Про тимчасове обмеження конституційних прав

Верховний суд України оприлюднив постанову пленуму ВС «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». Наводимо окремі роз’яснення Верховного суду України.

Обмеження зазначених конституційних прав і свобод людини і громадянина під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства допускається лише за вмотивованим рішенням суду (крім випадку, передбаченого частиною третьою статті 30 Конституції України) і мають винятковий та тимчасовий характер. До порушення кримінальної справи вони застосовуються з метою запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. Надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів після порушення кримінальної справи не залежить від тяжкості злочину.

У випадках, передбачених законом, за рішенням суду можуть бути витребувані документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів.

Погодження з прокурором подання керівника оперативного підрозділу або його заступника про негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації в усіх інших випадках закон (частина друга статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») не вимагає.

У разі надходження до провадження суду подання, яке повинне бути погоджене з прокурором, але з ним не погоджене, суд має відмовити у його розгляді, про що виноситься вмотивована постанова. Така відмова не перешкоджає повторному зверненню до суду з того ж питання після погодження подання з прокурором.

У поданні керівника оперативного підрозділу або його заступника про негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, здійснення контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації повинно зазначатися: ким і коли заведено оперативно-розшукову або контррозвідувальну справу, її номер; особа, стосовно якої пропонується здійснити відповідні заходи, із зазначенням усіх можливих даних про неї; підстави здійснення оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, ознаки злочину, які зазначені у постанові про заведення справи, та статті (частини статті) Кримінального кодексу України (далі — КК).

У поданні мають міститися посилання на відповідні положення законів України, якими визначено підстави застосування заходів, указано мету, з якою пропонується їх здійснити, обґрунтування терміну їх застосування та неможливості одержати інформацію іншим способом, орган чи особа, яка буде здійснювати заходи. Має бути зазначено, які саме заходи пропонується здійснити, спосіб їх здійснення, об’єкт здійснення заходів з конкретними характеристиками (номер каналу зв’язку, його вид, адреса житла чи іншого володіння особи, вмотивовані дані про їх належність особі та дані про те, що особа може користуватися ними тощо).

Суди не вправі надавати дозволи на проведення оперативно-розшукових заходів, якими тимчасово обмежуються конституційні права і свободи людини і громадянина, якщо стосовно особи не заведено оперативно-розшукову або контррозвідувальну справу чи немає даних, які б свідчили, що отримати інформацію в інший спосіб неможливо.

Обсяги надання матеріалів справи визначаються суддею. Невиконання законних вимог судді може бути підставою для відмови в задоволенні подання.

При розгляді подань суди повинні звертати особливу увагу на строки, протягом яких планується обмежити права людини. У будь-якому разі ці строки не можуть перевищувати строки ведення конкретної оперативно-розшукової справи (стаття 91 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Розгляд подань, внесених у порядку, передбаченому частиною п’ятою статті 97 та частиною третьою статті 187 КПК, частиною другою статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», статтею 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», статтею 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», здійснюється суддею невідкладно в режимі, що забезпечує нерозголошення даних, які містяться у них та відповідних матеріалах справи. Оригінали та другі примірники подання і постанови суду готуються та зберігаються з дотриманням правил таємного діловодст­ва. У даному разі ведення протоколу судового засідання законом не передбачено.

Подання слідчого про проведення огляду, обшуку або виїмки з житла чи іншого володіння особи, арешту на кореспонденцію та її огляд, зняття інформації з каналів зв’язку розглядається судом лише щодо порушеної кримінальної справи, яка перебуває у його провадженні. Порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не є перешкодою для розгляду вказаних подань.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку допускається лише за наявності достатніх підстав уважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

До порушення кримінальної справи може бути накладено арешт на кореспонденцію та прийнято рішення про зняття інформації з каналів зв’язку з метою запобігти злочину.

Судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у пункті 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950) охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Як «інше володіння» слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності).

Суд не вправі вирішувати питання про винність особи у вчиненні злочину, давати оцінку доказам з погляду їх достовірності та достатності для кваліфікації дій особи або вирішувати інші питання, які підлягають вирішенню під час судового розгляду кримінальної справи.

У постанові про проведення примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи мають бути зазначені точні дані про предмети, які підлягають вилученню, зокрема їх опис та характеристика. Якщо ці предмети мають номери чи інші дані (наприклад технічний паспорт), про це суд також має зазначити в постанові. Крім того, постанова має містити конкретний перелік предметів (речей, документів), що підлягають вилученню. Не допускається при цьому таке формулювання постанови, що допускає її розширювальне тлумачення.

Згідно зі статтями 177, 178 КПК постанова судді про проведення обшуку і виїмки оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні цих дій прокурор може подати апеляцію до апеляційного суду. Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку оскарженню не підлягає і на неї не може бути внесено подання прокурора.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» прокурор вправі опротестувати постанову суду про дозвіл або відмову на проведення оперативно-розшукових заходів.

За змістом закону, апеляційний суд при розгляді апеляції прокурора на постанову судді місцевого суду про відмову в проведенні обшуку або виїмки з житла чи іншого володіння особи не вправі виносити свою постанову про надання дозволу на проведення зазначених слідчих дій. За наявності підстав апеляційний суд, скасувавши постанову місцевого суду, повертає справу на новий судовий розгляд.

ДОВІДКА

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституцією і законами України передбачається можливість тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України, під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства. Підстави і порядок здійснення заходів, пов’язаних із тимчасовим обмеженням цих конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначені Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України від 18 лютого 1992 р. №2135-ХІІ «Про оперативно-розшукову діяльність», від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ «Про міліцію», від 26 грудня 2002 р. № 374-ІV «Про контррозвідувальну діяльність», від 30 червня 1993 р. № 3341-ХІІ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Відповідно до пунктів 7, 9 частини першої, частини другої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», пункту 6 частини другої статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», статті 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» за вмотивованим рішенням суду можуть бути застосовані такі обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України:

негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи;

зняття інформації з каналів зв’язку;

контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією;

застосування інших технічних засобів одержання інформації.

КПК передбачена можливість застосування таких обмежень зазначених конституційних прав і свобод людини і громадянина:

примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи (стаття 141, частина четверта статті 178 КПК);

арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку (стаття 141, частина четверта статті 187 КПК);

огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку (стаття 1871 КПК).