській областях. Досудове розслідування таких злочинів здебільшого здійснюється органами Служби безпеки України, хоча до вчинення першочергових слідчих дій залучено й слідчих Національної поліції.
Більшість проваджень щодо фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, зареєстровано за статтею 438 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни). Наприклад, за процесуального керівництва Броварської окружної прокуратури Київської області військовослужбовцю збройних сил РФ повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частинами 1, 2 статті 438 КК України за фактом неодноразового зґвалтування у житловому будинку в Броварському районі дружини вбитого ним чоловіка. Наразі підозрюваного оголошено в розшук.
Окрім того, Бериславською окружною прокуратурою розпочато кримінальне провадження за частиною 1 статті 438 КК України на підставі даних, отриманих під час пояснень внутрішньо переміщеної особи з Херсонщини про зґвалтування військовослужбовцем РФ її неповнолітньої сусідки. У телефонній розмові з батьками дівчини інформація підтвердилася.
Разом з тим достатньо проблемним залишається питання виявлення сексуального насильства щодо мирних жінок, які перебувають на тимчасово окупованих Росією територіях. Об’єктивно встановлення названих фактів і їхнє подальше розслідування ускладнено тим, що потерпілі не мають змоги звернутися до правоохоронних органів. Крім того, суб’єктивно багато постраждалих жінок не бажають повідомляти правоохоронні органи про вчинення щодо них сексуального насильства. Тому наразі відомості про ці кримінальні правопорушення майже в усіх випадках внесені до ЄРДР за результатами моніторингу інтернет-ресурсів, ЗМІ, повідомлень від третіх осіб тощо.
З метою вирішення зазначеної проблеми Офісом генерального прокурора спільно з органами досудового розслідування та закладами охорони здоров’я запроваджується механізм фіксації фактів вчинення російськими військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканності українських жінок. Також, зважаючи на чутливість цієї категорії злочинів, запроваджується окремий механізм роботи з потерпілими особами.
Крім того, з метою документування злочинів сексуального насильства правоохоронні органи співпрацюють із правозахисними та громадськими організаціями. Наприклад, з такими як «Трибунал для путіна», «Україна. 5-та ранку», Українська асоціація правників тощо.
Фізичне і психологічне здоров’я, честь і гідність, а також законні права українських мирних жінок будуть відновлені. Російські воєнні злочинці, винні у сексуальному насильстві, будуть покарані. А «красавіца» — Україна та її жіноцтво, незважаючи на страждання, зруйновані мрії та біль, «підніметься з руїн... бо мужності такої світ не знав».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google