Право на дитячий майданчик

У повідомленні, яке з’явилося недавно в кіровоградських ЗМІ, що Ленінський районний суд міста Кіровограда наклав арешт на квартиру, котра належить пенсіонерці Раїсі Побережній, на перший погляд не було нічого особливого — мало що в житті трапляється! Але вже сама адреса — вулиця Гагаріна, 12 — багатьом кіровоградцям нагадала про тривалу боротьбу мешканців цього будинку за невеликий шматочок прилеглої території: дитячий майданчик та кілька дерев, посаджених самими мешканцями ще 1979 року, коли будинок було здано в експлуатацію. Ця оаза в центрі міста, можна сказати міні-сквер із нехитрими пристосуваннями для дитячих ігор (іще радянського зразка, але доглянутими й пофарбованими), приваблює дітвору з кількох довколишніх вулиць.

Та вабила вона, як виявилося, не лише їх, а й спритників, які не можуть зрозуміти, чому такий ласий шматочок території в самісінькому центрі належить тільки дітлахам, їхніми мамам та пенсіонерам, що відпочивають у затінку. Адже тут можна звести елітний будинок із, скажімо, банківським офісом на першому поверсі і чималим підземним паркінгом!

Історія замовчує, коли й кому вперше спала на думку ця ідея. Ще у 2003 році земельну ділянку (1000 кв.м), що на розі вулиць Гагаріна і Пашутіна, було передано в оренду маловідомій фірмі «Промтехресурс». Наступ­ного року цю ж ділянку (але вже 1480 кв.м) міська рада передала в оренду ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк». А ЗАТ у свою чергу — в суборенду ПП «ПБ-Буд». Зроблено це було, як виявилося згодом, дуже хитро: в уже наявне рішення нібито внесли зміни. Окремого рішення не ухвалювалося, бо це автоматично означало проведення громадських слухань, здійснення процедур вилучення земельної ділянки та її надання. А для чого зайвий клопіт чиновникам Кіровоградського міськвиконкому та потенційним орендарям?

Наприкінці літа 2005 року мешканці двох прилеглих будинків — на Гагаріна і Пашутіна — дізналися, що на їхню прибудинкову територію з’явилися солідні претенденти. Вперше позов до суду, коли від імені громади виступала Раїса Побережна, було подано у вересні 2005 року. Відтоді відбулося кілька десятків судових засідань (одна з місцевих газет називає цифру 55). Що цікаво — суди ухвалювали протилежні рішення.

Здавалося б, проста ситуація: прибудинкова територія, дитячий майданчик, зелені насадження, які обслуговуються жеком, про що його представник заявляв у суді. Про яку забудову може йтися? Але, виявляється, акти на користування прибудинковою територією в жеку вилучили ще 2000 року, а немає документа — немає і права. Міськвиконком робить висновок, що це резервна земля міста (хоча Земельний кодекс такої дефініції не передбачає). Куди поділися акти — невідомо, і за це ніхто не відповідає. От і виносить Кіровоградський апеляційний суд рішення, що надання цього шматочка території в оренду з правом суборенди є цілком законним.

— На думку деяких наших судів, на прибудинкову територію мають право лише мешканці будинків, де створено кондомініуми, — говорить юрист Ігор Погасій. — Хоча насправді це загальновизнане право, гарантоване Земельним кодексом.

На бік мешканців стали прокуратури області і міста. Заступ­ник обласного прокурора вніс протест на висновок державної землевпорядної експертизи. У ньому, зокрема, зазначено, що містобудівне обґрунтування має містити текстове та графічне обґрунтування, розрахунки щодо можливості розташувати об’єкт у кварталі та його параметри з урахуванням державних будівельних норм. Цих документів на розгляд сесії не виносили, а отже, вона їх не затверджувала.

Про це свідчить і саме рішення міської ради №1590, ухвалене наприкінці 2005 року. Читаючи його, важко повірити в її некорумпованість: в одному пункті погоджено місце розташування та надано згоду на розроблення проекту землеустрою, а вже в наступному його затверджено. Одномоментно це зробити фізично неможливо, оскільки проект слід не тільки розробити, а й погодити, отримавши висновки дер­жавних наглядових інстанцій, на що потрібен певний час.

Прокурор міста також вніс протест — на запис про державну реєстрацію оренди земельної ділянки на розі вулиць Гагаріна та Пашутіна, №12. У результаті, наприкінці червня минулого року Кіровоградська регіональна філія державного підприємст­ва «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» державну реєстрацію договору скасувала. Як повідомив міську раду, орендарів та прокуратуру міста в.о. директора Кіровоградської філії Юрій Черевко, згідно зі ст.125 Земель­ного кодексу, за відсутності дер­жавної реєстрації, договір оренди і суборенди втрачає юридичну силу. До того ж закон передбачає, що будівництво має вестися відповідно до генплану розвитку міста та плану розподілу території обов’язково з урахуванням існуючої забудови й надлишків землі, які можна використати. Змін до генплану не вносилося, плану розподілу території як такого не існує (на одному із засідань суд намагався витребувати його у представника міськ­виконкому, але вже на наступному засіданні про цей документ якось забули).

Попри все це, суди, у тому числі й Верховний, не запрошуючи на своє засідання і навіть не інформуючи про нього мешканців або представників потерпілих, на чому вони особливо наполягали у своїй касаційній скарзі, виносять ухвали про відхилення скарг Раїси Побережної та Ніни Іванченко (завідуюча будинком на вулиці Пашутіна, 12). Зокрема в ухвалі від 13 лютого цього року Верховний суд посилається на пояснення представника жеку №12, що спірна земельна ділянка до прибудинкової території нібито не належить. Мешканці ж стверджують, що таких свідчень у справі немає. Навпаки, представник жеку підтвердив, що той шматочок землі обслуговується конторою як прибудинкова територія. Інша річ, що немає акта на користування, бо його вилучив, як уже згадувалося, міськвиконком. Понад двадцять років прибудинкова територія була, а тепер такої — як і не було… Але їхніх доказів ніхто не чує, і таке враження, що й чути не хоче.

За цей час мешканцям обох будинків за №12 довелося витримати не лише паперову та судову тяганину, а й фізично захищати свій двір від намагання орендарів розпочати будівельні роботи. Найзапекліша сутичка відбулася торік наприкінці лютого, коли горе-забудовники намагалися обгородити «свою» територію. На об’єкт разом із будівельниками прибула група охоронної служби банку. У сутичці потерпіло кілька людей. Тоді ж, до речі, ПП «ПБ-Буд» було видано приписи міської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та прокурора міста з вимогою негайно зупинити будівельні роботи, оскільки підприємство не мало на те відповідного дозволу.

Зрозуміло, такі протистояння ніби магнітом притягують численних «захисників» — як правило, представників різноманітних політичних партій, які прагнуть розжитися гаряченькими політичними дивідендами. Робити це в Кіровограді, де тривали нескінченні перевибори міського голови, було досить зручно. І найкраще це вдалося комуністам. Мешканці дванадцятих будинків, повіривши в їхню щирість, розгорнули широку агітацію за комуніста — кандидата на посаду міського голови: бо їм пообіцяли — якщо його оберуть, проблеми закінчаться. Наївні! Тепер в обкомі КПУ їх із тією ж таки проблемою не хочуть не тільки чути, а й бачити. Зате директор ПП «ПБ-Буд» Олег Лоба­нов став депутатом Кіровської районної ради саме за списками Компартії! Одна рука не знала, що робить друга?..

Публічна діяльність молодого депутата Олега Лобанова тільки починається, на відміну від його дружини Людмили Єгельської, яка керує Кіровоградською філією ЗАТ «КБ «Приватбанк». Свого часу вона завідувала відділом та була секретарем Кіровоградського обкому комсомолу, потім — начальником обласного управління у справах сім’ї, молоді та спорту. Кому як не їй добре відомі проблеми міської дітвори?

Людмила Дмитрівна на прохання прокоментувати ситуацію (кореспондентові «ДТ» довелося посилати письмовий запит) відгукнулася так: «… з приводу зустрічі та обговорення ситуації, що склалася навколо будівельного майданчика за адресою вул. Га­гаріна/Пашутіна в м. Кіровогра­ді, на жаль, вимушена відмовити через відсутність вільного часу, а саме в зв’язку із запланованими виїзними нарадами по відділенням філії банку в Кіровоградській області. Також хочу повідомити наступне. На даний час слухається ряд справ в судових інстанціях як за позовами завідуючої будинком Побережної Р.Я., так і за позовами ЗАТ КБ «ПриватБанку» та ПП «ПБ-Буд», як на захист
своєї ділової репутації, з питання будівництва будинку за вищевказаною адресою. Тому надати повну, вичерпну та об’єк­тивну інформацію з приводу
даного питання є передчасним».

А тим часом ПП «ПБ-Буд», озброєне відповідними судовими рішеннями, вирішило боротися з мешканцями непокірних будинків їхніми ж методами — подало на Раїсу Побережну до суду, вимагаючи відшкодувати матеріальні збитки в розмірі майже восьмисот тисяч гривень, завдані
«…внаслідок безпідставного засто­сування заходів забезпечення позову Р.Я.Побережної про захист права користування земельною ділянкою, прилеглою до будинку». Позивач, очевидно, розуміючи, що 67-річна жінка, яка проживає з малолітніми онуками, не зможе виплатити таку суму зі своєї пенсії, просить накласти арешт на її квартиру. І, попри абсурдність ситуації (Раїса Яківна відстоювала не свої власні, а громадські інтереси; крім того, факт самовільного будівництва з боку ПП «ПБ-Буд» встановила прокуратура, є також приписи контролюючих організацій, скасовано державну реєстрацію договору оренди, а отже й суборенди), суддя Ленінського районного суду Світлана Льон накладає на квартиру №24, що в будинку на вулиці Гагаріна, 12, арешт…

Зрозуміло, цей цинічний крок було зроблено, насамперед, з метою залякати борців за громадські інтереси. І певною мірою це вдалося — дехто з тих, хто раніше активно обстоював свої права, принишкли, відійшли вбік. Але частина людей навпаки активізувалася. Тепер понад два десятки мешканців збираються подати до суду індивідуальні позови щодо скасування рішення міськради про виділення земельної ділянки під забудову. Вони також мають намір звернутися до Європейського суду, де сподіваються знайти підтримку свого елементарного права — на невеличку зелену зону та дитячий майданчик, — захистити яке вітчизняне судочинство виявилося неспроможним.

— Але ж позов наш, — говорить член ініціативної групи В’ячеслав Мазур, — до держави Україна і, скажімо, моральні збитки вона нам відшкодовуватиме з наших же податків. Чому в такому разі судді не відповідають за свої рішення?