Хто вивів четвірку кілерів на гендиректора «Антарктики»?

Майже три роки тому, а саме 1 липня 2002-го, впливові власники газоперевантажувального термінала в Іллічівському морському порту, нахабно знехтувавши інтересами понад 50 тис. акціонерів рибопромислової компанії «Антарктика», заволоділи під’їзною залізничною гілкою АТЗТ «Іллічівський морський рибний порт». Важко зрозуміти, на що при цьому розраховували. Може, просто виключали належний опір із боку сусідів-портовиків, будучи упевненими, що зуміють його придушити. Однак, схоже, недооцінили мужність генерального директора АРК «Антарктика» Валерія Кравченка, котрий вирішив, що називається, на смерть відстоювати інтереси очолюваного ним акціонерного товариства. Внаслідок чого взаємини між керівництвом підприємств-сусідів, які розпочали судову тяганину, розпалилися наприкінці 2002 року до краю. Втім, досвідчені юристи впевнено пророкували розв’язку кримінальної авантюри: побудовану понад 30 років тому Мінрибгоспом СРСР залізничну гілку неодмінно доведеться повертати колишньому структурному підрозділу — Іллічівському моррибпорту. Так і сталося 18 травня 2004 року. Судова палата у господарських справах Верховного суду України, розглянувши аргументи сторін, розставила всі крапки над «і» у тривалій суперечці АРК «Антарктика» і ТОВ «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» — ухвалою ВСУ було відновлене право власності акціонерів «Антарктики» на незаконно привласнену газовиками 6678-метрову ділянку залізничної колії. Занадто пізно, щоправда, перемогла справедливість — через півтора року після замовленого розстрілу незговірливого Кравченка…

Своєрідним відлунням цієї суперечки прозвучало на старті 2005-го повідомлення керівництва Генпрокуратури України про завершення досудового розслідування обставин убивства Кравченка. Матеріали слідства стосовно чотирьох кілерів практично одночасно з низкою інших резонансних справ нарешті потрапили до суду. Повідомляючи про серію «розкритих» злочинів, «ДТ» звернуло увагу на той сумний факт, що на лаві підсудних навряд чи вдасться побачити всіх причетних до замовленого убивства екс-керівника «Антарктики». Зокрема посередників і замовників, які оплатили розстріл незговірливого Кравченка й усе ще перебувають, за словами керівництва МВС України, «у розшуку». Стаття «Генпрокуратура вмила руки», опублікована в «ДТ» за 22 січня 2005 р., як з’ясувалося два місяці по тому, викликала негативні емоції й обурення у керівництва згаданого газоперевантажувального термінала. Гендиректор ТОВ Сергій Луговцев забажав сатисфакції у зв’язку з порушенням «своїх прав і інтересів, котрі охороняються законом». А вся річ у тім, зазначив він у факсограмі, що очолюване ним ТОВ «Іллічівський газоперевантажувальний термінал» є правонаступником ТОВ «Айгаз Україна», згадуваного в статті. І, як випливає далі з контексту, керівництво ТОВ ображене низкою висловлень, що містяться в публікації, і «явно не відповідають дійсності».

Невже й насправді все так погано? Втім, якщо підприємець Луговцев наполягає, чому б не повернутися в недалеке минуле і не відновити деякі — ніде правди діти — малопривабливі нюанси взаємин між власниками недавно спорудженого газоперевантажувального термінала та сусіда-моррибпорту, котрі закінчилися, як вважає керівництво МВС України, замовним убивством. Почнімо з факту незаперечного: коли 1998 року у моррибпорту з’явилися ініціатори будівництва газоперевантажувального термінала, ставлення керівників Іллічівського МРП і об’єднання-холдингу «Антарктика» Сергія Липовського та Валерія Кравченка до ділових партнерів на чолі із Сергієм Левинчуком зовсім не віщувало майбутнього напруження. Більше того, керівництво «Антарктики» із розумінням поставилося до потреб бізнес-структури, котра розпочала свою бурхливу діяльність зі статутного капіталу в 10 тис. грн. Сприяли, зокрема, при реалізації комплексу експериментальних заходів, пов’язаних із перевалюванням скрапленого пропан-бутану. Однак шок і настороженість викликав розстріл найманим кілером серед білого дня Євгена Гарбуза — одного зі співзасновників цієї газоперевалювальної структури, котрий устиг до моменту розстрілу розробити проект розвитку термінала. Відтоді, як розповідають очевидці, дії керівництва ТОВ «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» дедалі частіше стали нагадувати поведінку зозулі в чужому гнізді. Всупереч договірним зобов’язанням із діловими партнерами, газоперевалювальна компанія заходилася активно розширювати інфраструктуру на території, орендованій у рибного порту. Портовикам раптом запропонували поступитися не тільки одним із причалів, а й кількома земельними ділянками. Посилювався тиск на «Антарктику» із боку посадових осіб міста, регіону і навіть високопоставлених київських чиновників. Керівництво холдингу вирішило поступитися — і в Іллічівську зареєструвалася нова компанія «Айгаз Україна», потім з’явилася родинна турецька компанія... Гранично загострилися відносини на початку 2002-го, коли керівництво газового комплексу було викрито в діях, спрямованих на заволодіння майном і земельною ділянкою моррибпорту. Спочатку це викликало здивування з боку правління АРК «Антарктика», потім пішла серія «економічних конфліктів» між компаніями «Антарктика» і «Айгаз Україна», котрі в грудні 2002-го, за заявою начальника ГУБОЗ МВС України Юрія Черкасова, і «призвели до убивства Кравченка». Це «основний конфлікт (із фірмою «Айгаз Україна»), який міг призвести до скоєння вбивства», підкреслив Ю.Черкасов на прес-конференції за підсумками піврічного розслідування резонансної справи.

Як випливає з матеріалів багатотомних судових справ, у середині 2002 року іллічівські газовики несподівано поставили гендиректора «Антарктики» перед доконаним фактом: приналежна раніше моррибпорту 6678-метрова залізнична гілка, що зв’язує його з вітчизняними та закордонними вантажоодержувачами і відправниками, відтепер є власністю... газоперевантажувального термінала. «Але ж ми свою ділянку колії не продавали!» — здивувався Кравченко. І відразу був остаточно вражений роз’ясненням Левинчука: залізничну гілку, без котрої немислиме безперебійне функціонування моррибпорту, виявляється, було придбано напередодні, 10 травня 2002 р., сусідами-газовиками на аукціоні, проведеному Одеською залізницею та Фондом держмайна! Юристи «Антарктики», звісно, відразу кваліфікували цей факт як незаконне зазіхання організаторів аукціону на майно холдингу «Антарктика» та його підприємства — Іллічівського моррибпорту. Через півроку після вбивства Кравченка такого ж висновку дійшла й прокуратура Одеської області. Вона розцінила дії організаторів аукціону як кримінально карані діяння, що містять ознаки злочину, котрий підпадає під санкцію ст.334 КК України. Порушивши за фактом зловживання чиновниками службовим становищем кримінальну справу, облпрокуратура також оприлюднила 12 травня 2003 р. через агентство «Інтерфакс-Україна» офіційне повідомлення з приводу продажу залізничної ділянки: «У процесі підготовки до проведення приватизації дану ділянку залізниці було переведено з розряду «головна колія» у розряд «під’їзна колія», хоча і це не давало права на її приватизацію. Крім того, слідство вважає, що стартова ціна на продаж ділянки дороги є необ’єктивною: експертизу вартості ділянки проводили за особистої участі керівництва «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн», а оплатила експертизу родинна цій фірмі структура — ТОВ «Айгаз Україна». У числі порушень при приватизації зазначено також той факт, що про продаж залізничної колії не були поінформовані керівники АРК «Антарктика» і АТЗТ «Іллічівський морський рибний порт». Ці підприємства були заінтересовані в результатах аукціону, оскільки мають власні під’їзні шляхи до цієї ділянки і значні залізничні перевезення. Водночас ці фірми, не маючи інформації про підготовку приватизації, не брали участі в аукціоні. Таким чином, єдиним конкурентом «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» стала фірма, котра на той момент не вела ніякої господарської діяльності».

Залишається додати, що у вміщеному залізничниками в «Голосі України» оголошенні про продаж 6678-метрової ділянки колії не містилося навіть згадки про Іллічівський моррибпорт. Усупереч тому, що в інвентарній карті найменування залізничної гілки значиться як «верхня будівля головної колії напр.Іл-Поромна-Рибпорт». І ця гілка веде в рибний порт. Неправильно було вказано в оголошенні й довжину колії — 8574 м. З урахуванням цих й інших нюансів не зайве процитувати постановчу частину ухвали колегії суддів Апеляційного господарського суду Одеської області, оголошеної 4 вересня 2003 р.: «Визнати право власності за акціонерною рибопромисловою компанією «Антарктика» на ділянку залізничної колії довжиною 6678 м у межах Іллічівського морського рибного порту до передпоромного парку (Іллічівськ-Поромна)». Цим судовим документом і керувався автор згаданої публікації в «ДТ» від 22 січня ц.р., підбиваючи підсумки дворічного розслідування справи «про убивство Кравченка». Уточнимо також: дану ухвалу суду залишено в силі постановою Судової колегії з господарських справ ВСУ від 18 травня 2004 р., щоправда, з редакційним уточненням у його констатуючій частині — про визнання за АРК «Антарктика» права власності «на ділянку залізниці довжиною 6678 м у межах від Іллічівського морського рибного порту до передпоромного парку...» Що, зрозуміло, аж ніяк не змінює змісту остаточного судового вердикту: за засновниками та власниками ТОВ «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» не визнано жодних майнових прав на спірну залізничну гілку. А отже, будь-які згадування про цей майновий об’єкт стосуються винятково його власників — акціонерів АРК «Антарктика» і ніяк не можуть зачіпати законні майнові інтереси газоперевантажувальної структури.

Коли знайомишся з документами про безкарність деяких іллічівських бізнесменів-нуворишів, причетних до спроб незаконного захоплення дорогих ділянок землі і навіть привласнення залізничних гілок, більше не викликає здивування бажання, приміром, того ж пана Луговцева домогтися усунення дрібних неточностей публікацій. Ні, ніхто не намагається спростовувати оприлюднені факти нахабства й цинізму «прихватизаторів», яким досі вдається затягувати на багато місяців і років судові процеси, пов’язані, по суті, з пограбуванням підприємств-сусідів. Причому іноді навіть досвідченому юристу доводиться годинами розбиратися, яка з комерційних структур поклала око і «поцупила» той чи інший господарський об’єкт, коли їх навмисно чи з огляду на інші обставини зібрано в конгломерат СП, дочірніх і родинних підприємств.

Кого з менеджерів газоперевалочних бізнес-структур, наприклад, слід було в першу чергу притягти до відповідальності за «необ’єктивну», на думку слідчих облпрокуратури (простіше кажучи — занижену), стартову ціну на продаж ділянки залізниці моррибпорту в кілька кілометрів? Колишнього керівника ТОВ «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» Валентину Колоду, беручи до уваги той факт, що експертизу вартості ділянки проводили за безпосередньої участі керівництва? Чи все ж таки пана Луговцева, котрий у минулому очолював ТОВ «Айгаз Україна», бухгалтерія якого оплатила «необ’єктивну» експертизу вартості ділянки? А може, слід було висунути обвинувачення керівництву СП «Айгаз Україна», теж, мабуть, дуже заінтересованому в «приватизації» чужої ділянки колії? Адже створили його згадана «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн», яка внесла 50% активів, і турецька компанія «Айгаз», котра має в СП таку ж частку. А хто може гарантувати повну непричетність «Юніон Ойл Лімітед», котра створила у липні 2003-го дочірнє ТОВ «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн»? Чи, наприклад, бездіяльність у «кримінальному» проекті керівництва «Айгаз-Анонім-Ширкіті»? З огляду на той неспростовний факт, що одного із найвпливовіших співзасновників і співвласників цього сонму «газових» фірм понад два роки тому оголошено у розшук керівництвом ГУБОЗ МВС України, можна лише здогадуватися: хто й навіщо створював в Іллічівському морпорту цей клубок комерційних бізнес-структур, які приховують імена справжніх власників? І коли пан Луговцев, гендиректор однієї з останніх зареєстрованих фірм — ТОВ «Іллічівський перевантажувальний термінал», — створених, за словами юриста фірми Сергія Чаури, на базі активів ТОВ «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» і ТОВ «Айгаз Україна», наполягає на уточненні, що насправді ТОВ «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» не є родинною чи перейменованою бізнес-структурою стосовно ТОВ «Айгаз Україна», то це, звісно, його правомірне бажання. І в цьому йому не можна відмовити. Але, відверто кажучи, на тлі фіксованих працівниками правоохоронних структур діянь це звернення гендиректора ТОВ викликає особливі почуття…

Так само, як і зауваження пана Луговцева з приводу не порушеної працівниками ГУБОЗ МВС України кримінальної справи «за задокументованою злочинною діяльністю посадових осіб фірми «Айгаз Україна», котрі проводили незаконні операції зі скрапленим газом. Паливо надходило як транзитний вантаж, однак насправді реалізовувалося в Україні через мережу фірм-посередників. Внаслідок дій обвинувачуваних посадових осіб фірми шляхом незаконного відшкодування ПДВ державі завдано збитку у розмірі 25 млн. грн. Для розслідування цього злочину працівники української міліції виїжджали до Туреччини, Росії та Швейцарії». Такими є подробиці розкритих у березні—квітні 2003 р. багатомільйонних незаконних махінацій іллічівських газовиків, оприлюднених на прес-конференції в МВС України 5 травня 2003 р. начальником ГУБОЗ Ю.Черкасовим. І розповсюджених каналами інформагенції «Інтерфакс-Україна». Дивно, що ні того ж 2003-го, коли Головне управління по боротьбі з оргзлочинністю оголосило «про розкриття міжнародної злочинної групи, що діяла на території Іллічівського морського порту і пов’язаної з фірмою «Айгаз Україна», ні в наступні роки не виникало у пана Луговцева бажання звернутися особисто до генерал-лейтенанта Черкасова або в судові органи з приводу спростування цих та інших розкритих силовиками діянь. Цікаво, чому ж воно раптом виникло тепер — із майже дворічним запізненням? Чи не тому, що дуже непросто стало нині з оперативниками МВС і СБУ домовлятися? А за невдалого збігу обставин і за давні «витівки» за нововідкритими обставинами доведеться відповісти?