Реформа Верховного суду у США. Майстер-клас від президента Байдена

Верховний суд Сполучених Штатів Америки, заснований 1789 року, входить до переліку найяскравіших інститутів судової влади країн світу, вирізняючись із-поміж інших цікавими особливостями. Суд є вищою судовою інстанцією в країні з усіх справ та розбіжностей із Конституцією або законами Сполучених Штатів.

Підстав для загальної поваги до Верховного суду США, як мінімум, три:

По-перше, тривала історія надійного й ефективного судового нагляду у підтримці захисту демократії, розподілу влади, верховенства закону та прав особистості.

По-друге, якість його висновків.

По-третє, прозорість роботи та міра поінформованості і загальна підтримка громадськістю США роботи Суду.

Небагато інших судів у світі наділені такими самими повноваженнями тлумачити Конституцію, і жоден із них не використовував їх так довго або з таким великим впливом. Тому подія, про яку піде мова нижче, по-справжньому схвилювала американську спільноту і юристів усього світу.

Незважаючи на усталену думку, що нічого кращого за Верховний суд США у світі не придумано, навесні 2021 року президент США Байден ініціював професійну дискусію про доцільність його реформи. 9 квітня 2021 року вийшов указ №14023 «Про створення президентської комісії щодо Верховного суду США», на основі якого було створено комісію з двопартійної групи експертів у складі 34 осіб.

Навіщо чинний президент Байден ініціював професійну дискусію про доцільність реформи Верховного суду? Чи так усе безхмарно насправді у системі правосуддя США? Чим скінчиться ця ініціатива, та що може вплинути на рішення президентської комісії, яка вже 14 грудня його оприлюднить? І чому, власне, нам, реформаторам своєї судової системи, варто знайомитися з досвідом американців?

Погляд на систему зсередини

На відміну від України, де судді призначаються безстроково, але працюють не довше, ніж до досягнення ними 65-літнього віку, у США призначені судді Верховного суду відправляють правосуддя пожиттєво. Рекордсмен Вільям Дуглас пропрацював суддею 36 років і 211 днів, після чого пішов на пенсію. Її честь Рут Гінзбург пропрацювала теж чимало — 27 років і 39 днів, звільнивши місце судді у зв'язку зі смертю.

Тому більшість справ розглядаються в судах, розміщених на території штатів. До Верховного суду потрапляють лише окремі — найзначніші — справи. Спочатку до Верховного суду входило шестеро суддів; надалі кількість суддів збільшувалася. Тепер працюють дев'ятеро суддів.

Ще в 1980-х роках Суд розглядав близько 150 справ на рік. В останній звітний період 2020–2021 дев'ятеро суддів Верховного суду США розглянули 64 справи. Для порівняння: тільки Велика палата українського Верховного суду  в кількості 21 судді у 2020 році розглянула 1013 справ (по 48 у середньому тільки на одного суддю), весь Верховний суд – 93583 справи.

Президент США призначає суддів Верховного суду на підставі таких чинників як заслуги, послужний список та політична приналежність. Процес призначення глибоко політизований, а суддів часто називають «ліберальними» або «консервативними». Узгоджують суддів, яких призначає президент, за результатами слухань у Сенаті.

Величезна кількість ЗМІ, вчених (не тільки юристів), блогерів та просто громадян у щоденному режимі уважно стежать за діяльністю суддів і їхніми окремими рішеннями. Поряд із визнанням незаперечних історичних заслуг перед американським народом, Верховний суд і окремі судді піддаються нещадній критиці. Наприклад, багато хто у США вважає політизацію сучасного Верховного суду США «загрозою демократії».

Це може стосуватися, наприклад, і голови ВС: «Тривожна та безпомильна тенденція розвивалася впродовж кількох десятиліть і посилилася останніми роками, надзвичайна судова активність у консервативному блоці суддів Верховного суду сягнула нової вершини з головним суддею Джоном Робертсом».

Суддів Верховного суду США також критикують у зв'язку з недоброчесністю та недостатньою прозорістю в їхній діяльності. Це стосується і процедури призначення. Любителям горору варто подивитися запис допиту, під час якого кандидат Бретт Кавано (нині чинний суддя ВС) худне на очах і п'є воду, з жалюгідним виглядом відповідаючи на запитання, які нещадно й холоднокровно ставить сенаторка Камала Гарріс (нині — віцепрезидентка США).

Скриншот из видео

До речі, в публічному інформаційному просторі США непрофесійна, з нервовими відтінками критика суддів Верховного суду вважається поганим тоном. Це стосується, в тому числі, й випадків, коли до неї вдаються вищі посадові особи держави.

У листопаді 2018 року президент Трамп, розсерджений постановою федерального окружного суду, яка суперечила спробі його адміністрації завадити мігрантам у пошуках притулку на кордоні, назвав суддю Джона Тігара упередженим «суддею Обами». Відстоюючи чесність федеральної судової системи, голова Верховного суду Джон Робертс-молодший виступив із незвичною, м'яко кажучи, реакцією, хоча й не назвав імені Трампа. «В нас немає суддів Обами або суддів Трампа, суддів Буша або суддів Клінтона, — сказав Робертс. — У нас є видатна група відданих своїй справі суддів, які роблять усе можливе, аби мати рівні права з тими, хто постає перед ними. Це незалежна судова система — це те, за що ми всі маємо бути вдячними».

За понад 230-річну історію Верховного суду до спроб реформувати його вдавалися неодноразово. Щоразу, незважаючи на політизацію, ці спроби були дуже обережні і з розрахунком на підтримання стійкості цього надзвичайно важливого інституту державної влади.

Ініціатива Байдена

Комісію було створено під тиском зростаючого хору критиків, особливо обурених тактикою, використаною республіканцями при призначенні трьох останніх суддів і одночасним закликом збільшити кількість суддів у складі Суду. Якщо коротко, то комісію створено зовсім не для розробки плану з реалізації вже ухваленого рішення і навіть не для підготовки законопроекту, а для перевірки аргументів «за» і «проти» реформи Верховного суду.

Саме такий досвід важливий для українського реформаторського пулу, коли драйвери реформи (а часто й ті, хто прикривається псевдореформаторською активністю для реалізації зовсім інших цілей) спочатку приймають непідготовлене радикальне рішення, а потім героїчно пожинають його плоди. Так було після президентських і парламентських виборів 2019 року, коли в рамках судової реформи, початої реформаторами першої хвилі в умовах «скаженого принтера», у Раді продавили закон про припинення повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. До чого це призвело, ми вже неодноразово писали. Тішить, що не увінчалася успіхом спроба зменшити вдвічі (!) кількість суддів Верховного суду в Україні. Варто лише згадати колосальні навантаження на суддів. Не кажучи вже про небезпечне розкачування всього державного механізму.

Як це розпочиналося у США

Переважну більшість членів Комісії становлять професори легендарних юридичних шкіл університетів Гарварду, Кембриджу, Єлю, Берклі, Прінстона, Коламбії, Нью-Йорка, Чикаго та інших, які мають значну наукову і практичну біографію. Крім учених-юристів (переважно — конституціоналістів) та інших учених, до Комісії входять федеральні судді у відставці й практики з досвідом і знаннями Федеральної судової системи, а також прибічники реформи демократичних інститутів та відправлення правосуддя. Втім, і ці члени Комісії мають чималий академічний досвід.

Указом поставлено виключно конкретні завдання, які полягають у тому, щоб проаналізувати основні аргументи сучасної громадської дискусії «за» і «проти» реформи Верховного суду, а саме:

• звіт про сучасні коментарі та дискусії щодо ролі й діяльності Верховного суду в конституційній системі США та функціонування конституційного процесу, рамках якого президент призначає кандидатів і, за рекомендацією та за згодою Сенату, призначає суддів до Верховного суду;
• історичне тло інших періодів в історії країни, коли роль Верховного суду, а також процес висування та затвердження кандидатур на посаду судді оцінювалися критично і спонукали до появи пропозицій реформи;
• аналіз основних аргументів у сучасній громадській дискусії «за» і «проти» реформи Верховного суду, включно з оцінкою переваг та законності конкретних пропозицій з реформи.

До обговорення також було запропоновано теми про тривалість роботи і змінюваність суддів у Суді; членський склад і розміри Суду; а також відбір справ, правила та практика Суду.

Аби дисциплінувати професорів, які становлять більшість членів Комісії і часто не помічають плину часу, указом було визначено, щоб Комісія завершила свій звіт упродовж 180 днів після свого першого відкритого засідання.

З травня по листопад Комісія провела п'ять відкритих зборів, напрацювавши низку процедурних і змістовно аналітичних матеріалів. Усі матеріали, а також прийняті Комісією рішення публікуються, а засідання транслюються в Інтернет.

Комісія затвердила чотири напрями роботи.

Перший напрям досліджень заклав основу для роботи Комісії й називався «Генезис дебатів про реформу». У цьому напрямі обговорювалося, наприклад, питання: для вирішення яких саме проблем, якщо такі є, має бути розроблена реформа Суду?

Другим напрямом стало вивчення ролі Верховного суду в конституційній системі. З цією метою Комісія вирішила проаналізувати дискусію про обсяг повноважень Суду і, в загальнішому плані, про повноваження Суду визнавати недійсними акти інших гілок влади. Комісія поставила завдання оцінити, як пропозиції реформувати обсяг повноважень потенційно вплинуть на роль Суду стосовно інших гілок влади (по суті, розподіл влади), і розглянути наслідки пропозицій, що впливають на обсяг повноважень Суду.

Працюючи на третьому напрямі, Комісія визначила стаж роботи та змінюваність суддів у Суді. Комісія аналізувала терміни роботи суддів на посаді та періодичність зміни складу Суду, у тому числі пропозиції про обмеження терміну їхніх повноважень і обов'язковий вихід у відставку.

SUPREME COURT OF THE UNITED STATES

Четвертим завданням став розгляд пропозицій про кількісний склад Верховного суду. Розглядалися не тільки пропозиції щодо кількісного складу, а також сильні й слабкі аспекти пропозицій. При цьому розглядалися й пропозиції, які надійшли в інші періоди історії США, а також наслідки можливого збільшення кількості чинних суддів.

У зв'язку з цим переліком особливої уваги заслуговує репліка, висловлена під час першого засідання членом Комісії і професоркою права юридичного факультету університету Коламбія Кейт Андріас: «Із розглядом питань, порушених під час громадського обговорення, ми будемо проводити історичні дослідження, порівняльний аналіз і розглядати паралельні питання в судових системах штатів. Ми розглянемо, чи потребує реформа законодавства поправок до Конституції, переосмислення доктрини, чи виникне інша проблема з законом».

Матеріали засідань Комісії Байдена від 19 травня, 30 червня, 20 липня, 15 жовтня та 19 листопада варті вивчення тими, хто професійно (і з бажанням бути відповідальним та справді професійним) займається реформою правосуддя. Навіщо? Аби знати, як справді визначаються проблеми в правосудді, як потрібно їх аналізувати і як приймати рішення, навіть коли вони будуть непопулярні не тільки серед підготовлених професіоналів, а й серед отруєних «телеящиком» жителів нашої глибокої провінції.

Думки, варті вивчення

Доцент Гарвардського університету Ніколас Боуї в попередніх зауваженнях, наприклад, стверджував, що Верховний суд є антидемократичним інститутом, наділеним повноваженнями через судовий нагляд відмовлятися від виконання федеральних законів простою більшістю голосів. Він підкреслив, що питання полягає не в тому, чи варто забезпечувати дотримання Конституції, а в тому, що це означає, коли президент, понад 500 членів Конгресу та чотири судді Суду тлумачать Конституцію так, щоб дозволити конкретний закон, але при цьому п'ять суддів Суду не згодні і вважають цей закон неконституційним.

Професор Гарвардського університету Ноа Фельдман заявив, що послаблення Верховного суду через зміну конституційної юрисдикції або кількості місць підірве його інституційну легітимність, отже знизить його здатність виконувати свої основні функції. Насамкінець професор Фельдман попередив, що інші установи США, найімовірніше, не підходять для виконання основних функцій Верховного суду.

Професор Стенфордського університету МакКоннелл закликав Комісію скористатися історичною можливістю, щоб підтвердити принцип незалежності судової влади, яка посідає центральне місце в конституційній системі США, і використати свою платформу для вивчення способів зниження партійної напруженості в процесі висування кандидатур до Верховного суду. Професор МакКоннелл стверджував, що будь-який рух до розширення Суду зашкодить незалежності судової влади та ще більше підірве процес висування кандидатур. Професор МакКоннелл попередив, що, хоча Конгрес, за Конституцією, може збільшувати кількість суддів Верховного суду, як це робилося раніше, багато членів суспільства, ймовірно, розглядатимуть розширення як незаконну спробу вплинути на рішення Верховного суду, фактично перетворивши його на руку законодавчого органу.

Для засідань Комісії 27 доповідачів підготували письмові тези з викладенням поглядів з усіх тем роботи Комісії загальним обсягом 513 сторінок. До Комісії також надійшло 552 сторінки юридичних коментарів від 23 професорів права та з громадських організацій. На електронну пошту комісії надійшло близько 2600 коментарів переважно від зацікавлених громадян. Усі тексти опубліковано.

За результатами опрацювання згаданих вище матеріалів до засідання 15 жовтня було представлено підсумкові проєкти (близько 200 сторінок) тез уже самої Комісії. Для лінивої частини українських реформаторів саме ця частина матеріалів буде найцікавішою.

Навіть стислий виклад тез учасників досить палких і нещадних дискусій під час засідань Комісії свідчить про наявність інколи прямо протилежних поглядів в американському юридичному бомонді на нинішні роль та місце Верховного суду.

У цих матеріалах зроблено спробу викласти широке коло аргументів, висунутих під час публічних дебатів щодо реформи Верховного суду США. Їх було розроблено таким чином, щоб забезпечити всебічне обговорення цих аргументів і допомогти Комісії в «енергійних і широкомасштабних» обговореннях.

Представники Комісії підкреслювали, що включення конкретних аргументів до цих проєктів матеріалів не означає схвалення чи відхилення Комісією котрогось із них, і конкретні точки аналізу чи конкретні точки зору, які містяться в проєктах, не слід розуміти як такі, що відбивають точку зору Комісії чи котрогось конкретного уповноваженого. У Комісії наполягали, що, відповідно до указу №14023, до її складу введено фахівців із різними поглядами на ці питання.

Робота Комісії затяглася приблизно на місяць. Попутно вона наразилася на критику як правих, так і лівих. Два консервативних члени пішли у відставку минулого місяця.

Комісія знову збереться 7 грудня на своє завершальне засідання, на якому вона розгляне переглянутий проєкт звіту і проголосує за його подання президентові.

World Economic Forum / Flickr

Зацікавленому професійному спостерігачеві залишається поки що ознайомлюватися з матеріалами Комісії Байдена й очікувати в грудні оприлюднення текстів підсумкових документів Комісії. Навіщо? Аби дізнатися про досвід підготовки державних рішень, реалізація яких упродовж десятків і навіть сотень років дозволяє, наприклад, вважати, що Верховний суд США — найкращий державний інститут, придуманий людством.

До речі, Комісія Байдена може ухвалити і рішення, лейтмотивом якого буде: реформувати Верховний суд США передчасно.

У будь-якій реформі однаково важлива як думка її драйверів, — вони справді не дають збавити швидкість, так і позиція людей із системи, котрі знають, як вона працює, та здатні прорахувати ризики. На жаль, в Україні ті, хто все ще бажає штампувати державні рішення в режимі «скаженого принтера», такою корисною інформацією себе особливо не обтяжують. Як за умов втраченого часу виправляти їхні помилки та прорахунки — можуть розповісти реформатори другої хвилі. Тільки часу на розповіді вони вже не мають. Зовсім.

Більше статей Сергія Коз'якова читайте за посиланням.