Нейтралізувати захисника

Це, звісно ж, чистий збіг, що невдовзі після винесення Апеляційним судом Одеської області виправдувального вердикту стосовно групи обвинувачуваних у справі Василя Маріянчука більшість задіяних у ньому адвокатів несподівано були викликані для допитів у прокуратуру. Потім за двома досвідченими захисниками зі скреготом зачинилися тюремні ворота. Оскільки слідчі визнали їх підозрюваними в... бандитизмі. Втім, третій правознавець-бандит, у чому переконана слідчий в особливо важливих справах Генпрокуратури України Галина Климович, уже більше року очікував колег-юристів у тому ж таки Миколаївському СІЗО. І, слід гадати, юрист Григорій Гузь має бути дуже задоволений, що на початку цього тижня судова колегія на чолі з Володимиром Царюком уже почала розгляд багатотомної справи, в якій слідчий знайшов йому таку вдалу роль — члена банди...

Вперше про відвертий «наїзд» на адвоката Г.Гузя групи працівників облУБОЗу та прокуратури одеські журналісти, у тому числі й автор цих рядків, докладно розповідали напередодні президентських виборів-1999. «Мета виправдовує методи, — сказав слідчий після того, як із адвоката зняли наручники», — такий тоді заголовок дала своїй публікації-розслідуванню, що зайняла цілу шпальту, редактор облгазети «Слово». «За відмову «стукати» УБОЗу адвоката Гузя посадили», — уточнювала суть «проблеми» норовливого юриста одна з центральних газет. А результатом скандалу, що виник на грунті твореного тодішнім міліцейським керівництвом, зокрема заступником начальника облУБОЗу Борисом Індиченком, беззаконня, став ряд прокурорських і судових розглядів. Після їх завершення позбувся посади слідчого за допущене свавілля прокурорський працівник Данило Козлов, понижено в посаді і виведено зі складу облуправління того ж таки підполковника Б.Індиченка, отримали різні міри осуду та догани й інші УБОЗівці, а також начальник ізолятора внутрішнього утримання (ІВУ), який узяв під варту інваліда війни 2-ї групи, тяжко хворого на діабет, і начальник УВС Одеси.

Водночас багатьох журналістів, які зустрілися з Г.Гузем, що був без санкції прокурора затриманий на три доби, до того ж прикутий наручниками до батареї опалення і допитуваний з метою видачі відомостей, котрі є адвокатською таємницею, насторожили його слова про погрози, у тому числі публічні, з боку охоронців законності. «Виходячи з того, як проти мене фабрикували кримінальну справу, вважаю, — заявив норовливий адвокат, — що й тепер мені та моїй сім’ї загрожує небезпека з боку тих, хто не зупинився перед грубою сваволею, поміщуючи мене, всупереч закону, на три доби під варту... Можливі будь-які провокації: від нового затримання до «виявлення» у мене, наприклад, під час обшуку наркотиків чи патронів, як це трапляється. Не виключаю також фізичної розправи...»

Нині можна констатувати: до фізичної розправи не дійшло, а ось запроторити адвоката за грати, після обіцянки одного зі слідчих «ще зустрітися з адвокатом Гузем», таки вдалося. Як вважають члени сім’ї Г.Гузя, під впливом одного із мстивих екс-керівників УБОЗу, який знайшов місце служби після скандалу спочатку в міськуправлінні міліції, потім — у слідчо-оперативній групі, що функціонує в Одесі під проводом слідчого Генпрокуратури в особливо важливих справах Г.Климович, а пізніше опинився в апараті МВС.

«Взяли» Гузя торік, за словами його дружини, «відповідно до відомого сценарію — за виявлений під час повторного обшуку УБОЗівцями на балконі квартири якийсь пристрій, оголошений саморобним пістолетом, і кілька патронів. Безумовно, підкинуті, причому невідомо до якої зброї. Адже жодної потреби в пістолеті-саморобці не було — у сейфі зберігалася давно зареєстрована чоловіком мисливська рушниця. Мстилися за його колишнє звернення по допомогу до ЗМІ».

…У передвиборній торішній метушні факт арешту адвоката Гузя якось минув непоміченим. Услід за ним потрапили в поле зору і були заарештовані два наступних норовливих адвокати, які зуміли довести в ході багатомісячного процесу в Апеляційному суді Одеської області невинуватість ряду заарештованих осіб, також обвинувачених місцевими УБОЗівцями і слідчими Генпрокуратури в співучасті у різних бандах. Як вважають деякі адвокати, в науку іншим — щоб не було бажання так ревно захищати підсудних, а тим більше — доводити справи до виправдувальних вердиктів...

«Війна» з адвокатами, як свідчить слідчо-судова практика, починається під час розслідування тих кримінальних справ, у яких немає достатніх і переконливих доказів винуватості людини або зібрано доказову базу незаконними методами. Саме навколо таких справ, які рясніють бездоказовими обвинуваченнями, слідство зумисне нагнітає обстановку знервованості й страху, заздалегідь формує негативну громадську думку з метою вплинути на ухвалення судами неправосудних вердиктів. А далі ставка на відвічний принцип — переможців не судять. Причому, за словами нинішнього досвідченого захисника Г.Гузя — адвоката Наталі Палатної, часто слідство навмисно ускладнює умови для надання правової допомоги обвинувачуваним. Скажімо, із запізненням надходять адвокатам сповіщення про заплановані судові слухання в інших містах, зокрема в Києві. У таких випадках бракує часу не тільки на належну підготовку до них, а навіть на взяття квитка на поїзд і своєчасне прибуття в суд. Тож інколи і приймаються рішення, здатні поламати все життя людині, тільки за участі обвинувальної, прокурорської сторони. А практика ж свідчить, що в іншій обстановці адвокат здатний навести суду переконливі докази, які схилили б шальку терезів у протилежний бік.

Так само неправомірно обмежуються слідством можливості для проведення адвокатами необхідної кількості зустрічей зі своїми підзахисними, що ускладнює надання належної правової допомоги. Якщо адвокат не може більше одного разу на місяць зустрітися зі своїм підзахисним, етапованим, наприклад, із Одеси до Вінницького СІЗО, та ще й слідчий призначає зустріч, яку треба додатково погоджувати на прийомі в начальника режимної установи, у пообідній час, — то неважко підрахувати, що реально для розмови з клієнтом — після отримання відповідного дозволу — у адвоката залишається не більше години, а інколи й менше...

Відверто ігноруються слідством й інші вимоги законодавства, котрі гарантують умови змагальності в суді. Наприклад, уже наступного ранку після проведеного ввечері обшуку у квартирі адвоката Г.Гузя його допровадили під конвоєм до суду, підготуватися до участі в якому не мав жодної можливості терміново запрошений колега-адвокат Анатолій Давиденко. Природно, він не навів необхідних доказів, які підтверджували б необгрунтованість подання слідчого Г.Климович. Не надано суду, як того вимагає кримінально-процесуальне законодавство, і необхідних медичних документів, які могли забезпечити винесення іншого вердикту суду — наприклад, відмови в задоволенні подання слідчого про взяття адвоката під варту. Причому ігнорування таких «дрібниць», чітко прописаних чинним законодавством, за словами родичів арештованих адвокатів, стає, радше, правилом, аніж прикрим винятком...

Втім, як найсумніший факт можна розцінити угодовство з такими методами ведення слідчої діяльності, а іноді й мовчазне заступництво з боку керівництва і відповідних підрозділів Генпрокуратури України з нагляду за законністю діяльності слідчих бригад, у тому числі слідчих в особливо важливих справах. Не винятком, а дедалі частіше нормою стають також факти, коли працівники наглядових органів залишають без належного реагування запити адвокатів із важливих правових явищ і проблем, що особливо непокоїть адвокатів. До речі, елементарно знехтувано було і журналістським запитом піврічної давності автора цих рядків на адресу заступника генпрокурора Віктора Шокіна, щодо перевірки фактів порушень слідчими органами вимог чинного законодавства стосовно адвокатських працівників. Дедалі частіше перетворюється на важко вирішувану проблему узгодження зустрічей журналістів, у тому числі представників центральних ЗМІ, із прокурорськими чиновниками, котрі відповідають, згідно зі своїми посадовими обов’язками, за недопущення правового свавілля. Не зайве зауважити, що й кількість прокурорських прес-конференцій, у тому числі в Одесі, зведено до мінімуму. Нинішнього року, наприклад, їх було проведено всього дві. Та й на тих прокурору області довелося фактично більше виправдовуватися перед громадськістю за погано організовану роботу із розкриття великомасштабних економічних і резонансних злочинів, аніж інформувати про успішно завершені кримінальні справи. Місяцями й роками «буксують» слідчі групи, покликані розібратися в багатомільярдних аферах місцевого чиновництва з незаконного розпродажу та дарування десятків гектарів приморських земель, у «прихватизації» великих комунальних об’єктів, із фальсифікаціями виборів тощо. Мабуть, тому, що, судячи з результатів, більше імітують бурхливу діяльність, аніж реально здійснюють дійові перевірки та розслідування серйозних і небезпечних злочинів. Чи не з цієї причини стають такими незручними партнерами і адвокати, і журналісти, потенційно здатні винести «сміття з хати»?

Чи слід дивуватися, що в цій атмосфері невимогливості, а часто й безкарності деякі прокурорські працівники почуваються ледь не напівбогами, інколи не зупиняються навіть перед штучним створенням обстановки нервозності навколо розслідуваних важливих справ, аби ввести в оману столичне начальство. І, огортаючи все таємницею надсекретності, рапортують про успішне подолання надтруднощів. Більше того, стали відомі факти, коли дехто з них успішно реалізує, у перервах між розслідуванням цілком таємних справ, власні майнові операції з явно шахрайським ухилом. Що примітно, високе київське начальство хоча і морщиться, ознайомлюючись із надісланими мотивованими скаргами, однак щосили намагається не помічати і не реагувати належним чином на витівки одеських підлеглих...

Мабуть, доки такі сценарії стосунків посадових осіб у прокурорській вертикалі зберігатимуться, їхнім опонентам у здійсненні судово-слідчих процедур — насамперед адвокатам — важко розраховувати на виконання чітко регламентованих законодавчих норм і вимог. Радше, навпаки — з кожним роком можна очікувати збільшення кількості усунутих від участі в судових процесах адвокатів за надуманими чи штучно створеними слідством перешкодами, а також заповнення тюремних камер, усупереч суворим вимогам Закону України «Про адвокатуру», дедалі більшою кількістю неугодних адвокатських кадрів.