Радари з великої дороги

Схоже, вже стало традицією, що новий керівник області оголошує одним із головних завдань наведення порядку в Державтоінспекції. Так було в попереднього голови ОДА, котрий проголосив нещадну боротьбу з власниками привілейованих номерних знаків. Бо ж і справді, машин із номерами серії «МІ» на розкішних «мерседесах» і «лексусах» у регіоні розвелося стільки, що мимоволі виникає невтримна гордість за технічну забезпеченість вартових правопорядку.

Діяльність охоронців наших доріг не залишив без уваги й Євген Червоненко. На шістнадцятий день перебування на посаді він виклав свою думку й оцінку їхньої роботи.

— Учора я, коли їхав із Василівки, бачив кілька випадків. Де аварійне місце — там нікого. Зате там, де замазано осьову, стоять даїшники і мучать «жирні» машини з кримськими та іншими іногородніми номерами. Під’їхав до автовокзалу і побачив таку картину. Людина у формі — щось середнє між козаком, загоном спецпризначення і міліцією — шмонав і брав усе підряд у водія маршрутки. На моє запитання «Пробачите, що ви робите, відрекомендуйтеся, хто ви, якого роду військ?» він мене послав, вибачте. А коли побачив, що я, у принципі, міцної статури, каже: «Он там начальники». І показав на міліцейську машину, де сиділи три офіцери, які відрекомендувалися співробітниками ДАІ. Нагрудних знаків у них не було. Я кажу, ви навіщо погони одягли, щоб його охороняти, хто це? «Ну, це, громадський працівник». Вийдіть, кажу.

Такі підходи народу, зрозуміло, подобаються. Адже, ніде правди діти, на побутовому рівні до «ментів» переважно не відчувають прихильності. І часом — зовсім небезпідставно. Варто було, наприклад, одному з колишніх начальників обласної ДАІ змінити мундир на цивільне, ставши міським чиновником, як невдовзі йому довелося розлучитися з посадою, оскільки його було звинувачено в корупції. Попередній даїшний керівник теж «відзначився». Та так, що обласній прокуратурі довелося порушити проти нього кримінальну справу за дуже красномовними статтями КК: «Зловживання владою або службовим становищем» і «Шахрайство». Чи варто після цього дивуватися, що співробітники, рангом нижчі, незмінно лідирують серед персонажів анекдотів. Тому коли хто з водіїв і симпатизує інспектору ДАІ, то хіба що кіношному, у талановитому виконанні Сергія Никоненка. А от до реальних, які чатують біля узбіччя з приладами, іменованими в просторіччі радарами, ставлення, прямо скажемо, зовсім не найкраще. Тим більше, якщо вони оснащені не старим вітчизняним «Бар’єром», а недавно прийнятою на озброєння удосконаленою розробкою пітерських інженерів, яка дістала назву «Беркут».

Принцип його роботи такий самий, як і у попередника, але розрізняльна здатність майже вдвічі більша і межу виміру збільшено з 198 до 250 км/год. А ще ця електронна штука не лише швидкість вимірює, позначаючи час порушення, а ще й фіксує номерний знак автомобіля. Єдиною розрадою для любителів швидкої їзди поки є те, що «Беркутів» в Україні зовсім мало. У Запоріжжі, наприклад, їх вісім на всю область. Тому основним технічним засобом контролю швидкісного режиму на дорогах досі залишаються морально і фізично застарілі «Бар’єри» — 2 і 2М.

Оскільки ці прилади знаходяться у сфері державного нагляду, вони, як говорить закон про метрологію, підлягають обов’язковій щорічній перевірці на відповідність технічним характеристикам. З цього випливає, що радар без відбитка клейма і свідоцтва встановленого зразка просто не придатний до застосування, його показання не є підставою для пред’явлення претензій і, зрозуміло, якихось санкцій. А коли в загальній масі виявлених порушень правил дорожнього руху приблизно кожне п’яте — перевищення швидкості, проблема відповідності приладів нормативним вимогам не здається дрібною.

Єдиною в області установою, акредитованою на перевірку міліцейських «Бар’єрів», є держпідприємство «Запорізький регіональний державний центр стандартизації, метрології і сертифікації». За словами співробітників центру, якщо раніше перевірка радарів була поставлена на потік, то в останні роки з такими замовленнями запорізькі даїшники практично не звертаються. Хоча, на думку фахівців, вітчизняні радари, не вирізняючись досконалістю і надійністю, періодично виходять з ладу. А отже, потребують ремонту, після якого необхідна позачергова перевірка. Втім, провести її можна в будь-якому іншому центрі, що має відповідну акредитацію. Проте здоровий глузд підказує: який сенс звертатися по таку послугу в іншу область, коли це веде до додаткових витрат коштів і часу? Але оскільки перевіркою експлуатації радарів центр не займається, там лише припускають, що з цим завданням успішно впорається відомчий контроль. Утім, як з’ясувалося з неофіційних розмов, його ефективність усе ж викликає сумніви. Деяким співробітникам центру — вже не як посадовим особам, а як звичайним водіям — доводилося мати справу з неперевіреними і неопломбованими радарами, з підробленими свідоцтвами. Але всі ці випадки залишилися без офіційних наслідків.

— З такими скаргами водії до нас не зверталися, — каже заступник директора центру Григорій Діденко. — Отже, у нас немає підстав припускати використання нелегітимних приладів. У області експлуатується всього п’ять «Бар’єрів», термінів їхніх перевірок дотримуються.

До такої ж оптимістичної оцінки схильні й в обласному управлінні ДАІ.

— Робота з неперевіреними приладами заборонена, оскільки це досить серйозне порушення, — пояснив заступник начальника облДАІ Ігор Шарко. — Це питання на постійному контролі не тільки управління, а й департаменту. Можливо, трапляється іноді, що терміни перевірки прогаяли на тиждень, десять днів. Але щоб не перевіряли взагалі, такого немає.

І все б добре, та лише неузгодженість виходить. На балансі у запорізьких даїшників значиться близько 80 «Бар’єрів». Припустимо, частина з них несправна. Але щодоби на службу в області виходять близько 50 нарядів, укомплектованих радарами. У восьми з них — «Беркути», ще у п’яти — перевірені торік «Бар’єри». А решта 37 якими, скажіть, приладами користуються?

До речі, термін дії «Беркутів» минає в листопаді нинішнього року. Як бути з їхнім оглядом, поки що не знає ніхто. Везти прилади на перевірку до Києва немає сенсу, а проводити її в Запоріжжі — немає можливості. Місцевий центр просто не має необхідної для цього апаратури й придбати її тільки для контролю восьми приладів не збирається. Підприємство ж госпрозрахункове, а вимірювальна техніка чималих грошей коштує.

Навряд чи хтось заперечуватиме необхідність контролю за безпекою руху. Оскільки рівень аварійності на наших дорогах, на жаль, традиційно занадто високий. Питання лише в тому, які методи і засоби можуть ефективно вплинути на його зниження? Жорсткість заходів покарання за вчинені порушення, як це пропонує міліцейське відомство? Можливо, хоча й дуже сумнівно. Адже, як свідчить практика, навіть найсуворіші репресії зовсім не гарантують торжество правопорядку. Як, до речі, і діючий з минулого року відомчий наказ, відповідно до якого зупинка інспектором ДАІ кожного автомобіля, що порушив правила, неминуче тягне за собою складання протоколу. Без якихось попереджень, моралей та інших профілактичних заходів. Дехто схильний вважати, що таким чином даїшники виконують план зі штрафів. Це твердження міліцейське керівництво розцінює не інакше, як пусті вигадки. Правда, при цьому ніхто не заперечить, що показники роботи вартових правопорядку оцінюються порівняно з попереднім періодом. Отож, виходячи з цього критерію, запорізькі даїшники торік працювали набагато гірше, ніж 2004-го. За 11 місяців ними виявлено близько 150 тисяч порушень правил дорожнього руху, або на 27% менше, ніж за попередній період. Але, хоч як дивно, кількість зафіксованих дорожньо-транспортних подій у регіоні є практично незмінною. І це попри те, що місце начальника обласної ДАІ чотири місяці залишалося вакантним. Занадто вже цікавий взаємозв’язок вимальовується, причому настільки очевидний, що в перманентному процесі наведення порядку в роботі Державтоінспекції його неможливо не помітити навіть за дуже великого бажання.