РОЗВІДНИКИ СВОЇХ НЕ ЗРАДЖУЮТЬ. У ПІДРОЗДІЛІ СБУ — ЗДАЛИ?

Продаються ангари! Поруч із військовим об’єктом стратегічної важливості. На території військовій частині зводиться комерційна бензозаправка. Пливе в чужі руки військова техніка. Відомче житло на шкоду військовослужбовцям надають людям, котрі не мають стосунку до військової служби. Лютневої ночі, у 10-градусний мороз, вибухає потужна казанна, унаслідок чого будинки, де мешкає понад тисячу жителів військового містечка «Овідіополь-2», а також школа, дитсадок, інші об’єкти залишаються без опалення. Проте розслідуванням обставин перетворення недешевого об'єкта на руїни ніхто не займається, до відповідальності нікого не притягнуто. Більше того, і через місяць прокурор Овідіопольського району Олександр Бурдейний робить вигляд, ніби щойно дізнався про це й інші неподобства та загалом про вкрай неблагополучну ситуацію в піднаглядній військовій частині. Хоча повідомлення про вибух, завдяки інформації Одеського облуправління МНС, що надійшла в «Вечернюю Одессу», ще в середині лютого стало надбанням громадськості регіону. Тож, здавалося б, ніяк не могло залишитися непоміченим. Адже йшлося про забезпечення життєдіяльності військового об'єкта особливої важливості, підпорядкованого безпосередньо центральному апарату Служби безпеки України...

Це лише окремі штрихи до жорстких реалій, у яких живуть протягом останніх місяців офіцери в/ч Є-6282 зі своїми родинами внаслідок епідемії «прихватизації» та зажерливості, що вийшла, нарешті, за межі військових частин і прилеглих до них містечок. Повідомляли про це офіцери-ветерани, дружини та вдови військовослужбовців генпрокурору України, керівництво СБУ, у безпосередньому оперативному підпорядкуванні якого перебуває військова частина в «Овідіополі-2». Проте домогтися більшого, ніж зняття з посади командира частини В.Каліщука, не змогли. Коментуючи офіційні відповіді на звернення 44 підписантів, що прибули в одеський корпункт «ДТ», члени ініціативної групи з захисту прав сімей військовослужбовців О.Гордієвський і О.Поляков не приховували настроїв товаришів по службі. «Раніше таке важко було навіть уявити, — із гіркотою констатував Олександр Гордієвський. — Адже ми були переконані: розвідники своїх не зраджують. І раптом факт за фактом, командування підрозділу нас попросту здало...» І що найприкріше, додає товариш по службі Олександр Поляков: «Практично всі, хто за посадою мусив розібратися й виправити стан справ — від генералів СБУ до співробітників прокуратур, — зайняли позицію сторонніх спостерігачів. Одні покривають неподобства, інші посилаються на відсутність повноважень, треті — на таємність підрозділу. Ось ми й змушені хіба що спостерігати, як цупиться направо й наліво майно, техніка частини, розподіляється в обхід товаришів по службі—черговиків відомче житло, якого вони гостро потребують. А перевіряльники знай собі торочать: порушень не вбачаємо».

Утім, наприкінці березня ц.р. підполковники СБУ А.Шинкаренко, В.Голіков, В.Бєляєв прямо заявили начальнику відділу з нагляду за дотриманням і виконанням законів Одеської облпрокуратури Сергію Рибакову: не віримо результатам прокурорської та відомчої перевірок. І нагадали: «У листопаді 2003 р. ми направили скарги генеральному прокурору України на незаконні дії посадових осіб в/ч Є-6282... Перевіркою займався ст. помічник прокурора О.Логінов. 23 січня 2004 р. надійшла відповідь за підписом прокурора Овідіопольського району О.Бурдейного, із якої видно, що факти, викладені в наших скаргах, не перевірялися, а незаконні дії командування з передачі в комунальну власність райради цілісного майнового комплексу в/ч Є-6282 визнано «законними»... У цьому листі, копію якого передано «ДТ», наведено цілий букет кричущих порушень законодавства. Причому справа виглядає так, що не тільки командир В.Каліщук, а також його високопоставлені столичні куратори й керівництво Овідіопольського району Одеської області прийняли, на думку заявників, «необгрунтоване рішення» підтримати ініціативу з передачі в комунальну власність «цілісного майнового комплексу в/ч
Є-6282 — військове містечко».

Кому й навіщо потрібна була термінова й «безпідставна», у чому переконані офіцери, передача об’єктів на 100-гектарній території містечка? А тим, вважають вони, хто мав підстави побоюватися, що під час скрупульозної ревізії господарської діяльності підрозділу спливуть факти незаконного відчуження значних матеріально-технічних цінностей. Ось місцеві та київські ініціатори передачі військового майна й постаралися не помітити того, що єдиною законною підставою для передачі військового містечка є відповідне рішення уряду, завірене підписом прем’єр-міністра, і включення цього містечка в перелік майнових комплексів, що передаються у власність територіальних громад, який додається до спеціального розпорядження Кабміну України. Такими є, нагадують автори листа, вимоги постанови Кабміну України №1282 «Про затвердження Порядку вилучення й передачі військового майна Збройних сил» від 29 серпня 2002 р. Останні не лише виключають порушення й поверховий підхід при прийомі-передачі об’єктів, а й забезпечують згодом виділення держбюджетних коштів на ремонт і утримання переданого відомчого житлового фонду. Проте ці вимоги, наголошують автори заяв на адресу генерального прокурора й голови СБУ, організаторами передачі військового містечка «Овідіополь-2» проігноровано, й у результаті «ніякого фінансування та ніяких термінів ніким не передбачено». Більше того, через поспішність «не було передано на баланс Овідіопольської райради навіть комп’ютери, на жорстких дисках яких зберігалася вся обліково-бухгалтерська база щодо житлофонду містечка й оплати комунальних послуг».

Не менш серйозні недогляди сквапного прийому-передачі житлофонду містечка спливли в розмові автора цих рядків із головою Овідіопольської райради Михайлом Моїсеєнком. Згодом це таки змусило його звернутися з листом у центральний апарат СБУ — «виконати в повному обсязі вимоги п.4 ст.7 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності». Зокрема, передати на баланс райради будинки військового гуртожитку, їдальні, овочесховища, а також техніку — екскаватор, самоскид, автокран, легковий автомобіль, деревообробні верстати, електрогазозварювальну апаратуру...» На жаль, столичний куратор військової частини генерал Сергій Степанченко з відповіддю не поспішає. Мабуть, навряд чи варто плекати надмірні надії і стосовно фінансування прийнятих на баланс об’єктів соціальної інфраструктури й житлофонду за рахунок трансфертів, які зазвичай (якщо не порушено процедуру прийому-передачі!) передбачаються в розмірі 30 відсотків від загальної суми витрат на ремонт і утримання об’єктів соцкультпобуту. Хоча і з цього приводу овідіопольське керівництво на адресу СБУ надіслало лист, у якому настійливо просить керівника підрозділу Служби подбати про виділення коштів на утримання містечка...

Виникає закономірне запитання: чи не пізно згадали про «виконання ст. 4-2 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»? І ще: які ж форс-мажорні обставини спонукали торік голову райради М.Моїсеєнка та голову райдержадміністрації В.Левчука приймати, не вельми замислючись і не прораховуючи можливостей, військове містечко в комунальну власність, а тепер шукати асигнування на його утримання? Не гребуючи зокрема перекладанням значних фінансових проблем на плечі жителів містечка? Адже відомо, що й улітку 2003-го відчувався гострий брак коштів на підготовку казанної і тепломережі до нинішнього опалювального сезону. У зв’язку з цим інспекція «Одесміськгазу» лише пізньої осені прийняла казанну, дозволивши запустити газовий казан, що вибухнув через три місяці. А після аварії, як випливає з листа офіцерів, «керівництво Овідіопольського УЖКГ оголосило жителям містечка: «Казанну відновлювати не будемо, робіть індивідуальне опалення!» І відразу ж біля будинків з’явилися бригади газівників ПП «Скіф», пропонуючи кожному з квартиронаймачів поміняти за 500 грн. газове устаткування — інакше, мовляв, так і залишитеся без тепла!» Аналогічні вимоги висувають і працівники ПП «Орлан», яке займається водопостачанням, і ДП «Комунальник», що спеціалізується на комунальному обслуговуванні, ремонті будинків тощо.

Скаржитися на сваволю можна, але, з огляду на кругову поруку, багато хто вважає це марною справою. Оскільки переконані, що інтереси засновників багатьох комерційних структур і місцевих керівників тісно переплітаються. Чому значною мірою посприяв, зокрема, старий командир частини В.Каліщук, котрий лише після перевірки звернення групи дружин військовослужбовців членами прокурорської комісії на чолі з заступником генпрокурора О.Колінько подав рапорт про звільнення. А столичне начальство «покарало» колишнього командира виділенням в Одесі квартири площею 150 кв. метрів у будинку «нестандартного» планування ринковою вартістю близько 100 тис. дол.

За скоювані неподобства й порушення законодавства притягнуто до дисциплінарної відповідальності й начальника відділу в/ч Є-6282 підполковника С.Ворону. Проте, що примітно, всупереч запевненням першого заступника голови СБУ Ю.Землянського про те, що С.Ворону буде переміщено на посаду з меншим обсягом роботи, насправді все відбулося також із точністю до навпаки. І це, до речі, зовсім не окремий випадок, коли офіційно заявлені позиції не збігаються з реальними справами, що викликає принаймні подив. Ось, приміром, на запит із Верховної Ради України «із приводу можливих порушень законодавства при передачі на баланс Овідіопольської райради житлофонду військового містечка» той-таки Ю.Землянський відповідає: таких фактів проведеною службовою перевіркою не встановлено.

Нічого не скажеш — усім хороша ця груднева відповідь першого заступника голови СБУ! Ось тільки невідомо, хто її готував — чи то сам перевіряльник В.Внуковський, чи його начальники С.Степанченко або А.Герасимов? І як ув’язати цю відповідь із раніше згадуваним офіційним листом № 02-9/295 керівників Овідіопольського району М.Моїсеєнка й В.Левчука, надісланим на адресу керівництва СБУ, у якому останні наполягають «на виконанні п.4 ст.7 Закону України «Про передачу об’єктів прав державної та комунальної власності»? Й уточнюють висунуті офіційні вимоги в наведеному переліку дев’яти (!) недоотриманих на свій баланс об’єктів цілісного майнового комплексу «військове містечко». Не зайве згадати, що цитований «претензійний лист» на адресу керівництва СБУ датовано 30 жовтня 2003 р., тобто через місяць після сесії Овідіопольської райради, на якій вирішувалося питання прийому-передачі військового містечка, і якраз напередодні запиту голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони...

А стосовно наведених у листах офіцерів фактів грубих порушень командуванням в/ч Є-6282 чинного законодавства при розподілі державного житла, зокрема так званих нестандартних квартир вартістю 60—100 тис. дол. у дорогих і престижних будинках Одеси, то цих «недоглядів», власне кажучи, керівництво СБУ й не заперечує. Тільки чомусь ніхто не поспішає виправляти помилки, які в інших кабінетах кваліфікуються як явні ознаки корупційних діянь. Ось і виходить, що проведені відомчі та прокурорські перевірки, так би мовити, взаконили володіння військовослужбовцями, наближеними до недавно звільненого пана Каліщука, навіть двома квартирами, тим часом як родини інших захисників Батьківщини, зокрема й такі, що налічують по 6—8 чоловік, продовжують виживати в тісних і холодних квартирах. Утім, можливо, наклепи зводять офіцери-заявники? Ні, все саме так і є насправді, стверджує майор Віктор Олійник, старший уповноважений відділу спецміліції УМВС України в області, котрий несе службу в режимному містечку. «Почну з Сергія Соколова, який хворіє та живе із сім’єю з п’яти чоловік в однокімнатній квартирі №4 фінського будиночка №20. У таких самих умовах крайньої тісноти живуть і багатодітні сім’ї Виноградових, Смирнових. Та багато можна навести таких прикладів». І що, на погляд офіцера міліції, абсолютно аморально — у сусідніх будинках декілька комфортних просторих квартир або пустують, або здаються господарями — за добру плату, певна річ. Хоч як крути, а говорити при всьому цьому про справедливість або військове братство язик не повертається. Приміром, у будинку № 29, за словами В.Олійника, «одержав простору квартиру №8 житель сусіднього Овідіополя С.Кеосян, котрий має чудове житло в райцентрі, тут не живе й не служить, а цю державну квартиру здає наймачам. Точнісінько так само чинять громадяни С.Осадчий (будинок №10 кв.2), О.Чебан (будинок №19 кв.5) і декотрі інші. Одержали житло у військовому містечку й інші люди, як, приміром, М.Парамонов, котрі не мають ніякого стосунку до служби на особливому режимному об’єкті...»

Слухаючи розповідь одного з усюдисущих співробітників спецміліції, мимоволі ловиш себе на думці: а либонь недарма торік офіційно клопоталося керівництво Овідіопольського району перед МВС України: ліквідуйте спецпідрозділ міліції в містечку, підпорядкований безпосередньо облуправлінню МВС. І справді занадто багато «зайвого», такого, що погано узгоджується з законністю та моральністю, дізнаються ці офіцери під час несення служби на режимному об’єкті.

На щастя, відмовили в Києві прохачам, оскільки це суперечило б законодавству про охорону території режимного об’єкта. Дивовижно, але ці й інші подробиці, відомі як жителям містечка, так і співробітникам спецміліції, зовсім не цікавлять прокурора району. Зате які гладенькі відповіді навчив готувати підлеглих прокурор пан Бурдейний: «аналізом законності прийняття сесією райради» рішення про прийом-передачу військового містечка порушень не виявлено. Втім, відповідаючи на зауваження автора цих рядків стосовно того, що відсутність відповідного рішення Кабміну України є аргументом оскарження згадуваного рішення сесії, райпрокурор погодився: взагалі-то є привід для оскарження рішення, тільки чи піде це на користь справі? Отакої думки районний законник. Як у цьому зв’язку не підкреслити, що співробітнику центрального апарату СБУ пану Внуковському, котрий ретельно перевіряв листи офіцерів-ветеранів СБУ, навіть зустрітися з кореспондентом «ДТ» керівництво підрозділу «Р» СБУ не дозволило. Щоб чого зайвого в розмові не бовкнув? Чи якимось чином співчуття до товаришів по службі в «Овідіополі-2» не виявив? Спочатку в телефонній розмові Вадим Георгійович, варто зазначити, висловив готовність зустрітися з представником преси, але після одногодинного узгодження по службовій вертикалі порадив зробити запит на ім’я керівництва СБУ. Тільки навіщо? Адже офіційні відповіді керівництва служби, які протягом місяця констатують відсутність серйозних порушень законності у військовому містечку «Овідіополь-2», ветеранам в/ч Є-6282 навряд чи потрібні. Хотілося про описувані ними реальні факти коротенько поговорити з перевіряльником, почути думку досвідченого полковника про шляхи розв’язання нагромаджених проблем. Та якщо небезпечно, то справді не варто...

Почекаємо реагування на повторні звернення офіцерів СБУ на адресу прокурора області М.Гаврилюка. А раптом повторна перевірка все ж таки підтвердить неподобства, про які повідомляли заявники. А попутно виявить у військовому містечку й поруч із ним і комерційні фірми, засновниками яких, нібито, є найближчі родичі екс-командира в/ч Є-6282 В.Каліщука й керівників району? Хоча шанси, відверто кажучи, невеличкі. Адже Володимир Левчук — не лише глава Овідіопольської райдержадміністрації. Він ще й голова комісії Одеської облради по боротьбі з корупцією та оргзлочинністю, а також лідер облорганізації СДПУ(о) — партії, керівництво якої очолює адміністрацію глави держави й гучно декларує самовіддане обстоювання соціальних прав громадян й абсолютну неприйнятність корупційних діянь. Хоча, зазначимо, колишнього лідера одеських есдеків В.Коєва не дуже давно «пішли» саме за фінансові оборудки...