Право на відпочинок

Вищий суд Європейського Союзу постановив, що Британія порушила законодавство ЄС, дозволивши компаніям ігнорувати правила, які обмежують робочий час. У справі, яка спричинила суперечки про захист службовців, суд підтримав позов Єврокомісії проти уряду Великобританії з приводу рекомендацій, які він видав для компаній із поясненнями, як інтерпретувати правила ЄС. «Рекомендації дозволяють роботодавцям не наполягати на відпочинку службовців, що призводить до того, що службовці повноцінно не відпочивають», — сказано в постанові Європейського суду.

За інформацією Reuters, відповідно до законів ЄС, мінімальний щоденний відпочинок найманих працівників має становити 11 годин, при цьому вони додатково повинні відпочивати протягом 24 годин щотижня.

Британія перенесла норми ЄС у національне законодавство 1998 року, після чого уряд видав рекомендації, у яких пояснив, що роботодавці повинні надавати працівникам можливість відпочинку, але не вказав на їхній обов’язок переконатися, що службовці справді відпочивали не менше призначеного. Тепер Британії, яка посідає друге місце в ЄС за тривалістю робочого тижня, доведеться переписати рекомендації.

Тривалість щорічної відпустки робітників у країнах Європи істотно варіюється — від 20 днів на Кіпрі й у Словенії до 33 днів у Швеції. Відповідно до останніх даних EIRO, у середньому в 15 країнах ЄС і в Норвегії тривалість відпустки становить 26,8 дня. Так, робітники в Австрії, Чеській Республіці, Фінляндії і Франції можуть розраховувати на 25-денну відпустку, що на тиждень менше, ніж у Данії і Німеччині, і на два тижні менше, ніж у Швеції.

Робітники десяти держав — нових членів Євросоюзу у середньому працюють на 101 годину (близько 6%, або 2,5 тижня) більше, ніж робітники 15 країн ЄС — «старожилів». У 25 країнах у середньому робочий час становить 1 748,4 години на рік. Причому в 15 згаданих країнах ці показники тримаються на рівні 1707,8 години, тоді як у нових державах ЄС — 1808,8 години.

Найбільша середня тривалість робочого часу в Європейському Союзі — в Угорщині, Латвії, Литві, Естонії, Словенії і Польщі, а найменша — у Франції, Данії і Німеччині.

В оновленому звіті EIRO також розглядається встановлений робочий час і дозволені ліміти, фактичні робочі години і понаднормові. У ньому міститься й огляд тривалості робочого часу — як установлено колективними договорами і законодавством — у Європейському Союзі. Крім того, EIRO порушила проблему тривалості робочого тижня для співробітників, які працюють на повну ставку — відповідно до колективних договорів у шести секторах, відібраних для представлення обробної промисловості (металургійна і хімічна), послуг (банки і роздрібна торгівля) і державного сектора.